Слідчий переглянув протоколи допитів. Відповіді мешканців будинку були різні, але навколо Марини постійно виникала одна й та сама невизначеність.
"Донька Світлани Петрівни"- писали одні.
"Виховувала як рідну"- уточнювали інші.
Жодної чіткої відповіді.
Слідчий звірив дані з будинковою книгою.
Запис був формальним: Марина значилася як мешканка, але в графі "батько" стояв прочерк.
Він затримав погляд на сторінці довше,ніж потрібно:
- Отже,прихована частина історії...- тихо сказав він сам до себе.
Далі він підняв архівні матеріали по Світлані Петрівна.
Старі записи, мінімум інформації, жодних подробиць особистого життя. Наче хтось свідомо "обрізав" її минуле.
Але одна деталь все ж зачепила увагу - давня згадка про стосунки з одруженим чоловіком, ім'я якого в документах не фігурувало.
Слідчий відкинувся на спинку стільця.
Тепер усе складалося в неприємну логіку.
Жінка, яка виховувала дитину сама. Чоловік, який не визнав батьківства. І роки мовчання, які могли приховати щось значно серйозніше, ніж просто особисту драму.
Він знову повернувся до справи Валентини.
Погрози. Лист. І смерть, яка прийшла надто вчасно.
І тепер питання звучало інакше.
Не " Хто вбив Валентину?"
А "Що саме вона знала про цю сім'ю - і кому це коштувало життя?"