Старий, цегляний, п'ятиповерховий будинок на вулиці Франка завжди здавався спокійним. Ззовні він здавався звичайним,але за його дверима ховалися чужі таємниці, образи й секрети. Тут рідко щось змінювалося - ті самі обличчя, ті самі сварки за стіною, ті самі ранкові кроки на сходовій клітці.
Тієї ночі теж нічого не віщувало біди.
Але вже зранку все змінилося.
Марина першою помітила, що в під'їзді надто тихо. Не було звичного гуркоту дверей, не чути було телевізора з першого поверху.
Вона постукала в двері квартири на другому поверсі.
- Валентино... ти вдома? - голос прозвучав тихіше, ніж вона очікувала.
Тиша.
Тоді Марина вирішила смикнути дверну ручку і вони відчинилися. Вона зайшла всередину. У квартирі відчула дивний неприємний запах. У вітальні було напівтемно,штори закриті.
- Валентино? - знову покликала вона, але вже відчувала, як щось стискає горло.
Вона пройшла кілька кроків. І тоді побачила її.
Валентина лежала на підлозі біля дивана. Нерухома. Обличчя бліде, очі напіввідкриті, ніби вона не встигла навіть зрозуміти, що сталося.
Марина заціпеніла від шоку.
- Ні...ні, цього не може бути...
Вона вибігла з квартири і ледь не зіштовхнулася з сусідом знизу - Ярославом. Він піднімався сходами, тримаючи в руках пакет із продуктами.
- Що сталося? - різко спитав він, побачивши її бліде обличчя.
Марина не могла вимовити ні слова. Лише показала рукою на двері.
Ярослав нахмурився, зайшов усередину...
І за кілька секунд у коридорі пролунало коротке, придушене: - Господи...
Тиша, яка постала після цього, була ще гіршою за крик.
І саме в цей момент у будинку почалося те, чого вже неможливо було зупинити.