9 глава

Густий туман стелився над лісом, огортаючи дерева, як привиди. Беатріс, закутана в темний плащ, стояла на узліссі, ховаючись у тіні старих дубів. Її очі, холодні та хижі, були прикуті до постаті Емілії, яка, поранена, борсалася в гущавині. Серце Беатріс сповнювало злорадство. План, який вона так ретельно розробляла, нарешті втілювався в життя.

Кілька днів тому, у розкішних покоях замку Роджера, Беатріс зустрілася з двома кремезними чоловіками з похмурими обличчями. Їхні імена вона не знала, та й не хотіла знати. Її цікавив лише результат.

– Ви повинні зробити так, щоб вона зникла – прошипіла Беатріс, її голос був сповнений отрути. – Назавжди.

Чоловіки мовчки кивнули, їхні очі блиснули жадібністю. Вони отримали чималу суму, і це було все, що мало значення.

Тепер, спостерігаючи за безпорадною Емілією, Беатріс відчувала дивне задоволення. Вона завжди ненавиділа цю тендітну дівчину, яка так легко заполонила серце Роджера. Емілія була перешкодою, яку потрібно було усунути. І Беатріс знайшла спосіб це зробити.

Коли Емілія зникла за деревами, Беатріс подала знак. З темряви виринули ті ж двоє чоловіків.

– Заберіть її – наказала вона, її голос був твердим, як сталь. – І відвезіть у вежу.

Вежа… Стара, занедбана споруда, що стояла в глибині лісу, була ідеальним місцем для ув’язнення. Там ніхто не почув би криків Емілії. Там вона зникне, як тінь на світанку.

Тим часом Емілію, зв’язану та знесилену, кинули на холодну кам’яну підлогу. Світло проникало крізь вузькі щілини в товстих стінах, малюючи на стіні дивні візерунки. Це було місце, де панували тиша і самота, місце, де час ніби зупинився. Дівчина озирнулася. Вона опинилася у великій, порожній кімнаті, обставленій старовинними меблями, вкритими товстим шаром пилу. Стеля була високою, з масивними балками, що нагадували гігантські кістки доісторичного звіра.

Вона згадала слова Лева про туманні стежки в лісі. Мабуть, вони привезли її кудись дуже далеко. Серце стискалося від страху, але Емілія намагалася зберегти спокій. Вона знала, що панікувати не можна. Потрібно думати. Вона спробувала розв’язати мотузки, але вони були зав’язані дуже міцно.

Вони не хочуть мене вбивати - подумала вона. Інакше б просто застрелили. Отже, у них є якісь плани на її рахунок. Можливо, хочуть викупу? Або ж просто хочуть...

Тим часом, у замку Роджера панувала атмосфера напруження. Лев, разом зі своїм братом Ілько, дізнавшись про викрадення Емілії, обшукував кожну кімнату, кожен підвал, кожен куток саду. Роджер намагався виглядати стурбованим, але в його очах світила інша емоція - полегшення. Він нарешті позбувся свого особи яка йому заважає.

Я переконаний, що її скоро знайдуть - запевнив він Лева, хоча його голос звучав фальшиво.

Ілько, який завжди був скептиком, подивився на Роджера з підозрою. А ти впевнений, що зробив все можливе, щоб її знайти? - запитав він.

Роджер відмахнувся від цього запитання. Звичайно, я зробив все, що міг - відповів він. Я вже послав людей на її пошуки.

Тим часом, у вежі:

Емілія провела в полоні кілька днів. Її годували мало і погано, а воду приносили рідко. Вона почала втрачати сили, але не втрачала надії. Вона знала, що Лев не здасться, поки не знайде її.

Одного разу, коли охоронці принесли їй їжу, вона почала розмову. Вона запитала їх, хто її викрав і чому. Але вони лише похмуро мовчали.

Ви не можете тримати мене тут вічно - сказала вона твердо. Мене шукають.

Один з охоронців висміхнув її слова. Ніхто тебе не шукає так, як ти думаєш - сказав він. Ти забута всіма.

Але Емілія знала, що це неправда. Вона відчувала, що Лев скоро її знайде. Її серце билося в очікуванні цього моменту.

Лев і Ілько продовжували пошуки. Вони опиталі всіх, хто міг щось знати про зникнення Емілії, але ніхто нічого не міг сказати. Вони перевірили всі можливі місця, де вона могла б переховуватися, але все було марно.

Одного вечора, сидячи біля каміна в своєму кабінеті, Лев раптом згадав про стару легенду про закинуту вежу в лісі. Кажуть, що там колись жив відлюдник, який знав багато таємниць. Можливо, Емілію тримають саме там.

Ілько, я думаю, ми повинні перевірити цю легенду - сказав Лев.