6 глава

Ранок. Емілія стояла біля своєї шафи з одягом, біля неї стояла її особиста прислуга. Після декількох секунд мовчання панна промовила
— Мені потрібні нові сукні. І це як найшвидше. Якщо мене запросять на бал або на чаювання, то мені не гоже являтись в тому самому одязі – вона повернулась до слуги – передай, щоб підготували карету, і допоможи знайти те що в моєму гардеробі новіше, а що старіше. І тоді те що старіше викинь 
Слуга кивнула, і направилась повідомити, щоб підготували карету. Інші почали розбирати гардероб, поки дівчина одягалась для поїздки до бутика.  

–––––
Через деякий час в кареті 

Дівчина стомлено дивилась у вікно
— <потрібні нові сукні... а до них прикраси та туфлі, прийдеться обійти багато магазинів... це буде втомлюючий день> 

––––– 

Дівчина приміряла сукні й всі вони були їй до лиця. Вона дуже рада своїм покупкам, аж ось принесли ту сукню, яку вона хотіла побачити..
— Леді, ваша сукня. Ця сукня не має рукавів, а верхня частина сукні оздоблена синьою тканиною на якій вишиті візерунки золотими нитками. Звичайно тканина такого ж типу. Проте всупереч простоті верхньої частини нижня є дуже пишною. З цієї сторони сукня прикрашена красивими синіми квітами, а по краях ви можете побачити дуже дрібний візерунок, який оформлений у стилі стрічки, проте це не стрічка. А на нижній тканині, яка є основою плаття золотими нитками вишиті троянди. До цього плаття є короткі рукавички й намисто оздоблене сапфірами.
— Чудово, я беру ці плаття. Марі дай цій леді мої мірки.
— Слухаюсь, міледі.
Дівчина дала продавчині мірки.
— Я б хотіла замовити, ще таких суконь. Ви добре розбираєте, що може підійти людям, тому я покладаю на вас надію на те, що ви зможете виконати мою забаганку.
— Для мене це честь, працювати з вами.
— Можеш не поспішати, як тільки плаття будуть готові напишіть мені листа.
— Добре
Леді заплатила за плаття, а її служанка взяла їх та вони пішли до виходу.
Вийшовши з бутика дівчина уже збиралась сідати у карету, але почула знайомий голос, який кликав її
— Панно Емілія, радий тебе бачити – чоловік вклонився
— Лев? Що ти тут робиш? – дівчина привітно всміхнулась
— Вирішив прогулятись, а ти? – поцікавився він
— Мені потрібні були нові сукні, тому сьогодні ходила до бутика 
— Зрозуміло, я впевнений ти виглядатимеш приголомшливо у будь-яких сукнях, які б не одягла
— Ти мені лестиш – усміхнулась дівчина
— Ну що ти. Я кажу тільки правду тобі – чоловік усміхнувся, а тоді з цікавістю глянув на дівчину —   Еміліє, можливо ти б була не проти прогулятись зі мною? 
— Зараз?
— Так. Ну звісно, якщо ти не проти
— Звісно я не проти – погодилась панна
— Тоді чудово – задоволено промовив Лев подавши руку Емілії, яку вона залюбки прийняла
Пара прийшла до кафе. Вони зайняли місце на балкончику, де менше людей, щоб не було дуже гучно.
— Замовляйте все що забажаєте панно 
— Сьогодні ти вирішив заплатити за мій обід? – жартуючи промовила вона
— Якщо потрібно заплачу за все що забажаєш – запевнив усміхнувшись чоловік
— Скажеш таке – посміялась дівчина
Через деякий час коли у них прийняли їхнє замовлення, Лев сказав
— Емілія, я б хотів зараз відійти на трохи, ти не проти?
— Невже кинеш на мене платню за солодощі? –  запитала жартуючи Емілія
— Звісно, ні. Я лише хочу дещо зробити – невинно запевнив Лев
— Гаразд, іди – усміхнено сказала Емілія, Лев вклонився і вийшов
— <Цікаво, куди ж він пішов?> – зацікавлено подумала вона
Через деякий час офіціант приніс замовлення
— <Де ж він? Невже справді залишив> – трохи нервуючи думала Емілія, але після її думок зайшов Лев
— Ох, панно вибач за те, що заставив чекати вас – перепрошуючи вклонився чоловік
— Нічого, хоча я рада що ти насправді не залишив мене  
— Перепрошую, що заставив тебе так думати... але я знаю чим залагодити провину
— Невже? – дівчина зацікавлено глянула на Лева, який вийняв щось з кишені. Це була мала коробочка, а зверху бантик
— Це тобі
— Мені? – Емілія взяла коробочку, яку їй простягнув Лев, а тоді відкрила її та здивовано дивилась на те що всередині
— Це сережки.. – панна здивовано дивилась на сережки, а тоді на Лева 
— Тобі подобаються? Я старався підібрати ті, які б підійшли до твого прекрасного лиця
— Вони чудові – захоплено сказала вона, вдячно глянувши на чоловіка – Я вдячна тобі... Але навіщо?
— Це просто подарунок від мене – Лев усміхнувся
––––––
Після чоловік провів дівчину до карети, та допомігши їй сісти усміхнувся на прощання.
— Я сподіваюсь, що тобі сподобалась наша мала прогулянка
— Без сумнівів, дякую за гарний день – усміхнулась дівчина
— Тоді... до зустрічі?
— Звісно
Карета рушила назад до маєтку. Емілія дивилась у вікно та усміхалась, вона справді була вдячна за цей день Леву.