4 глава

Коли вони повернули за ріг, прямуючи до виходу, Емілія, Лев та Ілько раптом помітили Роджера, який ішов до них з молодою дівчиною під рукою.  Вони були поглинені розмовою і ще не помітили вас.
— Ей, хіба це...– промовив Ілько
— Роджер?  Якого біса він тут робить?– роздратовано запитав Лев
Перш ніж дівчина встигли відповісти, Роджер підвів очі й помітив їх трьох.  На його обличчі промайнули здивування й розгубленість.
— Що...– пробурмотів чоловік собі під ніс
Він завмер перед нею, широко розплющивши очі, дивлячись на компанію.  Дівчина, що стояла поруч з ним, також витріщилася на них, на її обличчі поєднувалися шок і цікавість.
Роджер відкашлявся, намагаючись впоратися з хвилюванням.
— Емілія... Я не очікував побачити тебе тут.– спробував усміхнутись Роджер
Він не міг відвести очей від її обличчя, його погляд був наповнений сумішшю недовіри та здивування.  Дівчина біля нього спостерігала за спілкуванням, явно спантеличена напругою в повітрі.
— Роджере, я можу сказати те саме про тебе.  А хто ваша товаришка, дозвольте запитати?– промовила Емілія, уважно дивлячись на нього
— А, це леді Беатріс.  Ми з її батьком обговорюємо бізнес.– швидко відповів чоловік
Беатріс ввічливо посміхнулася Емілії, її очі з цікавістю бігали між нею та Роджером.  Здавалося, вона не знає, як реагувати на напружену енергію між нею та Роджером. Ілько та Лев уважно спостерігали за сценою, чекаючи, як ви впораєтеся з незручною ситуацією.
Тиша, що настала після цього, висіла в повітрі важким тягарем, напруга була відчутною. Дівчина відчувала, як жар піднімається в грудях, як серце стукає у вухах. Сотні запитань проносилися в голові, але ви могли лише змусити говорити.
— А, розумію... Що ж, не буду заважати вашій діловій розмові. Ми підемо далі.– відповіла дівчина
Її слова були різкими і холодними. Не чекаючи на відповідь, тоді вона розвернулася на п'ятах і попрямувала до виходу. Лев та Ілько кинули на Роджера останній погляд, перш ніж піти слідом за нею. Коли вони пішли, Роджер так і залишився стояти, дивлячись їм услід, з виразом жалю і розгубленості на обличчі.
Коли вони вийшли з ярмарку, нічне повітря прохолодно обдало вашу розчервонілу шкіру, Ілько заговорив.
— З тобою все гаразд, Еміліє?
— Що це, в біса, було? Ви з Роджером заручені, а він на ярмарку з якоюсь випадковою дівчиною під руку.– гнівно сказав Лев
Вона глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати емоції, що вирували всередині неї.  
— Я... я не знаю, що з цим робити... Я й гадки не мала, що він тут, не кажучи вже про те, що він з кимось іншим. Це все так заплутано...
Її голос перервався, ситуація, що склалася, тяжіє над нею.
Лев розчаровано похитав головою, явно розгніваний діями Роджера.
— Це абсолютно неприйнятно. Ти заслуговуєш на краще. Як він міг так нахабно зустрічатися з іншою жінкою, коли він мав би бути твоїм нареченим...
Ілько поклав руку на плече дівчини, заспокоюючи.
— Не хвилюйся, Еміліє. Ми відвеземо тебе додому в безпеці. З Роджером розберешся пізніше.
З цими словами ви втрьох попрямували до карети, прокручуючи в голові події вечора.
Коли вни їхали додому, місяць осявав шлях сріблястим сяйвом, панна поринула в роздуми. Її серце все ще було важким від розгубленості та болю.
Коли колеса карети тихо поскрипували під нею, у дівочій голові повільно визрівав план. Так, ось воно, подумала вона. Вона може використати цю ситуацію на свою користь. 
Образ Роджера з тією дівчиною на ярмарку все ще яскраво горів у неї в пам'яті. Зухвалість, неповага, чиста нахабність. Це було майже образливо. Але замість гніву на її губах грала хитра посмішка. 
Вона могла б використати це проти нього, щоб показати йому, хто насправді контролює ситуацію. Змусити його пошкодувати про свої дії.
План у її голові продовжував формуватися, коли вона уявляла, як все буде відбуватися.
Так, це було б ідеально. Вона змусить Роджера заплатити за його помилку і покаже йому, з ким саме він має справу. Коли карета штовхалася на дорозі, дівчина відчуває новознайдену рішучість. З нею не будуть жартувати, і вона зробить так, щоб Роджер зрозумів, наскільки дурним він був...