2 глава

Емілія поснідавши сиділа у себе у кабінеті і роздумувала план.
— <Мені потрібно запобігти своїй смерті... але як?>– дівчина видихнула і почала розмірковувати логічно— <помру я через свого "чоловіка" Роджера, коли він мене отравить.... від нього в принципі було щось таке очікувано, але не настільки швидко.... Він отравить мене на зустрічі, яку запланує сам... ця зустріч ще не скоро, вона має відбутись десь у середині квітня, а зараз тільки кінець осені, у мене є час до зустрічі.... Просто не іти на зустріч не варіант тому, що у нього буде багато інших шансів убити мене>– Емілія поставила лікті на письмовий стіл і сперла голову на руки думаючи, а тоді впевнено подумала— <я маю розірвати наш шлюб до того, як відбудеться наша зустріч>— вона глянула на квітку фіалки, яку знайшла біля ліжка як доказ того що вона перемістилась у часі, вона попросила слуг посадити фіалки у її кабінеті, всі дивувались що фіалка росла у цю пори року. Дівчина акуратно провела пальцями по пелюстках фіалки, у двері постукали, Емілія зробила серйозний вираз обличчя— Заходьте — промовила вона, це був дворецький
— Панно вам прийшло запрошення від вашого майбутнього нареченого, він пропонує вам з'їздити разом з ним на осінній ярмарок, який відбудеться у центрі міста в честь кінця осені— дівчина подумки нахмурилась, але спокійно сказала 
— Напишіть відповідь, що я прибуду, але буду на своїй кареті нехай не посилає свою.... Але попередьте його, що у мене багато справ і довго я не зможу бути на ярмарці— дворецький кивнув і вклонившись вийшов.  — <Ярмарок, це одна з більшості зустрічей, які мають відбутись.... ярмарок в честь кінця осені і подяка за врожай... будуть танці, музика та їжа...>— дівчина встала і вийшла з кабінету, і прямувала до своєї кімнати, по дорозі попросивши слуг допомогти їй приготуватись до зустрічі—<мені потрібно поводити себе з ним більш відсторонено ніж раніше>
Через деякий час Емілія була уже готова і сідала у карету, кучер подав їй руку і вони рушили. Дівчина була одягнена в вишукане червоне плаття з прикрашеною зверху чорною сітчастою тканиною та чорною мантією для тепла. Дівчина дивилась у вікно і бачила як вони під'їжджають. Приїхавши кучер подав їй руку і вона вийшла з карети, з нею були 2 лицарі. Один з яких залишився біля карети, а інший йшов з нею. Вони йшли до фонтану. Саме там вони мали зустрітись з Роджером. По дорозі вони бачили як метушились люди готуючись до ярмарка. Днем ярмарок звичайна, проста класична музика і їжа, а ввечері набирає обертів та фарб. Стає більш насиченою. Вони підійшли до фонтану, там їх уже чекав Роджер
— Панно..— він вклонився і поцілував їй руку— як доїхали Еміліє?— запитав він притворно усміхаючись — У дорозі нічого не сталось, тому доїхали спокійно– з легкою відстороненістю відповіла вона
— Це чудово... Панно, чому ж ви вирішили приїхати на своїй кареті? Я міг відправити за вами свою— допитливо запитав він подаючи Емілії руку, щоб почати прогулянку Емілія акуратно поклала свою руку у його і вони почали прогулянку.
— Тому, що у мене небагато часу на прогулянку, тому мені було легше та вигідніше поїхати на своїй кареті 

–спокійно пояснила Емілія
— Ох, панно ви так багато працюєте, чи є ж у вас час на відпочинок?
— Так, є... але я надаю перевагу роботі
— Мені подобається, що моя майбутня дружина така працьовита, але коли ми одружимось я не дозволю вам, панно так виснажувати себе— усміхнувся хлопець, Емілія непомітно закотила очі.
Вони гуляли вулицями, купили трохи їжі перекусити, Тоді Роджер сказав, що вони зайдуть у магазин, а не на ярмарку тому, що ярмарки для простолюдинів.
— Прошу не називати так людей. Не зважаючи на їхній соціальний статус вони залишаються людьми, до яких має бути повага, тому прошу дотримуйтесь її— серйозним тоном сказала Емілія
— Ох, так панно. Вибачте мою безтактність, я виправлюсь— пообіцяв чоловік
— <так, авжеж виправиться... скоріше виправиться влада ніж цей самозакоханий індюк>— подумала вона.
Їхня прогулянка тривала 1 годину
— Що ж... дякую за прогулянку, але мені час продовжувати працювати, тому вибачте я відкланяюсь перша— повідомила дівчина
— Мені шкода, що ви так рано, але я все одно радий, що ви зіставили мені компанії при прогулянці тут, тому перед тим, як ви поїдете я хочу вам дещо подарувати, зачекаєте трішки?— усміхнувся хлопець
— <як би я не хотіла швидше забратися з відси потрібно поводити себе і далі ввічливо> так, звісно почекаю— відповіла вона. Чоловік зайшов у магазин, а Емілія чекала його на вулиці. Пройшло 5 хвилин. Тут Емілія почула наче знайомий голос, вона повернула голову і побачила що ж сусіднього магазину виходять двоє хлопців— <Ілько і Лев>— дівчина зразу згадала хто вони— вони двоє брати і завжди разом, хоч зовнішність і характери відрізняються. Багато людей дивуються як вони ще досі можуть зберігати свої дружні відносини. Вони обидвоє мали красиві лиця, через які усі дівчата тільки мріяли про них.

— <наскільки я пам'ятаю ні у кого з них не було дівчини>— дівчина відвернулась від них і продовжила чекати нареченого.
— Панно Емілія?
— Приємно бачити вас панно
Промовили 2 знайомих голови. Емілія обернулась і побачила Лева та Ілька.
— Ох, доброго дня панове. Прийшли відвідати ярмарку?
— Ну, так. А ви, панно?– запитав Лев дружньо усміхнувшись
— Ну... майже
— Майже?– перепитав Ілько
Емілія кивнула, і вказала на магазин в якому Чіпка щось вибирав
— Ох, зрозумів. Ви тут зі своїм нареченим— сказав Ілько, а  Емілія ледь не скривилась почувши слово "наречений", але кивнула— так, Роджер запросив мене прогулятись денним ярмарком.  

— Здається йому забракувало розуму взяти вас на нічний ярмарок. Там набагато цікавіше та красивіше— сказав Лев, а Ілько легенько штурхнув його у бік— Хей, але ж це правда. Нічний ярмарок барвистіший ніж денний
— Вибачте панно за його невихованість– перепросив Ілько за свого брата
— Та нічого, все гаразд... Та буду чесна, я б сама краще відвідала нічний ярмарок, щоб побачити який він
— Стоп, ви не бачили нічний ярмарок?— одночасно запитали хлопці, а дівчина похитала головою
—.... Що ж... думаю це потрібно виправляти— Лев усміхнувся, дівчина запитально глянула на нього, а Лев глянув на Ілька наче чекаючи згоди, Ілько глянув на Лева і закотив очі, але тоді кивнув, і Лев усміхнувся.— Що ж якщо так, то... я та Ілько запрошуємо вас, панно відвідати з нами нічні барви нічного ярмарку— усміхнувся Лев
— Ви запрошуєте мене?– здивовано запитала дівчина
— Так... думаю вам було б цікаво глянути на нічний ярмарок, тому можете піти з нами— ніжно усміхнувся хлопець, дівчина постоявши погодилась
— Все ж моя цікавість, побачити нічний ярмарок сильніша, тому я погоджуюсь
— Ось це правильний настрій— усміхнувся він, а тоді глянув на Ілька— що ж панно, ми відкланяємось, у нас є ще справи.
Вони попрощалися і нарешті повернувся Роджер.
— Охх, вибачте мене за те, що заставив так довго чекати вас панно
— Та нічого <що він там так довго купляв? Я уже додому хочу>– стомлено подумала Емілія
— Хоч я заставив вас чекати, але це того варте— хлопець простягає браслет. Браслет срібний з синіми каменями, на вигляд дорогий, але Емілія знає, що насправді це просто дешева підробка, але удає що вражена та задоволена,  тоді вони попрощалися й Емілія почала їхати додому, по дорозі думаючи як буде проводити час на нічній ярмарці,  яку побачить вперше, вона згадала хлопців. А якщо точніше Лева і тоді наче відчула щось, але не зрозумівши що це не придала цьому значення.