Глава 9. Привокзальна бруківка, румунський експрес та цементний макіяж Шніцельмана.

Старий чернівецький вокзал зустрічав ранок у найкращих традиціях австро-угорської елегантності: високі колони, запах печених каштанів, сизий дим від дизельних тепловозів та гучний, загрозливий скрегіт гальм старенького «Пежо», яке запаркувалося прямо на пішохідній зоні біля перону, розлякавши місцевих голубів і двох вуличних музикантів з аккордеонами.
Ляля Пляшечка першою вискочила з машини. Її чорні черевики рішуче закарбували крок по слизькій вокзальній бруківці. Поруч, дрібочучи підборами та створюючи рожевий авангардний щит, бігла Люся. За ними, важко дихаючи й застібаючи на ходу планшетку, біг капітан Попков, на чиєму повідку, мов чавунна ядра на ланцюгу, цілеспрямовано попереду нісся мопс Жора.
 

— Дивись, Лялю! Перша платформа! — вискнула Люся, тицяючи доглянутим пальчиком у бік міжнародного експреса «Чернівці — Бухарест», біля якого провідники у вигладжених форменних кашкетах саме звіряли квитки останніх пасажирів.
 

Біля самого вагона-ресторану, роззираючись на всі боки з нервовістю недоторканого фінансового консультанта, стояв Аркадій Борисович Шніцельман.
Після біганини в кущах шипшини та переїзду Буковиною його бежевий костюм із британської вовни нагадував ганчірку для миття вікон у сільському клубі, але у руках він міцно стискав елегантну шкіряну валізу із тисненими ініціалами та... масивний балон із наліпкою «Цементна сироватка "Вічна юність Карпат" — Експортний варіант».
 

— Шніцельман! — загримів на весь перон голос капітана Попкова, який від несподіванки вихопив замість пістолета надкушений пиріжок, але миттєво виправився і спрямував на злочинця розкрите службове посвідчення. — Стояти! Працює міжрегіональна розшукова група у складі мене, Пляшечки та її собаки! Ви затримані за спробу незаконного перетину кордону з балоном несертифікованого цементу!
 

Аркадій Борисович здригнувся, його вініри виявили коротку, але глибоку судому переляку.
 

— Оп'ять ви?! — вискнув він, задкуючи до відчиненого вагона. — Ви що, на магнітах?! Як ви мене знайшли?! Залишіть мене у спокої! У Румунії на мене чекає спокій, трансільванські інвестиційні фонди та клініка пластичної хірургії!
 

— Нікуди ти не поїдеш, європейський махінатор! — відрубала Ляля Пляшечка, роблячи крок уперед і дістаючи з кишені свій вірний розвідний ключ 46-го розміру. — Ти заборгував мені спокійний переклад тридцяти сторінок про німецькі гідравлічні клапани, Люсі — компенсацію за зламані мрії про солярії, а тітці Розі — моральну шкоду за стрес її трьох шиншил!
 

— З дороги! — закричав Шніцельман і в розпачі натиснув на клапан балона з підпільним «ботоксом».
 

З носика балона з гучним шипінням вирвався густий, сіро-рожевий струмінь будівельної суміші, змішаної з арнікою та відваром чебрецю. Але Шніцельман у своїй паніці не врахував одного: над пероном саме пронісся потужний буковинський протяг.Весь обсяг «експортного ліфтингу» підхопило вітром і з несамовитою точністю виплюнуло прямо в обличчя самому Аркадію Борисовичу.За секунду фінансовий консультант перетворився на живий пам'ятник античної культури: його обличчя миттєво зафіксувалося у виразі крайнього здивування, щоки застигли, а губи замкнулися у химерній посмішці, через яку він міг лише випускати слабке мичання.Мопс Жора поважно підійшов до застиглого Шніцельмана, обнюхав його гумові чоботи, видав задоволене «Хррр-пфф» і зробив те, що й мав зробити з кожним невдалим фінансовим аферистом .Попков спритно клацнув кайданками на задерев'янілих зап'ястях втікача: 

— Ну от і все, Аркадію Борисовичу. Тепер ваш «цементний ліфтинг» оцінять слідчі в СІЗО. Гарантую, протягом найближчих п'ятнадцяти років ви будете найгладкішим і найнезворушнішим в'язнем у всьому районі!
 

Сонце над Чернівцями нарешті пробилося крізь ранкові хмари, заливаючи золотоносним світлом старовинну бруківку і стареньке «Пежо», яке з честю витримало черговий міжобласний автопробіг.
За годину в затишній кав'ярні біля університету, де пахло корицею, свіжою випічкою та спокоєм, зібралася вся наша детективна компанія.Тітка Роза у своєму сливовому тюрбані особисто розливала по порцелянових чашках запашну каву, а поруч у спеціальному плетеному кошику поважно сидів шиншила Борис, який нарешті погодився з'їсти свіжу родзинку.
 

— Оце я розумію — фінал справи! — проголосив Попков, розгортаючи свіжу газету, де на першій шпальті вже майорів заголовок: «Затримання фінансового моноліту: як цементний ботокс зупинив румунський експрес». — Шніцельман у камері, інгредієнти вилучені, а я отримав подяку від обласного управління поліції!
 

Люся попивала каву, замріяно дивлячись на величні вежі університету: 

— Знаєш, Лялю... А я вирішила! Я залишаюся в Чернівцях і відкриваю з тіткою Розою легальний салон екологічної косметики! Жодної хімії, жодного сапропелю — тільки лаванда, чебрець і посмішки!
 

Ляля Пляшечка посміхнулася куточками губ, відкинувшись на спинку старовинного дерев'яного стільця. Вона витягнула з сумочки свій німецький манускрипт Bedienungsanleitung für den Profi-Betonmischer Typ B-500, поправила окуляри і відкрила тридцяту сторінку.
 

— А я, Люсю, нарешті перекладу розділ про очищення барабана бетонозмішувача від залишкових сумішей, — мовила Ляля з найглибшим філологічним задоволенням. — Бо, як показує практика нашого розслідування, будівельні матеріали треба використовувати виключно за призначенням, а не для світського макіяжу.
На підлозі біля її ніг мопс Жора поклав важку морду на черевик Лялі і солодко заснув, видаючи ритмічне, мирне хропіння.
 

Поки у  нашої розповіді часова стрілка стрибнула вперед із такою швидкістю, що ледь не заклинила чернівецький міський годинник на Центральній площі, у реальному житті героїв минув цілий тиждень. Сім днів. Рівно сто шістдесят вісім годин чистого, під час яких ніхто нікуди не мчав на старенькому «Пежо», ніхто не стріляв цементними балонами і навіть мопс Жора дозволив собі розкіш займатися виключно екологічним сном на килимку.Ми зупинимося на цьому тижні докладніше....