Глава 8. Тріумфальний марш на Пежо,котячий трибунал та залишкові суми в кошторисі.

Дорога з одеської траси назад до рідного двору пройшла під супровід звуків, які можна було б сміливо записувати для аудіоальбому «Авангардний шум українського детективу». Стареньке «Пежо» Лялі Пляшечки, з честю витримавши нічний кидок на Великий Фонтан, тепер видавало з-під закріпленого синьою ізолентою капота не просто скрегіт, а ритмічне, майстерне поклацування, наче всередині мотора оселився малий, але дуже старанний барабанщик.
На задньому сидінні, вкрившись купою технічних словників із гідравліки, хропів мопс Жора. Одеський солоний вітер і бойовий розворот у кущах шипшини виснажили його собачий організм до повного філософського відключення від реальності.
Люся сиділа поруч із Лялею, трагічно розглядаючи в дзеркальце заднього виду свої вініри та зів'ялу зачіску.
 

— Лялю... — протягнула вона із найглибшою світською тугою в голосі. — От поясни мені, як так вийшло? Я їхала на море за романтикою, родинними статками і Версалем, а повертаюся з папкою, у якій лежать борги за електрику сімдесяти житомирських кабінок і три тонни болотного мулу? Це що, і є той самий успішний бізнес-старт, про який пишуть у журналах для жінок після тридцяти?
 

— Це, Люсю, називається «реальний сектор економіки», — залізобетонно відповіла Ляля, не випускаючи з рук кермо і вправно оминаючи чергову житомирську вибоїну. — Зате ти володієш ліквідними активами. Матеріал натуральний, екологічно чистий, сапропель — це взагалі майбутнє агропромислового комплексу. Продаси його фермерам під огірки, закриєш борги Шніцельмана, а на решту коштів відкриєш нормальний салон манікюру. Без фальшивих баронів, пеньюарів кольору фуксії та французьких ножиць у спинах.
 

— А Альбертик? — здригнулася Люся. — Що з ним буде?
 

— Альбертик  дає свідчення про те, як він знімав одеських акторів для імітації власних похоронів. Попков пообіцяв, що випише йому штраф за псування державних бланків і змусить особисто пофарбувати паркан навколо міського ізолятора у рожевий колір — для профілактики нарцисичного розладу.
 

За годину «Пежо» з перекошеним бампером нарешті вкотилося у рідне подвір'я старої «сталінки».Піднімаючись сходами на свій другий поверх, Ляля відчувала, як її тренч кольору мокрого асфальту натягнувся від утоми. За спиною цокала каблучками Люся, тягнучи за собою на повідку важкого, але задоволеного життям Жору.
Щойно Ляля встромила ключ у замок і прочинила двері, як із глибини передпокою пролунала така тиша, від якої навіть капітан Попков у своєму кабінеті напевно вкрився б іспариною.На високому комоді, прямо поруч із забутим рожевим розвідним ключем, сидів Наполеон.Його лиса, зморшкувата тушка кольору сирої курячої грудки застигла в позі давньоєгипетського Сфінкса-карателя. Його великі вуха-локатори були відведені назад, а жовті очі світилися такою нещадною люттю, ніби Ляля не просто запізнилася з годуванням, а особисто підписала указ про скасування всього котячого роду на території Євросоюзу.
 

— Наполеоне... — тихо вимовила Ляля, зупиняючись на порозі й не знімаючи черевиків. — Ми повернулися. Заповіт вилучено, Шніцельман у шипшині, одеська контрабанда розкрита.
 

Сфінкс повільно, по-королівськи звівся на лапи, зробив один крок до краю комода і видав таке низьке, утробне й загрозливе «Мррр-ау-гх!», що мопс Жора негайно сховався за спину Люсі, удаючи, що він взагалі м'яка іграшка і до цього дому відношення не має.
Переклад був простий і безжалісний: «Ви запізнилися на вісім годин. Де мій кролячий паштет, безшерстні аферисти, або я зараз же почну методично скидати ваші технічні словники з німецької мови прямо на килим».
 

— Біжу, Великий Величносте, біжу! — Ляля миттєво кинула сумочку на стілець, вихопила з пакета заповітну бляшанку з кролячим мусом і швидкими рухами відкривачки розкрила її прямо на кухонному столі.
 

Наполеон вечно зіскочив із комода, поважно підійшов до миски і, перш ніж уткнутися носом у їжу, кинув на Лялю один-єдиний погляд, який чітко дав зрозуміти: трибунал відкладено, але розслідування не закінчено.

Розкішні два тижні спокою та побутового блаженства огорнули квартиру Лялі Пляшечки, мов теплий плед із натуральної вовни. Це був той самий долгоочікуваний період, коли можна було не шукати контрабандистів у кущах шипшини, не слухати оперні монологи капітана Попкова й не остерігатися чергового вибуху житомирського сапропелю.Ляля нарешті повернулася до свого ідеального побутового ритму. Вона встигла відвідати улюблену кондитерську на розі, де три дні поспіль із почуттям глибокого задоволення їла еклери з кавовим кремом, запиваючи їх подвійним еспресо й читаючи монографію про гідравлічні клапани. Потім був візит до перукарні «Світлана», де Лялі зробили бездоганну стрижку, а майстер цілу годину захоплено слухала розповіді про «особливості німецького бетонозмішувального обладнання», щиро приймаючи це за нову методику догляду за кінчиками волосся.
Вдома панувала ідилія. Манускрипт Bedienungsanleitung für den Profi-Betonmischer Typ B-500 розгортався сторінка за сторінкою, червона ручка креслила ідеальні термінологічні еквіваленти, а Наполеон, ситий і задоволений життєвим статусом, днями дрімав на підвіконні біля батареї, періодично випускаючи крізь сон тихе, благочестиве мурчання.І от, на п'ятнадцятий день цього абсолютного райського затишку, кухонний простір Лялі перетворився на знімальний майданчик кулінарного шоу вищої ліги. Люся, завітавши в гості, вирішила порадувати подругу і з грандіозним розмахом готувала нову італійську страву за супермодним рецептом із міланського глянцевого журналу — пасту з чорнилом каракатиці, пармезаном п'ятирічної витримки та в’яленими томатами.
Уся кухня була засипана елітною борошняною гатунку типу «00», на плиті загрозливо вирував сотейник із темно-бордовим соусом, а Люся у шовковому фартуху з виразом обличчя шеф-кухаря з мішленівського ресторану намагалася елегантно підкинути на пательні гілочку базиліку. Наполеон сидів на крайку столу й з глибоким котячим подивом спостерігав, як чорнила каракатиці загрозливо наближаються до його лисої потилиці, а під столом Жора чатував на кожен випадаючий шматочок сиру.
У цей момент телефон на столі голосно, загрозливо і душевним вибухом вибухнув дзвінком. На екрані висвітилося зловісне: «КАПІТАН ПОПКОВ».Ляля повільно заплющила очі, витерла з перенісся краплю в’яленого томата, яку Люся випадково впустила під час кулінарного парі, зробила глибокий вдих і зняла слухавку: