Глава 6.Бетонозмішувач німецького походження,котячий саботаж та раптовий візит капітана Попкова.

Повернення додому зазвичай супроводжувалося ритуалом, який Ляля Пляшечка вже довела до автоматизму: кинути ключі на комод, зняти взуття, вислухати монолог сфінкса Наполеона про тлінність буття і відсутність кролячого паштету в мисці, а потім безжально зануритися в глибини технічного перекладу.Сьогодні на кухонному столі на неї чекав масивний німецький манускрипт під назвою: «Bedienungsanleitung für den Profi-Betonmischer Typ B-500».
 

— Отже, мій дорогий Наполеоне, — промовила Ляля, розгортаючи товсту брошуру й вдягаючи на ніс круглі окуляри для роботи з дрібними шрифтами. — Жодного Житомира, жодних баронів у пеньюарах , жодних акторів одеського театру. Лише чиста німецька термінологія, гідравлічні клапани та правила безпеки при роботі з цементним розчином. Це справжній острів стабільності в океані нашого кримінального життя.
 

Наполеон сидів на шафі для посуду, нависши над столом, немов кам'яне мармурове божество давніх цивілізацій. Його лиса голова повільно повернулася на сорок п'ять градусів, а з грудей вирвалося глибоке, утробне «Мрр-угх», що на котячій мові означало: «Твої німецькі бетонозмішувачі не варті й крихти того паштету, яким ти обіцяла мене нагодувати ще дві години тому. Збирайся з думками, бо зараз я почну знищувати сторінки».З-під столу донеслося дружнє, але дуже потужне храпіння мопса Жори, який уже заснув на килимку з імітацією перської вовни, мабуть, бачачи уві сні нові епізоди погоні за асенізаторськими машинами.Ляля взяла червону ручку і почала перекладати перший абзац:

«Vor der Inbetriebnahme des Betonmischers ist sicherzustellen, dass die Trommel keine Fremdkörper wie Steine, Werkzeuge oder menschliche Körperteile enthält...»

(«Перед введенням бетонозмішувача в експлуатацію слід переконатися, що барабан не містить сторонніх предметів, таких як каміння, інструменти або частини людського тіла...»).
 

— Ну хоч тут без трупів, — пробурчала Ляля собі під ніс, акуратно виводячи український еквівалент у блокноті. — Вже якийсь прогрес.
 

Проте, як відомо законам жанру іронічного детектива, спокій у житті філолога-перекладача триває рівно стільки часу, скільки потрібно кур'єру доставки піци чи дільничному поліцейському, щоб добігти від відділку до її дверей.Рівно о восьмій вечора у двері квартири постукали. Спочатку тихо, делікатно, а потім набагато наполегливіше — так стукають люди, які чітко знають, що за дверима перебуває людина, здатна вирішити їхні державні або особистісні проблеми за допомогою розвідного ключа та логіки.Наполеон зневажливо поплив у бік коридору, а Жора навіть не відкрив очі, лише перевернувся на інший бік.Ляля зняла окуляри, піднялася з-за столу і відчинилася двері. На порозі стоял капітан Попков.Він був без кашкета, злегка розпатланий, у розстебнутому кітелі, а в руках тримав не банку з паштетом, а товсту, засмальцьовану паперову теку з написом: «СЕКРЕТНО. РАЙОННИЙ ВІДДІЛ: АРХІВ ДОПИТІВ».
 

— Добрий вечір, Пляшечка, — важко зітхнув Попков, навіть не чекаючи запрошення. Він переступив поріг, залишаючи на чистому килимку слід від черевика. — Вибачте, що турбую у вільний від німецьких бетонозмішувачів час. Але у нас надзвичайна ситуація.
 

Ляля склала руки на грудях і спирлася плечем об косяк дверей:

— Попков, якщо ви знову прийшли з Житомиром чи пропозицією перекладати протоколи допиту лисого йорка — я зачиняю двері й здаю вас Наполеону. У мене в роботі німецький цементний агрегат п'ятисотої серії, і він набагато адекватніший за всю вашу районну міліцію.
 

— Та при чому тут Житомир! — махнув рукою дільничний, проходячи на кухню й безцеремонно сідаючи на той самий стілець, де щойно лежав німецький манускрипт. — Тут гірше. Сьогодні вдень з камери попереднього утримання... втік Аркадій Борисович Шніцельман.
 

Ляля застигла. Окуляри випали з її руки і дзвінко вдарилися об лінолеум.
 

— Як це... втік?! — перепитала вона, повільно наближаючись до столу. — Фінансовий консультант у засмальцьованому костюмі з британської вовни, який ще три дні тому плавав у бочці з житомирським сапропелем, утік із під варти державного рівня?!
 

— Отак і втік! — розвів руками Попков, витираючи спітнілий лоб. — Здійснив дерзкий побіг під час планової заміни тюремної баланди! Він використав свій фінансовий авторитет, підкупив чергового сержанта та зник у невідомому напрямку на службовому велосипеді начальника ізолятора! А на згадку залишив записку... ось.
 

Попков витягнув із кишені зім'ятий аркушок паперу в клітинку і поклав його просто на німецьку інструкцію до бетонозмішувача.Ляля нахилилася і прочитала виведені витонченим каліграфічним почерком слова:

«Шановна пані Пляшечка! Бізнес на сапропелі — це лише вершина айсберга. Справжні гроші лежать там, де розбиваються хвилі і де пахне смаженою камбалою. Зустрінемося на узбережжі. Ваш Шніцельман».
 

На кухні запала важка, майже дзвінка тиша. Наполеон на шафі ледь помітно звів друге вухо, а мопс Жора уві сні жалібно заскімлив.Тиша на кухні Лялі Пляшечки тривала рівно стільки часу, скільки потрібно було капітану Попкову, аби глибоко зітхнути й безцеремонно зрушити локтем німецьку інструкцію до бетонозмішувача Bedienungsanleitung für den Profi-Betonmischer Typ B-500.
 

— От бачите, Пляшечка! — урочисто проголосив дільничний, тицяючи пальцем у записку, залишену втікачем. — «Там, де розбиваються хвилі і де пахне смаженою камбалою»! Це ж чистісінький географічний ребус! Це класичний почерк міжнародного фінансового афериста з нахилом до гастрономічного геокешингу!
 

Ляля Пляшечка повільно підняла з підлоги свої окуляри для роботи з дрібними шрифтами, акуратно протерла їх кінчиком домашнього халата кольору зів'ялого салату і втупилася на Попкова поглядом, яким досвідчені патологоанатоми зазвичай зустрічають студентів-першокурсників під час першого розтину.
 

— Попков, — дуже тихо і максимально виразно почала Ляля, роблячи крок до столу. — Ви розумієте, що «там, де пахне смаженою камбалою і розбиваються хвилі» — це будь-яке прибережне село від Одеси до Затоки, де місцеві жителі смажать рибу просто на набережній на старих радянських електроплитках? Це не географічний ребус. Це діагноз. І цей діагноз зараз бігає від тюрми на службовому велосипеді начальника ізолятора, погрожуючи економічній стабільності всього Чорноморського узбережжя!