Глава 5.Домашній диктатор,порожній холодильник і таємна спадщина покійного "барона"

Повернення додому після успішного розгрому нелегальної житомирської лабораторії завжди має присмак глибокого, майже екзистенційного реалізму. Стареньке «Пежо» з перекошеним і зафіксованим шматком синьої ізоляційної стрічки капотом вповзло у двір старої «сталінки», вивернуло з вихлопної труби останню порцію чорного кіптявого диму і остаточно заглухло, вирішивши, що з нього на сьогодні досить географічних відкриттів і кримінальних звитів.Ляля Пляшечка витягла з бардачка вилучену рожеву флешку-помаду, закинула на плече потерту сумочку з ноутбуком Альберта і важко зітхнула.
 

— Ну от, Люсю, — мовила вона, допомагаючи подрузі вибратися з пасажирського сидіння, яке через заклинений замок традиційно відчинилося лише з третього потужного удару ногою знизу. — Ми вдома. Житомир позаду, труп  знайшов свій спокій у холодильних камерах моргу, а Шніцельман рахуватиме прибутки від продажу сапропелю вже у зовсім інших, значно менш комфортних камерних умовах.
 

Люся витерла сльозу на щоці, обережно розмазавши залишки водостійкої туші, і трагічно схрестила руки на грудях:

— А я все одно почуваюся виснаженою світською левицею, чий внутрішній світ зруйновано разом із бізнесом мого нареченого! Що мені тепер робити, Лялю?
 

— Для початку — вимити шию від залишків житомирського сапропелю і лягти спати, — залізобетонно парирувала Ляля. — А завтра зранку ми почнемо розбиратися з паперами й нотаріусами. Бо солярії самі себе не продадуть, а спадщина Альберта десь має обліковуватись.
 

Попрощавшись із подругою, яка викликала таксі з функцією «преміум-меланхолія», Ляля піднялася на свій другий поверх.
 

Щойно вона відчинила металеві двері квартири, як у ніс їй вдарив знайомий, ні з чим не порівнянний запах — неповторна суміш дешевого безглютенового котячого паштету, домашнього пилу та мовчазного, але дуже агресивного докору.У коридорі на потертому бабусиному килимку вже стояв Наполеон. Його лиса, зморшкувата морда кольору сирої курячої грудки виражала таку концентрацію вселенської ненависті та зневаги до порушення графіка годування, що Ляля мимоволі відчула себе винною перед усією котоподібною цивілізацією.
 

— Наполеоне, я не була вдома всього шістнадцять годин! — виправдовувалася Ляля, скидаючи туфлі, щедро забруднені житомирською грязюкою. — Я рятувала світ від фальшивої засмаги та розкривала вбивство у басейні!
 

Сфінкс повільно, по-королівськи звів одне вухо-локатор, видав коротке й утробне «Ун-гх!», що на його мові означало: «Ти запізнилася на вечерю на цілу вічність, безшерста раба. Мене не цікавлять твої житомирські розбірки з асенізаторами. Де мій паштет із кролика, або я зараз же накладу купу прямо на твою рожеву флешку».З-під дивана в цей же момент вивалився мопс Жора. Він навіть не став трусити стрес від поїздки — просто потягнувся, позіхнув так широко, ніби вивихнув щелепу, і важкою ходою попрямував до своєї миски у надії знайти там хоч якісь крихти з минулого місяця.Ляля Пляшечка кинула ключі на комод, упала на кухонний стілець і вперлася чолом у дерев'яну стільницю.
 

— Життя прекрасне, — пробурчала вона в стіл. — Робота перекладача технічної документації — це рай на землі порівняно з бізнесом на соляріях. Зараз вип'ю кави, відкрию інструкцію до бетонозмішувача і...
 

У цей момент її старенький iPhone, що лежав на краю столу, раптом і дуже зловісно завибрував. На екрані висвітився незнайомий міський номер.Ляля заплющила очі. Вона знала, що спокій тривав надто довго.Вона повільно піднесла трубку до вуха:

— Слухаю. Громадянка Пляшечка біля апарату. Тільки не кажіть, що в Житомирі знову прорвало бочку з сапропелем.
 

— Доброго вечора, пані Лялю, — пролунав у трубці суворий, професійний голос нотаріуса. Це адвокат нотаріальної контори №3. Дзвоню вам за дорученням покійного Альберта Пєтухова. Тут така справа... коли ми проводили первинну інвентаризацію майна в його маєтку, ми випадково виявили запечатані броньовані двері на третьому поверсі, до яких у самого Альберта був особливий доступ. І в його особистих розпорядженнях чітко вказано: у разі його раптової смерті чи «форс-мажору від недобросовісних родичів» розпечатати цей поверх має право лише його офіційний фінансовий радник спільно з незалежним свідком... тобто з вами.
 

Ляля Пляшечка важко зітхнула, глянула на Наполеона, який уже заніс лапу над рожевою флешкою, і відповіла:

— Буду за пів години. Тільки передайте Попкову, щоб не чіпав там паштет, якщо він знову влаштує засідку на кухні.

Стареньке «Пежо» Лялі Пляшечки знову паркувалося біля позолочених воріт елітного котеджного містечка «Сонячні пагорби», видаючи на прощання звук, схожий на гучне шлункове нездужання старого дизельного трактора.На подвір'ї біля мармурового фонтана з оголеним Нептуном уже стояли чорний автомобіль нотаріальної контори та службовий «УАЗ» дільничного капітана Попкова. Сам капітан сидів на краєчку плетеного шезлонга і за допомогою кишенькового ножика намагався розкрити бляшанку з якимось імпортним паштетом, яку, очевидно, знайшов у секретних засіках покійного Альберта.
 

— О, а от і наш головний позаштатний слідчий! — зрадів Попков, підводячись і витираючи губи рукою. — Пляшечка, я вам скажу, у цього Пєтухова на кухні ховалися такі запаси делікатесів, що ніякий Житомир не зрівняється! Але нотаріус каже, що на третій поверх без вас ніхто не має права заходити. Мовляв, якась особиста інструкція покійного на випадок «зради з боку компаньйонів чи блондинок».
 

Ляля Пляшечка мовчки кивнула, закинула на плече сумочку з ноутбуком і попрямувала до парадного входу. Поруч із нею цокала каблучками Люся, яка після сьогоднішньої новини про таємний поверх знову повернула собі звичний блиск у очах і розкішну зачіску.
На третьому поверсі маєтку панувала абсолютно інша атмосфера. Якщо другий поверх нагадував циганський палац із елементами турецького ампіру, то тут усе було оформлено з суворим, майже клінічним мілітаристським педантичністю. У кінці вузького коридору, оббитого темними дерев'яними панелями, виднілися масивні сталеві двері вагою в кількасот кілограмів, обладнані не просто електронним кодовим замком, а цілою системою біометричного сканування сітківки та відбитків пальців.Нотаріус — високий, худий чоловік у суворих окулярах — стоярів біля панелі з пачкою паперів у руках.