Глава 4. Мундштук із ментолом,таємний інвестор та перша пастка в цеху.

З тіні між бочками з житомирським сапропелем повільно викрокував чоловік, чий вигляд розбивав ущент усю естетику покинутого цеху з квашення капусти.Це був пан у бездоганному темно-сірому костюмі-трійці з тонкої англійської вовни, білосніжній сорочці з перламутровими ґудзиками та туфлях ручної роботи з полірованої крокодилячої шкіри. На його обличчі застигла зверхня посмішка людини, яка щойно придумала новий спосіб здерти податки з безпритульних котів, а у тонких пальцях він тримав довгий срібний мундштук із сигаретою, від якої нісся солодкуватий ментоловий аромат.Ляля Пляшечка прищулила око і відчула, як її розвідний ключ у рожевій рукавичці приємно обтяжив руку.
 

— А це ще що за аристократ із підворіття? — мовила Ляля, випроставши спину. — Ви випадково не з оперного театру втекли? Бо для цеху з квашення капусти ваш дрес-код дещо завищений. Тут зазвичай ходять у чоботах і з відрами, а не з мундштуками.
 

Чоловік елегантно випустив струмінь сизого диму в бік фасувальної лінії, злегка поморщив ніс і посміхнувся:
 

— Дозвольте відрекомендуватися, чарівна пані із сантехнічним інструментом. Аркадій Борисович Шніцельман. Офіційний фінансовий консультант, інвестор та єдиний справжній власник бренду «Бронзова бестія».
 

Василь Гріцацуєв аж підхопився з ящика, ледь не перевернувши бочку з малиновим сиропом:

— Аркадію Борисовичу! Ви ж казали, що сидите в Женеві і рахуєте наші прибутки! Чого ви тут?!
 

— Я приїхав прибирати за тобою сміття, Васюню, — сухо відрізав Шніцельман, навіть не глянувши на асенізатора. — Ти — неотесаний дурник із кросівками сорок шостого розміру. Тобі доручили просту технічну задачу: привозити сапропель із болота і фасувати його за інструкцією. А ти що влаштував? Ти влаштував кривавий карнавал у маєтку Пєтухова із залученням дільничного Попкова та двох ненормальних жінок!
 

— За ненормальних відповіси, Шніцельман, — спокійно зауважила Ляля Пляшечка, роблячи крок праворуч, щоб перекрити йому шлях до виходу. — Отже, пазл нарешті починає складатися у повну картинку. Альберт Пєтухов був лише фасадом. Вітриною з штучною засмагою та білосніжними вінірами. А ви, Аркадію Борисовичу, були тим самим кулуарним ляльководом, який фінансував це житомирське грязеве болотне шоу!
 

Шніцельман знову затягнувся ментоловим димом і злегка вклонився:

— Оцінюю вашу проникливість, пані Пляшечка. Альберт був рідкісним бовдуром із нарцисичним розладом особистості. Він вважав, що тримає Бог за бороду лише тому, що в нього сімдесят соляріїв по країні. Але коли я запропонував йому перевести весь бізнес на 100% натуральну сировину — звичайний болотний мул із додаванням фарбника — він раптово став у позу! Заговорив про совість, про алергічні реакції у своїх багатих клієнток, про можливі перевірки! Він хотів розірвати угоду й здати нас поліції!
 

— І ви вирішили прибрати його руками Васі та мадам Гріцацуєвої? — прищулилася Ляля.
 

— Вася був лише знаряддям хаосу, — огидно посміхнувся Шніцельман. — Він дійсно штовхнув Альберта в басейн. Але ножиці... о, паризькі ножиці за триста євро в спину Альбертика встромив зовсім не Вася. Вася для цього занадто боягузливий і тупий.
 

— Хто?! — вигукнув Василь із ящика. — Хто їх увіткнув?!
 

— Вона, — Шніцельман легенько клацнув пальцями.
 

З-за масивної залізної цистерни ЗІЛа-130 повільно вийшла постать у темному плащі із піднятим коміром і широкому капелюсі. Вона випросталася, зняла капелюх і злегка струснула сивим, акуратно вкладеним волоссям.Ляля Пляшечка аж рота відкрила від несподіванки.Це була Ізольда Генріхівна. Мати покійного Альберта. Світська левиця з йоркширським тер'єром Людовиком XIV, якого вона досі тримала під пахвою.
 

— Мамочкіііі! — ахнув Василь.
 

— Не смій називати мене мамочкою, ти, житомирське опудало! — відрізала Ізольда Генріхівна, дістаючи з кишені плаща другу сигарету з ментолом. — Альбертик дістав мене своїми боргами! Він просадив усе майно на свої безглузді солярії, а потім вирішив віддати контрольний пакет цій дурній блондинці Люсі! Мої паризькі ножиці за триста євро мали нарешті виконати свою головну історичну місію — повернути мені контроль над родинними статками!
 

— Боже мій... — Ляля Пляшечка похитала головою, не випускаючи з рук розвідного ключа. — Ви закололи власного сина ради соляріїв і грязевого бізнесу?! Та у вас не родина, а суцільний гадючник із витонченими манерами!
 

— Це бізнес, Лялечко, — холодно мовив Шніцельман, витягуючи з внутрішньої кишені піджака невеликий сріблястий пістолет із глушником. — І ви в цей бізнес не вписуєтеся. Василю, зачини двері. Пані Пляшечка зараз трохи поплаває у нашому головному чані з сапропелем.
 

У цей момент на вулиці відбувся жахливий гавкіт, пролунав скрегіт металу, і крізь дерев'яні ворота цеху з гуркотом врізалося стареньке «Пежо» Лялі, вибиваючи дошки й засипаючи все навколо трісками!

Звук, із яким стареньке, змучене життям і житомирськими дорогами «Пежо» кольору мокрого асфальту влетіло у напівзруйновані дерев'яні ворота колишнього цеху з квашення капусти, найдужче нагадував вибух невеликого складу піротехніки на фабриці з виробництва пральних машин.Дерев'яні бруси розлетілися на тріски, мов крихке печиво, стара іржава брама з гуркотом вдарилася об бетонну стіну, а капот машини, що димів і відчайдушно кренився на лівий бік, вивергнув клуби сірого сизого диму.За рулем сиділа Люся. Її обличчя виражавало суміш дикого жаху, абсолютного затьмарення розуму та люті берсерка, який уперше в житті сів за кермі механічної коробки передач без інструктора й попередньої підготовки. Задню частину машини прикрашав мопс Жора: він висунувся з напіввідчиненого вікна, затиснувши в пащі рештки свого яловичого вуха, і видавав такі хрипкі, пронизливі звуки, ніби особисто командував кавалерійською атакою.
 

— Кабзда ,вам, мерзотники! — заверещала Люся на весь цех, різко викручуючи кермо вправо. — Це вам не солярій, це жіноча помста!