Глава 3. Шлях на Житомир,мопс - нелегала та косметична лабораторія в цеху для квашення капусти.

Дорога на Житомир пізньої осені завжди мала дивний властивість пригнічувати навіть найстійкішу оптимістку. Сіре, важке небо звисало над трасою, мов мокра, невдало випрана ковдра, а дрібний нудотний дощ перетворював лобове скло старенького «Пежо» на суцільне розмите полотно. Старі гумові двірники машини видавали жалібний, ритмічний скрип  який дивовижно точнiсінько збігався з прискореним пульсом бідної Люсі.
 

— Лялю... — прошепотіла Люся, зарившись носом у свій кучерявий хутряний комір і дрібно тремтячи всім тілом. — Мені страшно. А якщо цей Джарод вимиє очі від лаку і побіжить за нами? На своєму білому позашляховику? У нього ж трилітровий турбодизель і повний привід! Він нас наздожене за десять хвилин і переїде прямо на цьому асфальті!
 

— Спокійно, — Ляля Пляшечка міцніше стиснула кермо, на якому від часу давно здерлася дешевенька шкіряна обплітка. — Джарод зараз зайнятий куди важливішою та складнішою гігієнічною процедурою. Вiн намагається віддерти «Заполярне сяйво» зі своїх порцелянових вінірів. А цей лак, між іншим, розрахований на укладку складних вечірніх зачісок для робітників відкритих гранітних кар'єрів під час шторму. Якщо він спробує відкрити рот без літра спеціального ацетонового розчинника, у нього злипнуться не лише зуби, а й язикоглотковий нерв разом із шийними хребцями. Так що найближчі години дві він може лише глухо мичати в бік Попкова.
З заднього сидіння автомобіля раптово залунало низьке, гучне, надзвичайно астматичне: «Хрррр-пффф-уууу».Дівчата одночасно здригнулися від несподіванки. Люся аж підскочила, ледь не вдарившись головою об стелю машини.Ляля швидко кинула погляд у дзеркало заднього огляду.На задньому сидінні «Пежо», зручно вмостившись на купі старих технічних журналів «Сільське господарство» та порожніх пластикових пляшок з-під антифризу, сидів мопс Жора. У роті цей бежевий колобок із чорною зморшкуватою мордою затискав чималий шматок сушеного яловичого вуха, яке, судячи з усього, він особисто випорпав під переднім сидінням ще з минулого місяця.
 

— Жора?! — вигукнула Ляля Пляшечка, від здивування ледь не випустивши кермо з рук. — Ти як тут опинився?! Ти ж мав сидіти вдома під диваном і чекати, поки Наполеон підпише тобі указ про помилування!
 

— Він... він заскочив у салон, коли ти завантажувала на заднє сидіння свої рожеві гумові рукавички та технічні словники! — згадала Люся, хапаючись за серце. — Я бачила, як якась рожево-коричнева тушка промигнула під ногами, але подумала, що це мій запасний хутряний комір випав із сумки!
 

Жора повільно підвів на дівчат свої витріщені, затуманені абсолютним філософським пофігізмом очі, зробив глибокий гучний видих і продовжував із хрустом жувати яловиче вухо, ігноруючи кримінальну обстановку.
 

— Прекрасно, — зітхнула Ляля, переключаючи передачу на третю. — Тепер у нас є повний, так би мовити, оперативно-розшуковий комплект: філолог-перекладач технічної документації, збанкрутіла блондинка з лаком для волосся і мопс-пилосос із запасом яловичих вух. Нам бракує лише Наполеона, щоб він вказував нам правильний шлях своїм лисим хвостом.
 

Вона додала газу. Мотор «Пежо» жалісно заревів, але машина чесно набрала свої законні вісімдесят кілометрів на годину. На колінах у Люсі лежав відкритий ноутбук покійного Альберта Пєтухова, на екрані якого миготіла та сама рожева папка.
 

— Читай ще раз документи з флешки, — наказово мовила Ляля, не відриваючи очей від сірого, слизького асфальту траси. — Голосно, виразно і без своїх дівочих зітхань. Що там детально написано про цей склад у Житомирі?
 

Люся поправила пальцем свої золотисті кучері й почала монотонно читати з екрана:
 

— «Договір суборенди складських та виробничих приміщень №44/Б. Об'єкт: колишній цех №3 з ферментації та засолювання квашеної капусти за адресою: місто Житомир, вулиця Промислова, 18. Орендар: ТОВ "Сонячний удар". Суборендар: ТОВ "Сільські ласощі". Мета використання: зберігання, фасування та пакування крем-гелю для елітної штучної засмаги "Бронзова бестія" з додаванням витяжки з болотного мулу...»
 

— Стоп! — Ляля Пляшечка аж ударила по гальмах, від чого Жора на задньому сидінні завалився набік, але вухо з рота не випустив. — З додаванням чого?! Читай ще раз!
 

— З додаванням витяжки з болотного мулу та біогумусу! — перечитала Люся, вилупивши очі на екран так, ніби побачила там ційний курс долара. — Лялю... Це що означає? Альбертик продавав нашим світським левам крем для засмаги, зроблений із житомирського грязевого болота?!
 

— Саме так, люба моя, — у голосі Лялі зазвучали прохладний метал і професійна гордість за викриття чергової масштабно-гламурної афери. — Твій «барон засмаги» купував тоннами звичайний сапропель — отруйний болотний мул із висохлих водойм Житомирщини, розводив його у теплій водичці з додаванням найдешевшого автобронзатора за двадцять гривень за п'ять літрів, розливав у рожеві баночки з золотими кришечками й написом «Елітний бронзатор із Малібу» і продав у своїх сімдесяти салонах по три тисячі гривень за штуку!
 

— О Боже... — Люся вхопилася за голову обома руками. — А я цим кремом собі шию та декольте мазала! Щовівторка і щоп'ятниці! Я ж думала, що то елітні екстракти какао-бобів та олія жожоба!
 

— Не переймайся, твоя шия витримала равликовий слиз, витримає й сапропель, — заспокоїла її Ляля. — Головне в іншому. Схоже, Василь Гріцацуєв — син нашої кухарки, який у Житомирі офіційно рахується водієм асенізаторської машини, — дізнався цей секретний рецепт. І вирішив, що йому більше немає сенсу крутити кермо грейдера чи викачувати каналізації. Навіщо працювати брудною працею за копійки, якщо можна той самий бруд фасувати в рожеві баночки і продавати дурним багатіям за ціною золота?
 

— І вони з матір'ю вирішили прибрати Альберта? — прошепотіла Люся.
 

— Або Альберт в останній момент зрозумів, що його хочуть просто викинути з бізнесу, і вирішив розірвати угоду. Згадай зефір у роті! Альберт не їв зефір. Але мадам Гріцацуєва щодня передавала синові в Житомир коробки з «домашнім десертом». А що, якщо всередині тих зефірин переправлялися не білки з цукром, а готівка? Або флешки з базою клієнтів?