Глава1.Про тоталітаризм сфінксів,епічно з'їдений хлібець та дзвінок з епіцентру хаосу.

Субота в житті Лялі Пляшечки мала статус абсолютного, майже релігійного свята. Це був єдиний день у тижні, коли вона дозволяла собі не думати про китайські бензорізи, двотактні двигуни внутрішнього згоряння та схеми збірки чавунних бетонозмішувачів.
Лялі було тридцять три роки. Вона мала коротке, вічно скуйовджене темне волосся, гострий підборіддя, виразні карі очі та абсолютну відсутність терпіння до дурнів. За освітою вона була дипломованим філологом-перекладачем, але доля, що мала вельми специфічне почуття гумору, закинула її в сферу технічного перекладу. Ляля заробляла на життя тим, що адаптувала інструкції до іноземної побутової та будівельної техніки українською мовою. Саме завдяки цій професії її лексикон збагатився такими термінами, як «фланцеве з'єднання», «сальникове ущільнення» та «детонаційний стук», а нервова система набула міцності загартованої сталі.Ритуал суботнього ранку Лялі складався з трьох непорушних правил:Жодних дзвінків і контактів з людською цивілізацією до одинадцятої ранку.Повна тиша в радіусі п'яти кілометрів.Щонайменше дві чашки чорної, як її власна іронія, кави без цукру.

Проте в тісній двокімнатній «сталінці» Лялі з високими стелями, рипучим паркетом та вічно протікаючим краном на кухні мешкали дві істоти, які вважали людські ритуали лише зручним приводом для демонстрації власної анархії.Першою істотою був Наполеон.Наполеон — канадський сфінкс кольору сирої, трохи вивітреної курячої грудки. У нього була зморшкувата шкіра, величезні вуха, схожі на локатори ППО, і вираз очей, який чітко давав зрозуміти: якби у цього кота були дрібні людські пальчики, він би вже давно підписав указ про розстріл своєї господарки за несвоєчасну подачу паштету. Наполеон вважав себе законним правителем квартири, а Лялю — лише безкоштовною безшерстою обслугою з обмеженим розумовим потенціалом.О шостій п'ятнадцять ранку Наполеон вирішив, що обличчя Лялі Пляшечки — це найкраще місце для посадки його гарячої, безшерстої, але вельми вагомої дупи.Ляля прокинулася від того, що їй катастрофічно бракує кисню. Вона відкрила очі й уперлася поглядом у рожеву зморшкувату стіну з котячих стегон.
 

— Наполеоне... — прохрипіла Ляля з-під подушки, намагаючись не рухати щелепою. — Прибери свої генеталії з мого носа. Негайно. Чи ти забув, хто з нас купує той безглютеновий клятий корм із кроликом?
 

Сфінкс навіть не поворухнувся. Він лише видав нутрове, зневажливе «Уууу-нг», що в перекладі з котячої означало: «Клята раба, твій кисень належить мені за правом народження. Лежи й не відсвічуй».
З-під дивана в цей час лунав звук, який за силою і тональністю нагадував роботу промислового шредера для знищення документів. Це був Жора.Мопс Жора — це був окремий генетичний експеримент долі. Природа наділила його витріщеними очима, в яких панувала абсолютна, кристальна порожнеча, хронічною астмою та апетитом чорної діри. Жора їв усе: від сухих макаронів до обгорткового паперу. Зараз цей бежевий колобок із чорною зморшкуватою мордою десь дістав з-під кухонного столу останній Лялин дієтичний рисовий хлібець і з задоволеним хрустом, астматичним хропінням та захлинанням знищував його прямо на килимі, який Лялі колись подарувала бабуся.
 

— Жора! — закричала Ляля Пляшечка, скидаючи з обличчя Наполеона, від чого той обурено шипнув, і підхоплюючись із ліжка. — Жора, це був МІЙ СНІДАНОК! У мене в холодильнику тільки пів цибулини і три капсули риб'ячого жиру!
 

Мопс підвів на господарку свої витріщені очі, в яких застигла філософська думка про те, що все у цьому світі тлінне, крім їжі, і з вирішальним «хрум» проковтнув останній шматок хлібця разом із жмутом ворсу з дагестанського килима.Ляля важко зітхнула, запустила пальці у своє скуйовджене волосся і накинула старий махровий халат кольору зів'ялого салату. Вона похигала на кухню, риплячи паркетом.
Кухня Лялі була невеликою, але затишною у своєму творчому хаосі: на полицях стояли стоси німецьких та англійських технічних словників, поруч із баночками для спецій лежали гайкові ключі та запасні прокладки для змішувача, а на підвіконні цвів одинокий алое, якого Жора періодично пробував на смак.Ляля тільки-но налила води в гейзерну кавоварку і поставила її на конфорку, як її старенький iPhone, що лежав на підвіконні, вибухнув звуками маршу з опера «Аїда».
Дзвонила Люся.Якщо у цьому світі існувала людина, здатна матеріалізувати хаос із повітря, то це була Люся — найкраща подруга Лялі ще з дитячого садка. Люся була класичною, еталонною блондинкою з параметрами модельки, очима кольору волошок і повним ігноруванням законів фізики, логіки та кримінального кодексу. Вона мала унікальний дар: заходити у стерильну кімнату й через п'ять хвилин опинятися в епіцентрі міжнародного скандалу.
Ляля провела пальцем по екрану й натиснула на гучний зв'язок.
 

— Лялю! — заверещала Люся так, що кавоварка на плиті, здавалося, здригнулася, а Наполеон, який якраз граціозно заходив на кухню, притиснув вуха до лисої голови. — Це катастрофа! Це кінець! Всесвітній колапс і Помпеї! Він помер!
 

— Хто? — Ляля повільно опустилася на табуретку. — Люсю, якщо ти знову про того лисого чоловіка з вусами кольору іржі, який обіцяв подарувати тобі острів у Греції, то я ж казала: він звичайний альфонс із Житомира, який торгує вживаними запчастинами до «Ланосів».
 

— Та ні! Не він! Тобто Альберт! Мій Альбертик! Власник соляріїв! Він помер насправді! Вона заколола його!
 

— Хто «вона»? І кого «його»? Люсю, вдихни повітря через ніс, видихни через рот і говори реченнями, в яких є підмет, присудок і хоча б крапля здорового глузду.
 

— Альберт! Мій наречений! Власник мережі «Сонячний удар»! Він лежить у моєму басейні! У шовковому пеньюарчику! І з моїм манікюрним набором у спині!
 

Ляля Пляшечка застигла з сірником у руці.

— З чим у спині?
 

— З рожевими ножицями для кутикули! Якими я вчора увечері обрізала заусеницю на лівому мізинці! А зараз приїхав якийсь дільничний Попков, з'їв мій дієтичний круасан із заварним кремом і каже, що відправить мене в колонію суворого режиму, бо на ножицях мої відбитки! Лялю, приїжджай! Якщо мене посадять, хто буде купувати Наполеону його спецкорм із кролика?!