Епілог

Жизель 
 

Я зітхнула, споглядаючи за зоряним небом, яке здавалося дуже далеким. Промінь білої енергії тягнувся до нього, намагаючись торкнутися. 
Вартові походжали повз, змінюючись за розкладом. Я тільки зайняла своє місце, тож не ворушилася. Очі стежили за рівномірними коливаннями багатьох Кілець, котрі своїм темпом заколисували мене до сну. Вони гойдалися. Дехто звичайно, дехто повільніше. Останні поволі сповільнювалися, тьмяніючи та сповнюючись чорнотою. 
— Становище дедалі гіршає, — прошепотіла я сама собі, адже ніхто не поговорить зі мною. 
Тут ти сама, наодинці з Кільцями та собою. Ми лише спостерігачі та охоронці, котрі мусять лише... Дивитися. 
Очі сфокусувалися на золотому колі, котре швидко почало збавляти темп. Воно вкривалося темрявою, а я напружувалася. Воно спинилося — і впало. Гуркіт прорізав вуха, а уламки розлетілося врізнобіч. Вибухова хвиля сягла мене, штовхнувши назад. Я встигла спертися на руки, а тоді задерла підборіддя вгору. 
Кільце Довіри — зламалося слідом — Країна Дракона загинула. Коло Свободи — вибухнуло за ним — Наґґарія в полоні. Аурельська гармонія, що відновлювалася, розлетілася слідом у друзки. Захист від Котів — загинув останнім. 
Панувала тиша після серійних вибухів, які сповіщали про прихід хаосу. Усе пішло шкереберть. 
Вдихнувши, я перевела погляд до найвищого Кільця, що позначало життя. Очі розширилися, як тільки в поле зору потрапили перші чорні цятки на поверхні. Увесь наш світ під загрозою. Що робити далі? Як це відновити? 
Як впоратися з хаосом? 
 

Кінець