Розділ 37

Яо Чжан'е

Шин'ю поправив обладунок, міцніше затягнувши захист на моїх плечах. Я примружилася, стежачи за його рухами, котрі були ніжними та обережними, але вираз чоловіка висвітлюював внутрішній холод і суворість. Коли ж з плечами було закінчено, він повернув мене до себе. 
— Будь обережною. Старайся залишитися живою, добре? — узяв моє обличчя в долоні, не зводячи погляду з мого. 
Я кивнула. Тіло розслабилося під вагою чогось уже такого рідного, що почало просочуватися до мене. Великі пальці генерала гладили мої щоки, немов гіпнотизуючи. Мої розум і думки відходили на тло, розчиняючись поміж невагомих і незначних речей, якими я не турбувалася. У розумі дедалі частіше зринав спогад про пелюстку лотоса, храм Юн'цзіну, що я бачила уві сні. Усе штовхало мене до краю, який я не могла розбачити серед туману таємниць. 
— Шин'ю, — пошепки звернулася я, змусивши чоловіка підняти брову, — ким я була в попередньому житті? 
Це питання давно не покидало мене, висячи на ниточці до розв'язання. Я знала, що я кимось була. Не просто людиною, а чимось важливими, шанованою фігурою. 
Лице Шин'ю змінилося до серйозного, ніби я зачепила заборонену тему. Я зрозуміла, що варто було б мовчати. 
— Що з тобою? — поцікавилася я, зіщулившись. 
Із ним щось не так. Це не той Шин'ю, якого я кохала. Мене бентежила його напружена поведінка протягом цих днів. Невже він передумав щодо стосунків? Чи що трапилось? 
— Боюся тебе втратити, — відповів, розтягнувшись у слабкій усмішці. 
Думка сумнівів проскочила в голові, але одразу ж впала до безодні. Я втрачала щось, але не могла спіймати того, хто викрадав думки та підставляв зовсім інші. 
— Я тебе теж, — прошепотіла, так само всміхнувшись. 
Я не хотіла втрачати Шин'ю. Він єдиний, із ким мені добре. І єдиний, із ким я почувалася безпечно. 
Мої очі натрапили на погляд чоловіка, у якому зблиснула незвична іскра. 

*** 

Меч важко ліг у долоню. Я поправила маску, котра приховувала лише верхню частину обличчя, дозволяючи залишати ніс і рот видними. Озирнувшись до війська генерала, я вкотре зауважила його напругу в плечах і поставі. 
— Заходимо швидко, спалюємо все та рухаємось до столиці, — командував він, роздаючи додаткові накази кожному загонові, поки я стояла позаду. 
Мене віднесли до іншого розділу, де Шин'ю не вів. Я промовчала щодо цього, лише кивнула та пішла за іншим лідером. Це був високий чоловік із коротким волоссям, чиє тіло вкривалося обладунками із найкращого матеріалу. Наблизившись, він привітався та розпочав оголошувати план дій. Доки слова линули до вух, я озирнулася через плече на імператора. Холод бігав між нами, не зважаючи на попередні дні, коли нам було добре. Чи лише мені? 
Сироти вкололи спину, змусивши здригнутися. Вдихнувши, затримала подих, а опісля зітхнула та розправила плечі. Не можна розвалюватися зараз і думати про такі дрібниці, коли на головній меті — війна. Шин'ю повідомив на всю країну, що винуватцем у смерті Чан Лі була Васу Ашвані. Я повірила йому. Довірилися абсолютно всі, тож із ревом ми рушили до кордонів Наґґарії. 

*** 

Я пригнулася до коня, примружившись. Села все палахкотіли вогнем, а люди вибігали та застрибували до повозок у спробі втекти. Декому вдавалося, та одразу падали від вогню і вдушення. Нас більше. Набагато. 
Наздогнавши сержанта, я приєдналася до них, заходячи з іншого флангу до столиці. Необхідно перетнути міст, біля якого вже стовбичили війська Наґґарії. Вони очікували на нас. Один із них стояв із факелом, нахиляючись до мосту. 
Махнувши ногою, кінь пришвидшився . Його копита вдарялися об землю, поки я тримала вуздечку. Пробігши повз сержанта, ми направилися до мосту. Можемо встигнути. 
Тримаючи ногами контроль над твариною, міцно стискаючи, я зачепила пальцями свій зап'ясток. Погляд на мить ковзнув до трьох недоторканих вузлів угоди між мною та імператором. Перезирнувшись із військом Наґґарії — я розв'язала один. 
Магія миттєво вдарила в груди, коли я позбавилася першого витка. Проте це лише маленька частина того, що зберігалося в браслеті. Я потягнулася до ще одного, оскільки необхідно забрати бодай щось, щоби зупинити наґґарійців. Смикнувши вузол — другий пункт угоди порушився. 
— Швидше, — наказала коневі, котрий слухняно прискорився попри й таку велику швидкість. 
Воїни тільки незграбно намагалися підпалити міст — і він почав палати. Тварина сповільнилася, хитаючи головою. Я схопила вуздечку, смикаючи до себе. 
Усередині розгорілася невелика частина магії, яка дозволяла мені створити закляття. На мить щось зблиснуло, та я не зважала, оскільки вся зосередженість сконцентровалася на групі воїнів. Вони поволі відходили, слідкуючи за мною. Упіймавши очі одного з них, я протягнула до нього невидимі нитки, що прокралися до розуму чоловіка. Заплітаючи павутиння, подумки я наказала йому затоптати спалахи вогню. Він чемно побіг до мосту, доки за спиною чулися обурені крики побратимів. Чоловік відчайдушно стрибав по вогню, змушуючи його згасати та переходити на клаптики одягу, що виднілися з-під обладунків. 
Коли з вогнем все було завершено, кінь ступив на вигнуту поверхню. Ми побігли першими до іншого берегу, наздоганяючи загін ворогів, котрі прагнули втекти. Кожен із нас здійняв мечі вгору, щоби встромитися прямо в спину наґґарійцям. У руках я тримала кинджал, який цілився в бік коня. Сягнувши темпу одного з воїнів — я кинула лезо. Воно втрапило прямісінько в ціль, від чого тварина почала заплутуватися в ногах аж поки не впала. Я озирнулася на решту. Дехто дістав луки, щоби зарядити тятиву, відтягнути та потрапити в когось із нас. Пригнувшись, я маневрувала з конем і забігли в сліпу зону одного з таких. Перебуваючи за його спиною, я трохи вирівняла ноги, аби замахнутися. Чоловік устиг помітити мене — і вдарив ліктем. Не очікувавши, я похитнулася, а маска злетіла. Моя рука поквапилася до щоки, однак не встигши отямитися, як воїн уже заніс лезо для удару. Я хотіла було відвернутися, проте він смикнувся та впав на тварину. Мої очі примружилася, а тоді піднялися з тіла наґґарійця, щоби зауважити рятівника — Шин'ю. 
— Ти вже зняла два вузли? — запитав, насупившись, — ти без маски. 
— Знаю. Покидьок штовхнув, — я кивнула до чоловіка, чий кінь побіг у дерева від безконтрольованості. 
— Обережно, — попередив і розігнався вперед, щоби зібрати загін і повести далі. 
Я взяла вуздечку й смикнула нею, кінь помчав слідом. 

*** 

Намагаючись тримати рівновагу, я підвелася з сідла з мечем у руці. Хлопець озирнувся на мене саме тоді, коли лезо втрапило йому ребер. Він різко вдихнув — і схопив мій зап'ясток. Перехилившись через тварину, потягнув мене додолу. Ми впали з коня, боляче вдаряючись об камінь. Блискавичний біль стрельнув у ногу. У ніс пробирався сморід вогню, що розпалювався дедалі сильніше на будівлях, перекидаючись на решту. Я намагалася виплутатися з рук чоловіка, який прагнув дістати лезо й встромити в мене. Він буквально причепився до зап'ястка, що тримав руків'я. 
— У біса, спинись! — гарикнула я до нього, піднявши руку — і різко опустивши. 
Хрускіт, із яким голова наґґарійця впала на камінь, різанув вуха. Груди воїна здійнялися, а опісля — завмерли. Рот сповнився крові, коли я висмикнула кинджал. Озирнувшись довкола, зауважила, що бійки тривали, а мій кінь утік. Не проблема, я зможу впоратися без нього. Варто лише... 
Я застогнала, як тільки перевела вагу тіла на поранену ногу. Необхідно знайти лікаря, а вже тоді лізти в бійки. 
Зібравшись із залишками сил, я пошкутильгала до чорної будівлі, що згоріла. Від неї тягнуло смородом, однак це не заважало, оскільки поряд із нею височів Шин'ю. Він сам стояв там, поки решта бігом до церков і будинків. 
— Генерале, — благаюче прошепотіла я, зупиняючись за його спиною, — де лікар? 
Чоловік обернувся до мене через плече. Він виглядав так само зранено, як і я, але в погляді читалася тільки рішучість і нічого більше. Це надихнуло мене на подальші битву, та рана на нозі досі нагадувала про себе. Вона пульсувала, розростачись всією кінцівкою. 
— Чжан'е, що сталося? — очі імператора зустрілися з моїми, ніжним голосом заспокоюючи. 
Міцні долоні лягли на мої щоки, зігріваючи та підтримуючи. Я обережно поклала долоню на його, ніби не вірила, що він справді торкався мене. 
— Нога кепсько болить, — зізналася я пошепки. 
Погляд генерала опустився додолу, шукаючи мою проблему. Опісля знову зустрівся зі мною, притуляючись чолом до мого. Я вдихнула, дозволяючи знайомому аромату металу та квіток прокрастися до легень. У суміші з тим, я відчувала вогонь війни, що продовжувався на тлі. 
— Вибач, що поводився так останніми днями. Я... 
— Усе гаразд, — заспокоїла імператора, слабко розтягнувшись в усмішці. 
— Так багато справ навалилося на плечі, що я забував про тебе... Про нас, — він шепотів, втілюючи відчуття того, що я справді потрібна йому. 
— Я кохаю тебе, Чжан'е. Неймовірно сильно, — приємно було чути це. 
Голос зігрівав мене, а долоні повільно перемістилися до шиї, щоби обережно притягнути ближче. Його вуста припали до моїх у лагідному та ніжному, немов дотик пір'їни, поцілунку. 
Я сіпнулася. Повітря застигло в легенях. Мої очі широко розкрилися, а губи розтулилися, коли Шин'ю відхилився на міліметр. Тіло похололо, нога мене вже не бентежила. 
Моя рука опустилася до руків'я кинджалу, встромленого в мене. Голова тремтяче опустилася, аби поглянути на руків'я зброї. Очі ковзнули з нього до долоні імператора, який лише зміцнив хватку. Він загнав лезо глибше, від чого я видала глухий хрип і вчепилася з останніх сил у зброю. Дихання виходило з мене, а я намагалася судомно впіймати назад. 
— Ти.., — видушила з себе, захлинаючись думками та кров'ю. 
Уся ніжність у мить випарувалася, замінившись нестерпним болем і зрадою. 
Скляні очі знову впали на зап'ясток Шин'ю. Браслет відсутній. У мене залишився лише один вузол, який розчинився, дозволяючи все. 
— Я? — перепитав імператор, — я вбив тебе, Чжан'е. Ти була гарною радницею, але ніколи не коханкою. Тобі не пасує ця роль. 
Притиснувши до себе, він відштовхнув із лезом у животі. Я впала. Очі закотилися вгору до неба, не маючи сил, щоби йти проти смерті, що дихала прямісінько в спину. 
— Я кохала.., — мій хрип обірвався, коли я сплюнула кров'ю, — за що? 
— Помста — явище, що наздоганяє несподівано, — відповів, нависаючи наді мною, — а ти іграшка, люба. Тобою користуватися та маніпулювати набагато легше — стільки почуттів та емоцій. 
Я сіпнулася. 
— Помста? — вуста ледве ворушилися, а голос поволі зникав. 
Перед тим, як заплющити очі, Шин'ю посміхнувся. Він не відповів, залишивши мене в тому куполі, який будував навколо мене все життя. Купол із брехні та таємниць. 

*** 

Чжан'е вмерла тихо. Вона завжди такою була, тож і кінець обіцяв ідентичне. Я зітхнув, озирнувшись навколо. Вогонь продовжував кружляти навколо, поки на тлі грала приємна музика війни: крики, стогони болю... 
Діставши з кишені кришталевий камінь, я поглянув на його блиск і власне відображення. Воно змінювалося на маленькі пейзажі та обличчя, що жили століття тому. Завдяки магії я підняв кришталь, дозволяючи йому плисти повітрям до голови дівчини. Торкнувшись її чола — розчинився. Натомість я забрав інший, який сам пішов до моєї долоні. Поклавши його до себе, я простягнув руку. 
— Ласкаво прошу до нового життя, Шу'цзін. 
І мою долоню взяли холодні пальці.