Розділ 33

Юе Хан 

— Знання мого попереднього життя не дає тобі привілей, Хане. 
Повітря згущувалося, поки ми перебували в залі покоїв Тай'шеню, де проводяться перемовини. Шин'ю лише примружився до мене, а зіниці дещо звузилися, немов прагнули вивчити мене та дізнатися все, що в голові. 
— Це все одно, що ти знатимеш назву шторму, але не спосіб, як його зупинити, — додав, розслаблено спершись на підлокітник. 
Я не ворушився, міцно стискаючи перо в руці. Ці стіни та приміщення дихали прямо в спину темрявою і ненавистю, ховаючи в собі стільки таємниць, що десятиліття не вистачить, аби знайти кожну. За останнього перебування тут обставини не здавалися такими напруженими, натомість зараз більше військових походжало коридорами, а у вікнах Цитаделі не зникали силуети людей. Вони вже готувалися до чогось. Невже знайшли винних? Чи радше самі вирішили? 
— Мені однаково. Відповідай на запитання, — я говорив без поваги, адже вона давно вже зруйнувалася, як тільки тайшенці переступили поріг Цзянь'ху. 
— Що я робив у ваших таємних проходах? — байдуже перепитав чоловік, схиливши голову на бік. 
Так. Я чудово знав, що це він. Звірившись із іншими наґґарійськими та цзянськими слугами ми встановили, що саме Шин'ю причетний до цього. Висока фігура, довге волосся та довгі шати. Срібло виблискувало під місячним сяйвом саме від нього. 
Я кивнув і очікував відповіді, яка, як завжди, вийде сухою. 
— Тебе це точно не стосувалося, — я мав рацію: Шин'ю не розкриє своїх карт мені попри вже такі прямі вказівки на те, що я підозрюю його. 
— Це було в моєму палаці. 
Із генерала вирвався глузуючий сміх, який я вперше почув від суворого чоловіка. Образ витонченого імператора руйнувався, дозволяючи істинній сутності голосити та спливати на поверхність. 
Шин'ю глибоко вдихнув — і різко нахилився. Наші очі перестрілися, хоч я не прагнув цього. 
— Твій палац? — чоловік просичав зовсім інакшим голосом: більш низьким і загрозливим, — навіть звучить смішно. Хлопче, тобі до таких слів дуже й дуже далеко. 
Звертання до мене в досить зневажливому тоні вдарило, та я не змінив виразу обличчя. Він намагався зіштовхнути, завадити мені в контролі над ситуацією, тож, за порадами Васу, я не зважав. 
— Ти не відповів, — знову повторив я. 
Шин'ю лише підняв брову, стиснувши губи в тонкій лінії. Тоді нахмурився, упіймавши мої наміри. 
— Я ходив ними, визнаю. Але свої цілі не розповідатиму. Далі, — кивнув на мої папери, які й досі були порожніми. 
Чоловік зовсім не допомагав справі. Авжеж, він же винний. Хто б підставляв самого себе? 
— Ти вбив Чан Лі? 
Моє запитання змусило генерала лише сіпнути оком, опісля й зовсім напружити. Невідома мені сила витала в повітрі, немов готувалася до того, щоби врізатися та вбити. Мої спроби ігнорувати деколи провалювалися, і я нервував, проте збирався й продовжував. Нині все залежало лише від мене та Соран. Якщо вона знайде гірський метал, то весь хаос припиниться, а їхнє Кільце знову стане чистим. Це є важливим, адже Шин'ю може спробувати використати додаткових істот задля руйнування ще однієї імперії. 
Імператор схилив голову на бік. 
— Що привело тебе до цього припущення? 
— Це факт, — зазначив я, розправивши плечі ширше. 
Вуста Сюаня смикнулися в насмішці, бажаючи кинути в мене ще одним приниженням, яке я відіб'ю. 
— Гаразд, імператоре, — його звертання підстрікало, немов глузуючи, що справді поважає мене, — навіть якщо це було моїх рук справа, то для чого? Нудно стало? 
Він грається. Прагне перетягнути все в просту забавку, щоби знайти мої слабкі місця, чи не так? 
— Ти мусиш знати на це пояснення, — мені поволі ставало не по собі від пильного погляду сірих очей, які дедалі згущувалися в темні відтінки. 
Голова чоловіка опустилася, лице розтягнула лисяча посмішка, котру я побачив, коли він звівся на ноги. Генерал поставив руки на стіл, нависаючи. 
— Кільце Мьонґоґуку давно руйнувалося, адже гірські потвори зайшли ледве не в центр світу. Вони були в нас, — шикнув, стиснувши кулаки. 
Як Хаосники могли дійти аж туди? Чи це брехня, щоби збити з пантелику в черговий раз? У що я можу вірити, а в що — ні? 
— І Хаосники пошкодили імператрицю, — доповнив, опісля зітхнув, а пасма волосся впали з плеча. 
Чи може це означати, що деякі Кільця були заплямовані через втручання Хаосників? 
— До Кілець вони дісталися? — несвідомо випалив я, хоч обіцяв собі, що обмірковуватиму все, що на думці. 
— Ні, і мусиш дякувати нам, — гордовито зізнався, знову штовхаючи мене до сумнівів, чи не брехав він. 
Однак усе ще дивно, що Хаосники перетнули цілу Наґґарію і річку. Я поринув до роздумів, намагаючись зрозуміти. Як же важко, коли на самоті вирішуєш такі важливі питання й немає з ким обговорити. 
— Як ви впоралися з ними? — примружився я, не ворушачись. 
Шин'ю не кліпав, стежачи за мною. Як вони змогли вигнати Хаосників зі своїх територій? Невже вони знали про гірський метал чи інші способи? Ми женемо почвар завдяки магії та зброї, яка лише відлякує. Вони — ідентичним способом? 
— Магією, — коротко відрізав Шин'ю. 
— Якою? 
— Темною. 

*** 

Поки що я вирішив закінчити, оскільки почався обід. Поки всі зайняті я міг тинятися палацом без проблем, однак ніколи не пропускав повз гострі погляді слуг і чиновників. Поруч проходила пара, до якої із підозрою кидали погляди. Решта перешіптувалися, як тільки я повертався спиною до них. Намагаючись не звертати увагу, я вкотре проскочив до коридору та опинився перед вишуканими дверима. Посередині вигравіруваний сріблястий дракон із короною нагорі. Позначка імператора. Я озирнувся, переконуючись у самотності, тоді проскочив до кімнати. На щастя, зала повністю порожня. 
"А-Рань, як ти? "— запитав дівчину, мимоволі торкнувшись свого браслета. Відповіді я не почув, тож зважив це на її зайнятість. Поквапившись, почув у голові голос дівчини: "ми знайшли метал. Дивно, проте багато Хаосників втекли, бо в печері, де була знахідка, завжди нишпорили тварюки". Я кивнув, відповівши згодою. Усе гаразд. Вона впоралася. Соран найкраща — я завжди знав це. 
Я пройшов далі в кімнату, розглядаючи широкий стіл перед вікном. Стіни зайняті стелажами книг, що розташовані за абеткою, подекуди просто абияк кинуті, щоб тільки не валялися на підлозі. Я наблизився до столу, прочинив ящики. Очі впали на блиск леза, ковзнувши до руків'я. Серце на мить завмерло, коли я усвідомив, що нарешті знайшов зачіпку — юн'цзінський з чарівним каменем. Мої брови зсунулися. Якщо існує вже спосіб поранити Хаосника, то чи може метал убити його? Гадаю, таке ймовірно. Було б чудово. 
Зброя з Цзянь'ху, адже досі в крові. Тільки-но я взяв її до рук — і почув скрип дверей. Миттєво шугнув під стіл, а ніж випустив. Він знову опинився в прочиненому ящику, я хотів було повернути все на місце, проте не встиг. Кроки лунали кімнатою, поки силует ходив кімнатою. Він зупинився неподалеку. Я злегка визирнув, щоби знайти очима новоприбулого. 
— Нарешті я сам, — силует обрамив себе чоловічим голосом, даючи зрозуміти — це Шин'ю. 
Авжеж, хто б ще ходив тут, як не він? А де ж Чжан'е? Вона давно не траплялася на очі. Певно, працювала. Нехай. На одну проблему менше, що на краще. 
— Цікаво, що ти ще придумав, Хане. Ну й дурень. Гадає, що я цілковитий ідіот, який ще й сліпий зовсім, — обурився генерал, засміявшись тим самим глузуючим тоном, — такий малий, а вже стрибає вище голови. 
Гнів закипів усередині мене. Я волів сткнути кулаком по підлозі, натомість просто зціпив щелепи до скреготіння зубів. 
— Та що ти знаєш про мене, га?! — гарикнув у повітря, розмахуючи руками. 
Коли той обернувся — я блискавично пригнувся. Наступила тиша, яка сирота пройшлася спиною. Невже помітив? 
— Анічогісінько. Із тебе детектив ніякий, імператоре, а ще й керує всіма. Почав би з себе для початку, — командував, а я мовчки слухав. 
Так, я жахливий детектив. Я почав із себе, мені довірилися. 
Зітхнувши, ворухнувся — і вдарився головою об стіл. Я завмер. Повітря застигло в легенях. Серцебиття стихло. Тиша розтягнулася, зростаючи в дедалі напруженішу. Здавалося, лише моє уривчасте дихання чулося, адже решта просто зникли. 
— Я очікуватиму на твої ігри, Хане. Тобі не стати імператором. Я зроблю все для цього. Успіхів, хлопче, — правитель попрощався та вийшов. 
Залишалося думати: чи знав він, що я тут? Чи просто говорив до повітря? 
Трохи визирнувши, я вдихнув. Кімната порожня. Шин'ю пішов, отже я мав змоги втекти. Прочинив ящик, хутко забрав зброю і підвівся на ноги. Чкурнув за чотири великі крок до дверей. Опустив ручку, вийшов, обернувся, щоби обережно закрити — і в потилицю стрельнув біль.