Розділ 32

Юе Хан 

Сон не йшов. Бодай про якийсь натяк на важкість повік чи втоми навіть мови не було. Я втупився в чисту стелю, на яку падало місячне сяйво з вікна. Воно гралося, переливаючись щоразу, як дерева поза склом ворушилися. Вітер підносив їх, дмухаючи на листя та змушуючи тертися об будівлю, немов малі діти кортіли до рук матусі. 
Матуся. Як же я сумував за батьками та наймолодшою сестрою. Давно їхні обличчя не з'являлися переді мною, давно не брав їх за руки та просто не був поруч. Я мав би навпаки прагнути пошвидше повернутися додому, однак обов'язок спадкоємця та бажання доказати собі своє значення в цьому світі перемагало. Здавалося, я не зупинюсь аж поки не покараю справжнього злочинця. 
Руки лежали на ковдрі, поки Хуаян сопіла біля мого плеча. Соран же спала на сусідньому ліжку. 
Кім Соран. Вона пройшла зі мною цей шлях, ловлячи мене щоразу, як я здавався та опускав руки. Мені також страшно, що щось може статися в горах. Хаосники раптом опиняться та... 
Я труснув головою, розкидаючи волосся подушкою. Не хотілося думати про те, що може трапитися. Соран впорається. Я вірю в неї, а вона — у мене. 
Утім, сон так і не приходив аж поки я не повернувся до вікна та нарешті не заспокоїв вир думок у голові. 

*** 

Лежати в тиші, коли ранок уже наступив — це напружено. Сьогодні поїде Хуаян та Соран, і я робитиму все сам. Невідоме передчуття та інтуїція підказували, що життя зміниться, коли я повернусь додому. Чомусь ця лінія та цей день не відпускали мене з того моменту, як подруга та сестра нарешті погодилися на мій план. Однак я мав ризикувати не заради себе, а для народу. Правду мусять знати всі, а невинні не мусять помирати. Тиран не я, а Шин'ю. Швидше за все, він і прагнув влади. Цього разу багато пазлів складалися в картину, адже він підштовхував усіх до підозр спочатку однієї особи, тоді іншої. Соран повідомила, що також вважає генерала дивним. Отже, не я один підставляю його поведінку до підозрілої. 
Поклавши долоні на обличчя, я сподівся витягти з себе ці думки, що не покидали. Таке відчуття, немов сон — це пауза, після якої вони знову набрали оберти, аби продовжитиися на тому, де закінчили. 
Ковдра принцеси ворухнулася. Я розсунув пальці та трохи повернув голову, щоби розгледіти ліжко навпроти. Соран не спала. Вона спокійно дихала, споглядаючи в стелю. Теж мучиться від міркувань? Аякже, не легкий день обіцяв сьогодні потягати кожного. 
— Соран, — тихо гукнув дівчину. 
Вона миттєво зреагувала, опустивши очі та сівши. Принцеса сперлася об стіну та поглянула на мене. Її чорне волосся скуйовдилося під час сну, однак не губило своєї краси попри таку неохайність. Навпаки воно додавало їй відчуття... Комфорту? Соран не виглядала загрозливою чи гострою, як більшість. Вона... Проста. Із особистим шармом, що зачарував мене від початку спілкування та дружби. Ним володіла лише вона. 
— Чому не спиш? — поцікавився, бажаючи почати розмову. 
Я говорив міжнародною, тож Соран без проблем її зрозуміла. Вона стенула плечима й перевела примружені очі до вікна. Опісля знову повернула до мене, кивнула в бік у якості запрошення. Мої брови стрибнули до чола, не очікувавши подібного жесту. Кліпнувши, не ворухнувся. Раптом мені здалося. Однак після того, як дівчина плеснула по ковдрі поряд, я усвідомив, що не помиляюся. Серце закалатало, коли я звісив ноги з ліжка, ступив на холодну підлогу босоніж і наблизився до ліжка принцеси. Вона підсунулася, усе ще дозволяючи мені зайняти місце. Обережно осівши, сперся на стіну та поглянув на дівчину. 
— А чому ти не спиш? — пошепки заговорила тим ніжним і лагідним тоном, який звучав у залі Васу Ашвані. 
— Думок багато, тому вони не дозволяють заснути, — зізнався я, опустивши плечі, — у тебе теж? 
— Авжеж, — слабко всміхнулася, — ти боїшся? 
Пряме запитання вразило, змусивши зсунути брови. А чи боюся я? Безперечно. Але цей страх нормальний. Незвично думати про нього так, але слова Васу перевернули світогляд догори-дриґом. 
Я кивнув. 
— Боюся. А ти? 
— Теж, — підібгала ковдру до себе, вкриваючи коліна. 
— Розповіси? 
Соран споглядала на власні ноги, закриті тканиною. Тоді труснула головою і дістала маленький амулет, який ховався під сорочкою на шиї. Я й не помічав його раніше аж поки дівчина сама не продемонструвала його. Прикраса виглядала звичайно: маленький блакитний камінчик, схожий на діамант, обрамлений у сріблясті своєрідні пазурі доволі витонченої форми. Прихилившись, я розглянув його повністю, а тоді підняв очі до власниці в очікуванні на пояснення. 
— Я боюсь, що... Зустріну маму серед хаосників. 
Я завмер. Дар мови зник, а повітря вийшло з легень, застигнувши навколо. Атмосфера ранкового затишку випарувалася, коли мої очі знову впали на кришталь у пальцях подруги. 
— Вона загинула, будучи мисливицею, у битві з монстрами. Матуся й досі десь поміж гір блукає, і я боюся побачити її... Такою, — прошепотіла дівчина. 
Плечі принцеси опустилися, бажаючи створити власний захисний кокон чи купол, який оборонятиме її від зовнішніх подразників у вигляді Хаосників. Уперше за довгий час я бачив дівчину вразливою і такою маленькою у світі, сповненому жорстокості. 
Моя рука потягнулася до плеча Соран, бажаючи втішити дотиком. 
— Мені прикро, Соран, — так само, не підвищуючи голос, відповів я. 
Цього разу я почувався винним, що надав їй таку вказівку. 
— Усе добре. Я пообіцяла собі та народу, що здолаю тих потвор, а отже виконаю це. 
Її голос стрибнув до рішучого та сталевого, який так приємно вдарив у вуха. Усе ж моя рука лягла на плече подруги, притягнув її та обійняв. Вона не чинила опір, а дозволила підтримати. Натомість сама обійняла мене, підсунувшись ближче. 
— Ти сильна, А-Рань. Я знаю, що ти впораєшся зі своєю місією, і я хочу пообіцяти — ми знайдемо ліки проти зараження монстрів, — я відхилився, щоби поглянути на бліде лице дівчини. 
Її очі набули скляного вигляду, що було очікуваним. Хоч я й не знав цілковитої історії про її матір, однак здогадувався, що ця жінка була дорогоцінною Соран. Найболючіше — те, що ми втрачаємо близьких людей. Вона втратила таку й бореться з нападником, щоби ніхто не постраждав. 
— А-Рань? — сором'язливо перепитала дівчина, ледве всміхнувшись. 
— У нас частка "А-" використовується в ніжних іменах, — лагідно пояснив, тримаючи плечі принцеси, — і до таких же людей. Я вважаю тебе однією з них. 
— Тоді ти Хан-а... 
— У Мьонґоґуці це теж ласкаве прізвисько? 
— Так. 
Соран кивнула, тоді прилинула до мене в обійми. Я огорнув її у відповідь, обережно гладячи спину. Чи є ймовірність, що ми востаннє бачимося? 

*** 

Мої очі ковзнули до порталу, опісля повернулися до Хуаян. Я стиснув її долоню, присів і звернув увагу до себе. 
— Сяо Ян, я вже казав... 
— Я знаю, — прошепотіла дівчина, — я оберігатиму батьків, але що з тобою станеться? 
— Ти не віриш у свого брата? — мої вуста розтягнулися в легкій жартівливій усмішці. 
— Вірю, — шмигнула носом. 
— Хуаян, він зможе. Закінчить із цим і повернеться додому, — Соран долучилася, знизивши голос. 
Периферійним зором я зауважив порух — Шин'ю і Чжан'е. Вони перемовлялися про щось, подеколи зиркаючи в наш бік. Почали підозрювати? Це дещо ускладнює ситуацію, але я не планував відступати. 
Отже, сестричка наблизилася до одного з порталів. Вона востаннє озирнулася через плече, щоб поглянути на мене. Моє серце стислося від того, скільки хвилювань було в її очах. Я кивнув, цим самим говорячи, що все буде гаразд. Хуаян повторила за мною — і зникла в сяйві. Мені кортіло побігти за нею, кинути все... 
— Бережи себе, — прошепотіла Соран, відпускаючи мене. 
Я встигнув схопити її руку, щоби відчути м'яку шкіру під пальцями. Дівчина поглянула на мене, очікуючи. Я перевірив наші зв'язки, які ми встигли налаштувати за допомогою прикрас. Своєрідна угода. Ми могли передавати думки один одному. 
— Будь обережною, — вдалося вимовити, опісля і я відпустив принцесу. 
Вона слабко всміхнулася та пішла до сусіднього порталу — і розчинилася. Я спостерігав, як невелика арка зачинилася, залишаючи по собі іскри. 
— Отже, що ти задумав, імператоре? 
Голос Шин'ю прорізав тишу, опинившись позаду мене. 
Мої брови зсунулися, а щелепи зціпилися в напрузі. 
— Я мушу запитати вас також, Баі Лоне. 
Спиною пробігся холодний піт, а за ним — вітер і потойбічна енергія.