Розділ 30

Яо Чжан'е 
 

Відчуття піднесеності супроводжувало протягом усього ранку. Учорашнє зізнання та поцілунок залишили вічний слід у серці, змушуючи мене пригадувати той погляд, ті доторки генерала. Той день можна назвати найкращим. 
Ми закінчили з допитом деяких підозрілих слуг Наґґарії, який виявився майже корисним. Та цього разу стріла падала на імператора Мьонґоґуку. 
Я фиркнула, укотре проглядаючи виписані речення, якими користувалися слуги та відвідувачі, намагаючись упіймати ланцюг подій. Спочатку підозріла Васу Ашвані, а за нею — Кім Сан-мін? А чи не водить нас хтось за носа? 
Примружившись, я вчиталася до слів кожної допитаної особи. Між ними були відгалуження, але доволі маленькі. Хтось чув крик, хтось не чув його; бачив кров в одного, не бачив цього. Але, що цікаве, то це те, що Шин'ю вони не бачили ввечері та вранці наступного дня. Це напружувало та збивало з пантелику в край. 
— Леді Яо, — звернувся один із чиновників, вирвавши мене з роздумів. 
Я обернулась до нього через плече, зустрівши його старі, але рішучі очі. 
— Чому ви тут? Через ненависть до нашого народу, чи не так? — він сховав руки за спиною, розправивши плечі, немов сварив мене, ніби маленьку дитину. 
Моє бажання до розмов із наґґарійцями згасло кілька митей тому, а розпалювати знову не кортіло. Я підняла брову, хоч цього не було видно. Моя поза залишалася незворушною, погляд — зверхнім і відстороненим. Чоловік не зважав на це, продовжуючи спостерігати. Усвідомивши, що він очікує на слова, я відмахнулася:
— Ви вбили мою правительку. 
Це було більше, без пояснень, без продовжень. Коротко та чітко, що не потребувало додаткових висловів на кшталт довших звинувачень. 
Я повернулася до паперів, а от чиновник до власних справ — ні. 
— Ви бачили наше Кільце? 
— До чого воно тут? — я знову відірвала очі від ієрогліфів. 
— Воно ціле, хіба ні? Ми охороняємо свободу, а отже ми не могли відібрати її в Чан Лі, — чиновник зсунув брови. 
— Ви життя в неї забрали. 
— Перепрошую, чому ви гадаєте, що ми могли скоїти злочин? — чоловік хитнув головою, ступивши крок до мене. 
Я напружилася та повільно відклала папери, оскільки напруга в кімнаті посилилася на градус. Чиновник не бажав мені добра та й зла теж через різницю посад і обставини. Хоча причина перебування тут доказує, що може статися абсолютно все. 
— А хто, як не ви? — я задерла підборіддя, озброюючись вищим тоном голосу. 
— То ви керуєтеся ненавистю і все? — чиновник так само зробив слова більш гучними. 
— І фактами, які вказують на імператрицю. 
Мій палець стукнув по паперам, чітко показуючи наявні докази на руках. 
— А що кажуть наші слуги? — чоловік кивнув на стіл. 
Я демонстративно взяла один зі списків, щоби проглянути вкотре речення, які скоро вивчу на пам'ять, і зачитала:
— Висока постать, довгий одяг, не коротке волосся та блискучі прикраси. Постать пересувалася з грацією, подекуди озираючись, переконуючись у самотності. 
Оскільки всіх слуг на церемонії зібрали в одному приміщенні, це бачили не одні підопічні Тигрів. Тобто вони тимчасово проживали разом. Уявляю, наскільки це кепсько. 
— Загально, вам не здається? — примружився чиновник. 
— Мало хто бачив силует уночі, але була дівчина.., — я змінила папери, де підкреслила саме потрібні та важливі рядки, — "я бачила в підземному проході чоловіка, чиє вбрання скидалося на ханьфу". 
Несвідомо, але мої плечі напружилися. Щось у голові перемикнулося, немов замикаючи певну прірву, що утворювалося між часами. Тоді я підвела очі до чоловіка. 
— Ханьфу носять цзяни та тайшенці, — зауважив він. 
— Це логічно, чи не так? Що цзяни могли ходити своїми підземними ходами палацу. Однак, що цікаво — те, що робила ваша підопічна там? 
— Ви не питали? 
— Авжеж запитувала. Вона допомогала цзянській служниці. У таємних ходах, наголошую, — мій вираз обличчя спохмурнів від того, як пазли складалися. 
Чиновник так само насупився, повівши погляд до столу на папери. Я знала, що загнала його в кут такими свідченнями, адже він вважав, що є прикладом, їхній народ не поганий. 
— Ви не визначилися, кого підозрюєте чи як? — врізався очима в мої, понизивши голос до загрозливого тону. 
— Вас і ваш народ, — без вагань я відповіла, не ворухнувшись. 
— А цзяни? — здійняв у надії брову до чола. 
Нависла пауза. Ніхто й не думав, що всі події дійдуть до подібного висновку, що сама країна, котра палко виступала за мир, може виявитися злочинцями. Хто б пішов уночі з наґґарійцем до таємних ходів під будівлею? 
Внутрішня перемога розгорілася, коли я згадала цікаву деталь. Повільна посмішка розтягнула вуста, хоч це було сховано за порцеляновою маскою. 
— Їхнє Кільце заплямоване чорним. 
— Як я зрозумів, ніхто з цзянських служниць не зізнався в скоєному? 
Я хитнула головою, збираючи папери до купи та притуляючи до себе. 
— Що, як вони йшли за постаттю? 
— Чому саме наґґарійка та цзянка? 
— Їм просто стало цікаво, — стенув плечима. 
Він захищав служницю. Одразу виднівся своєрідний інстинкт, котрий горів у старих очах чоловіка. 
— Цікаво піти за постаттю? А що, як це пастка була, аби вбити цзянку? — мій голос змусив чиновника замовкнути, я скористалася та додала:— То ви не лише нам ворог, пане Пателю? 

*** 

Розмова скінчилась, коли я не могла більше слухати тишу. Забравши папери, вийшла та направилася коридором до тимчасової кімнати, де певно Шин'ю вже відпочивав. У голові витали думки, що зпліталися з доволі... Чужими мені. Я не впізнавала їх, але поволі щось народжувалося нове та незвичне. Водночас воно здавалося знайомим, але паралельно з тим — дуже далеким. Утім одна думка не покидала мене — те, що я кохаю генерала, а він — мене. Це тішило, і зараз я знову побачу його. 
Прочинивши двері, моя надія зруйнувалася. Імператора не було в кімнаті. Однак замість нього на ліжку лежала пелюстка лотоса, яка підштовхнула мене до спалаху спогаду. Завмерши на місці, я спробувала впіймати картинку, котра з'явилася всього на мить і розчинилася. Силуети вдалося розгледіти. Це були... Червона квітка та рука.