Розділ 27

Яо Чжан'е 
 

Несвідомо, але я припала до вуст Шин'ю, сподіваючись, що таким чином він зрозуміє всі ті почуття, ті миті, коли я шарілася за його присутності чи коли він був поряд. Моє серце билося щоразу та зараз воно лише прискорило темп, ледве не вистрибуючи. Я знала, що роблю помилку, але щось підказувало, що необхідно діяти зараз; що зараз найвдаліший момент для цього. 
Я хотіла було вже відсторонитися, та відчула, як Шин'ю нахилився ближче. Його вуста зустрілися з моїми, даючи відповідь, якої я ніяк не очікувала. Міцні долоні лягли на мої щоки, утримуючи на місці. Я ледве розплющила очі, щоби переконатися, чи справжній імператор; чи не сон це раптом. Ні. Усе доволі реальне, як і мої почуття. 
Я не відсторонилася, а прилинула ближче, дозволивши чоловікові забрати мою маску з маківки та відкласти на стіл позаду. Його долоні ковзнула до шиї, провівши великим пальцем біля мого вуха та зачепивши сережку. 
Тільки коли я вирішила відхилитися, щоби вдихнути, побачила легкий рум'янець на блідій шкірі генерала. 
— То в кого ти закохана? — дражливо запитав, попри попередню дію, яка нібито не відбувалася тільки що. 
Я споглядала в його сірі очі, які тепер не виглядали так суворо, а немов пом'якшилися, дозволили зайти глибше в той туман. Чоловік опустив погляд на губи, змусивши мене знітися та зсунути брови. 
— Ти навмисно хотів, аби я сказала це? — не ворушачись, просто стояла в обіймах. 
— Що сказала? — продовжував грати. 
Усвідомивши, що забавки під назвою "кішки-мишки" не збираються закінчувати, я взяла все у свої руки. І це було буквально. Я потяглася до коміру сорочки, щоби взяти та трохи нахилити до себе або принаймні створити ілюзію цього. 
— Годі бігати, Шин'ю. Ти сам знаєш, що я закохана в тебе, — слова пролунали дещо низько та наче загрозою, хоч я й не воліла цього. 
Наші носи ледве не торкалися один одного, а дихання змішалося, обпікаючи губи. Стиснувши їх, очікувала відповіді чоловіка. Я й гадки не мала, чи поверне мої ж слова; чи скаже, що я теж не була байдужою йому. Що, як це все лише з моєї сторони? 
— Так, я знав, — із викликом його очі зблиснули, змусивши мене напружитися. 
Моя брова здяйнялася вгору, не розуміючи цієї гри, яка переростала в дивну суперечку слів. 
— То до чого було це перекидання словами? — не витримала, поцікавившись. 
— Із твоїх вуст це звучало б гарно. 
Усередині мене спалахнуло роздратування — таке непритаманне в сторону цього чоловіка. Я зціпила зуби, не відводячи очей від грайливого погляду генерала, який тепер здавався зовсім чужим. 
— Що це, у біса, означає? Що за дешева гра, буцімто, ти чекав мого зізнання? — мій голос набав гніву з кожним вимовленим гострим словом, яке прорізало всю ту грайливість і закоханість, що панувала між нами. 
Поза увагою імператора не минула зміна поведінки, тож його палець на моїй щоці тільки завмер, торкнувшись вилиці. Не знаю, чи справді це сталося, та я помітила, як його брови трохи зсунулися, а губи стислися. Якщо й так, то він точно не в захваті. 
— Чжан'е, — напрочуд спокійно звернувся, не зважаючи на мій настрій, — тобі варто заспокоїтися та перестати гніватися. 
Палець на вилиці відновив свої пестощі, легко ковзнувши до вуха, а тоді до волосся. Деякі пасма впали мені на обличчя, та було байдуже на них, коли переді мною стояла людина, до якої я мала почуття. А зараз вона говорить, що чекала першого кроку від мене. Невже не боягуз? 
— А ти був закоханий у мене? — урешті запитала, поставивши руки на стіл, де спирався він, таким чином замкнувши в своєрідному полоні. 
Мовчання. Він мовчав. Думки металися в голові імператора, підбираючи правильну відповідь, яка... Влаштувала б мене? Втішила? Догодила? 
— Шин'ю, — я хотіла почути чесну відповідь; усе, що він думає тут і зараз. 
Та він сховався за туманом, не дозволяючи почути жодного слова. Я не воліла відступати так легко, зазнавати поразки в битві та здаватися. Якщо почала, то мушу закінчити. 
Наблизившись, чоловік відсторонився, знову зосередивши увагу на мені. 
— Чому поцілував мене у відповідь, коли я для тебе — ніхто? — слова пролунали тихо, щоби розмова перейшла до більш особистої та інтимної. 
Шин'ю продовжував міркувати, зазираючи в саму душу. Він чинив так, коли намагався знайти відповідь усередині мене, неначе сам не має її. 
Розум поволі сповнювався іншими думками, які оберталися з новою силою. Не може бути, якщо він поцілував мене, при цьому не відчуваючи нічого. 
— Чжан'е, я теж закоханий у тебе, але зрозумій, що не міг зізнатися через службу та титул, — нарешті я почула його голос, котрий лунав неголосно у стінах цієї кімнати. 
Мій погляд і гнів пом'якшилися, знову, як уперше, розчиняючись у доторках генерала. Він справді був закоханий у мене, отже це не сон? Я не байдужа йому? На обличчя несвідомо розтягнулася усмішка, яка відзеркалилася на вустах Шин'ю. 
— Вибач, що змусив думати зворотнє, — винувато опустив брови, туркнувшись мого носу, — я зовсім не прагнув цього. Чесно кажучи, розгубився, тож хотів зрозуміти себе; усе те, що ти казала раніше про тремтіння, шаріння та... Сироти шкірою. 
Мої плечі розслабилися, коли тягар розвіявся в спокої, котрий знову заволодів кімнатою. Прості слова дозволили відчути себе потрібною, важливою, а не звичайною радницею. Серцебиття врівноважилося під ласкавим поглядом чоловіка, котрий притягнув мене ближче, щоби обійняти. Він звівся на ноги, огорнувши руками та притуливши щоку до мого волосся. Я вдихнула знайомий аромат, котрий був поряд усі роки роботи в палаці. Та в ньому також чулися нотки, що належали лише Шин'ю — його особистий запах. Його ніж чим не зрівняти. Це суміш тепла, квіток, але водночас із тим сталь і боротьба, де він проводить більшість часу в армії. Контрасти заполонили легені, проникаючи крізь кожну клітину тіла. Я заплющила очі, знаючи, що мені не нашкодять, поки Шин'ю поруч, тримає мене в обіймах. Його рука опустилась на плече, зісковзнувши до чорних пасм волосся, щоби прочесати кожне через пальці, відчути їхню м'якість. 
— Що робитимемо далі? — я порушила тишу, ледве повернледве голову, щоби розгледіти вираз обличчя імператора. 
— Не знаю, — відхилився, зустрічаючи мої очі, — можемо подумати про це, коли закінчимо розслідування щодо Чан Лі. 
Він мав рацію. Необхідно розібратися з цим, а вже потім вирішувати проблеми далі. Та яким буде рішення? Ми приховуватиме почуття від решти? Чи відмовимося від них через титули? 
— Чжан'е, — прошепотів, немов до маленької дівчинки. 
Я не сперечалася. Поруч із ним хотілося справді бути маленької та вразливою дівчинкою, адже він зможе захистити та врятувати мене. 
— Що? — мугикнула, очікуючи подальших слів. 
— Чому раніше не розповідала про свої почуття? — обережно направив мою голову до свого плеча, щоби я заплющила очі та обійняла його сильніше. 
Запитання таке звичайне, та скільки ж я почула там... Болю? 
— Не розуміла їх, тому тягнула час, — я вже не хотіла тримати все в собі, знаючи, що немає сенсу продовжувати, — та коли я зрозуміла, що це справді кохання — розповіла. 
— Коли ти усвідомила це? 
— Швидше за все, як усе більше дізнавалася про тебе, твоє минуле та думки. Ти не ставив себе вище титулом переді мною, хоча з рештою залишався поважним генералом та імператором. Я почувалася добре з тобою, тож... 
— Тремтіння та сироти ти теж відчувала? 
Я хихикнула разом із ним, усміхнувшись. Кивнула, адже це правда. Усе, що я перераховувала, справді ставалося. 
Притулившись ближче, легені знову сповнилися квітковим і металевим ароматами... Які, на диво, були знайомі. Неначе я вже відчувала їх дуже давно, але не пам'ятала. Цього разу закоханість і спокій замінилися напруженим дежавю.