Розділ 26

Яо Чжан'е 

Усе було очевидно: Хан задумав щось. Прочитати його — простіше нікуди. Однак не менш цікаво, то це, що він збирається шукати в Наґґарії? Допитає Васу? Навіщо? 
Ми успішно домовилися, але не без нагляду зі сторони Зміїв. Вони свердлили нас поглядами так, немов сама ми зарізали їхню правительку, а не навпаки. Та все ж ми спокійно опинилися в столиці Наґґарії, яка налічувала купу будинків в одному дворі. 
— Вітаю, — першою привіталася Васу, вимірявши кожного пильними очима, особливо затримавшись на нас із Шин'ю. 
Бігли іскри, металися блискавки — неозброєним оком виднілося, але ми зберігали спокій. Зібралися тут не заради чергової сварки, хоча це теж можемо влаштувати доволі легко. 
— Пані, добрий день! — виступив уперед Хан, — ми тут, щоби спитати деяких ваших слуг, що супроводжували вас на наше свято. Оскільки вас відпустили, то чи може ми поговорити? 
— А що вони тут роблять? — жінка примружилася, вказавши на нас. 
Як же неввічливо. Я хитнула головою, ледве посміхнувшись на її настороженість, яка розважала. Невже вона боїться? Має ж непогану армію, а ось так поводиться. Зовсім не як змія, а як заляканий вуж у воді. 
Мій імператор задер підборіддя вгору, неначе вимагав більше уваги до своєї та моєї персони, котрі стали поперек горла. 
— Ми лише супроводжуємо майбутнього імператора, — я зробила крок уперед, опустивши брови будиночком і зиркнувши на Хана. 
Моя рука здійнялася вгору у доволі елегантному жесті, аби представити молодика поряд. Представник родини Юе збентежився, та вирішив змовчати й просто повернутися до суті розмови. Я знаю, що роблю; я даю надію, що хтось у нього вірить. 
Периферійним зором вдалося зауважити, як Соран схрестила руки на грудях, напружившись. Вона підозрює? Не виняток. 
— Так, ми компанією. Без армії та лише з чистими намірами, — виправдовувався Хан. 
Васу вдихнула, позадкувавши. 

*** 

Ми витратили пів дня, щоби просто домовитися з нею. Неможлива ця жінка. До біса вперта... 
Оскільки так важко з нею, нам відокремили кімнату, яка була не найліпшою порівняно з нашими покоями вдома. Але це набагато краще, аніж нічого чи комірка з мотлохом. 
— Соран щось підозрює, — сповіщаю імператора про свої спостереження, поки він розплутується з шат ханьфу, а я сиджу на краю ліжка. 
— Як ти зрозуміла це? — не обертаючись, запитав і відклав одяг до полиці. 
— Вона дивна, хіба ні? Погодилася поїхати разом із Ханом, повсюду тягається! — я стисла кулаки, мимоволі озирнувшись. 
— Закохалася, — стенув плечима, повернувши голову через плече. 
Я зауважила таке ж вродливе, але серйозне лице, чиї губи розтягнулися в лисячій посмішці. 
— Це так працює? — збентежилася, не погодившись із припущеннями колишнього генерала, — не впевнена. 
— А ти знаєш, як працює закоханість? 
У його голосі лунали нотки насмішки та провокації. Відчуття таке, немов він прекрасно знає про мої приховані почуття до нього та хоче, щоби я сама зізналася. Деколи характер Шин'ю мене нестерпно дратує, але при цьому неймовірно зводить із розуму. 
— Знаю, — я закинула ногу на ногу, мимоволі оглянувши силует чоловіка, котрий залишився лише у вільних штанях і сорочці. 
Незвично бачити його ось так, майже вразливим і не в розкішних шатах. Мені дозволено споглядати більше та глибше; я здатна зазирнути в кожну щілину свого палацу завдяки статусу, до якого дійшла сама. 
— Справді? Поділишся цими почуттями? — він продовжував грати в гру, коли розпустив зачіску. 
Довге та чорне, немов крило крука, волосся розсипалося спиною, колихнувшись. Воно було трохи коротшим за моє, адже в армії випадково ледве не спалив на вогні, тому довелося відрізати. Попри це, розкіш не покидала жодного пасма, яке блищало під місячними променями. Шин'ю труснув головою, а тоді розвернувся повністю до мене. 
— Я думала, імператор на досвіді та йому знайомі подібні відчуття, — я підстрікнула його, хихикнувши. 
Неодноразово чула про випадки, коли армійці знаходять другу половинку серед народу, а тоді чоловік помирає десь на війні, коли вдома діти та дружина. Через це в багатьох країнах заборонено мати особисте життя на час служби. Дозволено тільки після завершення, адже тоді ти вільний від обов'язків перед державою, але не остаточно. Я знаю, що така схема також працює в Мьонґоґуці, а саме в Ордені мисливців, які доволі вірні своїй справі. У цьому вони направду непогані. Не знаю, як на це народ реагує, та система працює в гарну сторону. 
У Шин'ю інша ж стратегія — прагне витягнути з мене слова, які кортить йому почути. Я не горю бажанням робити це, тому очікую відповіді. 
— Я серйозний імператор і генерал. Мені за справами не вистачало часу на людські речі, — усе ще грав, поправивши пасмо волосся, яке заправив за трохи загострене вухо. 
Пхикнувши, хитнула головою. Деколи його вдаваний тон справді веселив і смішив, змушуючи засумніватися в його твердому та поважному статусі. Заспокоївшись, я підняла очі на нього. Він зустрів мене проблиском грайливості та своєрідного виклику до суперечок. 
— Імператором ти став лише сьогодні, — відкинула слова чоловіка перш ніж вирівнялася на ноги, щоб скласти руки на грудях, — і я б не повірила, що не було мимовільної закоханості. 
Шин'ю закотив очі — жест, який виказував більше почуттів, аніж вираз обличчя. У ньому я завжди розглядала певне... Роздратування, що ховалося під сміхом? Не можу назвати цього, та йому не дуже подобалося, коли стосовно таких речей я була більш серйозною чи чесною. Навіть зараз він не говорить прямо, а бавиться. У цьому весь Шин'ю, якого я знаю і... І в якого закохана. 
Чоловік сперся на письмовий стіл позаду, зігнувши ногу в коліні. 
— Чжан'е, — звернувся напрочуд ласкаво, як буває у випадках, коли він справді хоче моєї уваги та зосередженості, — я — генерал. Нас навчають беземоційності... 
— Я не про це говорила, — зробивши кілька кроків назустріч, продовжила:— кохання — це не емоції, а щирі почуття до людини, яка подобається тобі. Скільки б ти не приховував чи не притлумляв це — марно. 
— Чому так думаєш? — схилив голову на бік, зацікавившись моєю захопленістю до цієї теми. 
Я й сама не зрозуміла, як почала все далі й далі говорити, не особливо задумуючись щодо слів та їхнього значення. 
— Адже це йде саме від тебе, — мій вказівний палець торкнувся грудної клітки, де знаходилося серце чоловіка, — коли ти даремно намагаєшся відводити очі від об'єкту кохання, але щоразу повертаєш; коли живіт скручує у вузли, як тебе торкається ця людина; як сироти вкривають шкірою за кожного зорового контракту. А найголовніше — прискорене серцебиття поряд із небайдужою тобі людиною. 
Я не усвідомила, та нахилилася трохи до генерала. Він не ворухнувся, дозволивши поводидавн так; заходити за певні межі та стіни, вибудовані так давно й так міцно... 
Шин'ю здійняв руку. Першою думкою було, що він хотів, аби я відхилилася, та натомість його пальці взяли порцелянове підборіддя та потягли вгору, щоби маска опинилася на моїй маківці. Я на мить завмерла, зовсім не очікувавши такого повороту подій. Кліпнувши, вдихнула та зустріла грайливість у погляді Шин'ю. 
— Хочу бачити тебе, поки говоритимеш про кохання, — пояснив попередній жест, опустивши руки назад до краю столу. 
Обурення проступило, а брови нахмурилися, виказуючи реакцію на слова імператора. Однак легке шаріння на щоках ніхто не відміняв. Я відвела очі. Уже хотіла було забрати руку, але відчула чиїсь, котрі міцно втримали долоню на місці. 
— Чому тебе хвилює тема кохання? Ти закохана в когось, Чжан'е? — стишив голос, бажаючи непомітно пройти крізь межі наших дружніх стосунків до більш... Глибших?
Так, я закохана. Я нарешті знайшла хоробрість у собі, щоби визнати та зрозуміти цю суміш, якою не готова поділитися. Для цього не набралася поки що сил. Хоча є ймовірність, що Шин'ю сам уже здогадався та знає, але чекає на мене, коли я вимовлю ті заповітні слова кохання. 
Утім, я глибоко вдихнула. Повітря між нами з плином часу сповнилося іскрами та невисловленими словами, які хотіли вдарити, вразити та вирватися на волю. Я намагалася розвіяти їх, та це марно. Я чітко видавала себе: відводила погляд, сироти по шкірі та прискорене серцебиття, що не вгавало. 
— Можеш скільки завгодно замовчувати, але ти сама говорила, що неможливо приховати це почуття. Відведення очей, серцебиття, шкіра... 
Голос імператора линув до вух, немов солодкий мед чи весняний вітер, який ласкаво гладив по голові. Я губилася у голосі, очах і в цьому чоловікові. Що робити зараз, коли так близько до розкриття почуттів? 
Врешті-решт я відпустила цей момент і дозволила йому просто бути; просто народитися тут і зараз. Мене не бентежили наслідки, коли я нахилилася та припала вустами до його губ у поцілунку.