Розділ 25

Юе Хан 

На щастя, у Цзянь'ху все добре. Батько лише сказав, аби ми були обережніші. Я змовчав стосовно Кільця, аби зайвий раз той не нервувався. Коли я повернувся до зали, Хуаян озирнулася до мене. 
— Ми додому поїдемо? 
Таке питання застало мене зненацька, тож завмер. Очі перебігли до Соран, котра розглядала потік енергії. Я мимоволі поглянув і на їхнє Кільце, що вкривалося чорними цятками. Певно, розмірковує про щось. Та чи дізналася вона про спосіб знищення Хаосників? 
— Мабуть, — відповів до Хуаян, наблизившись. 
Я ледве торкнувся плеча Соран, вона повернула голову через плече, а чорне волосся впало на спину, розсипавшись. Нахилившись до її вуха, прошепотів:
— Жизель розповіла місцезнаходження гірських металів? 
Периферійним зором зауважив рух неподалеку. Чжан'е звернула погляд на мені перш ніж відвела його до Північного інесійця. До біса, у них чи гарний слух? 
Я спохмурнів, злегка смикнувши принцесу до себе, щоби розмова лишалася тільки між нами. Тоді знову зосередив увагу на ній, очікуючи відповідь. 
— Ні. Вона пішла вже, — зітхнула, поглянувши мені за спину, немов бажала зустріти знайому. 
Губа сіпнулася вроздратуванні. Ми могли б цілком підійти до чоловіка, який теж представляє країну Зайця, та оскільки він спілкується з тайшенцями... Хоча стривайте. Чому я починаю відноситися до них із упередженням? Я не маю цього робити, але щось незвичне підказує мені триматися на відстані від них. Тож не варіант питати Зайця. 
— Хане, — звернулася до мене молодша сестра, — а нам точно треба до Цзянь'ху? 
Моя брова здійнялася вгору в нерозумінні сенсу її питання. Уже ж цікавилася. Проте незвичний блиск в її очах викликав занепокоєння, але водночас із тим і допитливість. Вона побачила щось? Відчула? Оскільки це місце неабияке — усе може статися. 
Ми перезирнулися з Соран. Вона, як і я, була збентежена. 
— А що? — узяла слово дівчина, нахиливши голову вбік. 
— Мені здається, що нам необхідно відвідати Наґґарію. 

*** 

Якщо Хуаян і має особливий дар, то як він розвинувся та з'явився загалом? 
Про метал ми так і не дізналися, тому зайшли до порталу, щоби знову опинитися в Тай'шені. Прохолода вдарила у спину, нагадавши крижаний характер держави. Попри весну, тут було не дуже то й тепло, як у Цзянь'ху, що знаходився зовсім неподалік. Що з поясами тут? 
— Хотів би попросити вас.., — почав я, звернувшись до правителя, котрий у ту ж мить завмер спиною до нас. 
Чжан'е також зупинилася, прислуховуючись до тиші, яка панувала більшість часу між нами. Щось у цьому безшумному просторі було, що мені не кортіло порушувати його. Немов постійно вибудовувався щоразу, коли я намагався заговорити, встановити контакт із Яо, та цей зв'язок настільки тонкий і крихкий, що руйнувався постійно. Або ж я надто сильно прагнув побудувати міст. 
Соран мимоволі кивнула до мене, аби я продовжив. Зібравшись із силами, вдихнув і заговорив:
— Чи можете відкрити портал до Наґґарії? Саме до Наґаратнаму, — уточнив, примружившись. 
Чомусь деякі столиці складно вимовлялися, що аж язик заплутувався. Що вже казати про мову? Як же добре, що існує міжнародна, яка спрощує спілкування між усіма. 
Після моїх слів плечі імператора розправилися, постава вирівнялася, як струна гучженю, а волосся лише колихнулося. Я зустрів блиск очей Чжан'е. Незвичне відчуття пробіглося тілом, даючи певний сигнал, що я зробив щось не те, помилився чи потурбував величну особу. Хоча так воно і є. Двоє Драконів перед нами стояли, один із яких просто зараз зазирає в душу хитрими очима, ховаючись за порцеляновою маскою. Прикраса ніколи не була на заваді, щоби я боявся самої дівчини за нею. Напроти — лише додавала містичності та загадкової суті, котра глибоко в душі самого Дракона. 
Очі Чжан'е безмовно повідомили про моє нікчемне існування на цьому світі, тож я зітхнув і зрозумів, що варто тримати язик за зубами. 
— Навіщо вам туди? — урешті обізвався імператор, ступивши крок убік, аби не повністю подарувати нам вид на його розкішне ханьфу. 
Я вже хотів було розслабитись, та коли побачив на собі нові гострі кинджали у вигляді його туманних очей, виструнчився. 
— Нам необхідно допитати деяких людей звідти для подальшого розслідування справи з вашою... Колишньою правителькою, — напрочуд упевнено я промовив, не зважаючи на тремтіння долонь, які міцно стиснув. 
Шин'ю почув мене. Це відобразилося в пом'якшненому виразі його очей і брів, котрі виднілися з-за маски. Чжан'е спохмурніла, та все ж перевела увагу до чоловіка поряд. Той мовчав мить аж поки не кивнув. 
— Для початку вам необхідно отримати дозвіл на телепортацію до чужої території. І не ви маєте домовлятися, а ваші батьки, — говорив із певним докором, який дещо боляче вколов мене. 
Я не імператор. Мені не бути ним, тож вирішувати нічого не можу зовсім. Я все ще коливаюсь між двома островами "Буду імператором" і "Я нікчема". Подеколи маяк змінюється та направляє мене до першого берегу, але коли вже торкаюсь його, ступаю — знаходиться хмара, яка затуляє сяйво ліхтаря — і тоді видніється другий острівець. Він доволі близько, глибина маленька, а отже легше дістатися туди, аніж до попереднього. Розриваюся щоразу, коли постає вибір: учинити, як майбутній провідник країни чи поступитися професіоналам і залишитися без досвіду? Певно, я стрибаю вище голови, коли прагну першого рішення. 
— Ми ненадовго, — я обрав знову ж таки далекий берег, — їм необов'язково знати. Як можна домовитися? 
Соран обдарувала мене збентеженими розширеними очима, Хуаян ідентичним способом сказала, що це жахлива ідея. Якщо я хочу бути самостійним і вже готовим до корони, то маю щось робити для цього. 
Моя зміна в поведінці не оминула двох Драконів, котрі зуміли приховати здивування в хмурих виразах. Та я помітив блиск подиву в тумані та темряві їхніх очей. 
— Гаразд, — погодився чоловік, — нам теж цікаво вислухати свідків. 
Я хотів було розтулити вуста для заперечення, та вдалося лише для такого ж непідробного шоку, як і в дівчини поряд. 
Що, в біса, за ігри? Це я мушу слідкувати за ними, а не вони — за нами! 
Мої плечі зіщулилися під уявними променями спостереження, які я вже відчував на собі всю мандрівку. Вони не покидали мене від першої зустрічі, де вони причепилися пазурами за спину та не відпускали. 
Не могли ж вони розпізнати мої наміри? Чи настільки все було очевидно? Мене прочитали, як чортову книгу?