Розділ 23

Яо Чжан'е

Мій погляд зісковзнув із цзянів і принцеси, звернувши до арки. Пройшовши до храму, від якого звідусіль шепотіли голоси найвищих Богів, блиски магії та влади. Святилище тут охороняється не десятьма особа. Я б сказала — сотнями. Хоч жодного разу не встановлювали зовнішні пошкодження, які вплинули б на Кільце, однаково оберігають навіть так. 

Я нарешті задерла голову, як тільки почулися відлуння кроків. В очі вдарило яскраве сяйво, та через кілька митей звикла. Стержень, що тягнувся високо в небо, немов маяк для всіх — саме тут зосереджене серце Всесвіту — вібрував і переливався білими згустками. Його оточували тринадцять кілець, одне яких тьмяніше, а два зовсім чорні, тому просто лежали на підлозі. Вони розмірено коливалися то вгору, то вниз, паралельно з цим обертаючись навколо осі. 

Я примружилася до них, зауваживши дивизну. Країн усього чотирнадцять. Звідки ще два Кільця? 

— Чому їх більше, аніж держав? — поцікавилася в провідника. 

Чоловік, із мантією та малюнками драконів, обернувся через плече. Він зупинився, а тоді вказав на найвище коло, до якого ще придивитися необхідно. 

— Одне з них слугує оберегом життя. У разі руйнування всіх Кілець — воно залишається останнім крахом; останньою надією, що призводить до повного хаосу, — пояснив провідник. 

— Та точно невідомо, — озвався молодший хлопець, наблизившись, — можливо, воно не впаде, а триматиметься до останнього. Що, як воно уособлює таким собі другим шансом людства? 

Ми поглянули на хлопця, чий поділ вбрання прикрашали мінімалістичні силуети зайців — давнозабутої держави. Наш провідник задумався, точно прийнявши до уваги слова Зайця, котрий з'явився так раптово. 

— А як щодо трохи нижчого кола? — підняв брову Шин'ю, звернувшись уже до новоприбулого, адже чоловік досі роздумував. 

— Ми... Не знаємо, — хитнув головою, — воно ніколи не сповільнювалося, тьмяніло чи тріщало. Імовірно, належить теж до своєрідного шансу, але третього. 

— Також маємо припущення, — знову тайшенець доєднався, — що це Стержень іншого виміру, де саме Боги проживають. Або безодня, — стенув плечима. 

— Це неможливо дізнатися? — допитався імператор, зацікавившись цією темою. 

Я на мить пригадала мапу, що зазвичай висить у військовій частині нашого двору. Захід, Північ і половина Півдня оточені горами, поза якими не ступала ніяка нога, окрім Хаосної. Схід повністю омивається Вастумським океаном, де нечасто плавають кораблі та судна. Тож чи є можливість, буцімто поза горами та океаном існує ще одна цивілізація? 

— На жаль, — натомість молодик хитнув головою, — ми намагалися зв'язатися, та постійно обривається. Неначе... Щось перешкоджає. 

Хаосники? Мабуть, це ще одна зачіпка — вони здатні впливати на наші сили та хвилі, завдяки яким деякі ладні передавати інформацію одне одному. 

Нас провели далі, змушуючи мружитися від ясного сяйва. Шин'ю підійшов ближче до потоку, коли його довге волосся раптово відкинулося назад у пориві вітру. Кільця продовжили колихатися, не зважаючи на гостів. Вони немов живі: тримали, жили та захищали. Під ногами імператора намалювалося коло, що налічувало безліч орнаментів на кшталт звитків, кругів, квадратів і тому подібне. Чоловік лише поглянув на це, прийняв, дозволивши потойбічним силам заговорити з ним. Оскільки я не імператриця, зі мною не говоритимуть. Я ніколи не чула голоси, які могли б кликати мене, направляти чи радити. Проте наші правителі прекрасно чують настанови пращурів, які скеровують їх у майбутнє. А яким воно буде — залежить від імператора. 

Я відступила, даючи простір для обговорень, коли обернулась до Зайця та Дракона. Мою увагу привернули зламані кільця, певно, що не підлягали відновленню. Наблизившись до провідника, поцікавилася:

— Що це за Стержні? 

— Ті, що лежать? Там давнозабуті держави: Інес, Юн'цзін... 

— Яким чином Кільця впали? 

Чоловік зсунув брови до мене. 

— Ти шпіонка? Навіщо тобі це? 

Я закліпала, а тоді труснула головою. 

— Хіба цю інформацію можна використати десь? Я просто хотіла б знати, як можна відновити в разі чого.., — провела рукою у бік потоку енергії. 

Чоловік пхикнув, немов він очікував на таку очевидну відповідь. 

— Не все можна відремонтовати. Треба спочатку дізнатися причини розпаду, — пояснив, задерши підборіддя, — до прикладу: Інес розвалився через втрату родючості, за який вони відповідали. Щоби повернути це, вони мають знову оселитися на родючих місцях і повернути собі лідерство у цій діяльності. 

— Легко, — зневажливо фиркнула я. 

— Ні, — хитнув головою, сховавши руки за спиною, — це потребує часу та згуртованості. Відновити цілу державу — це тобі не розмалювати маску. 

Я нахмурилася, кинувши гострий погляд на чоловіка, а точніше на його лице, вкрите зморшками. Мимохідь поправила порцеляну на своєму, а тоді відвела очі. 

— А Юн'цзін розколовся через роз'єднання Дуумвірату. Тож, за що вони відповідали? — обережно поцікавилася. 

— Наскільки пам'ятаю, то вони були головними у єдності. 

Очевидно та доволі очікувано. Розійшлися, а отже померли. Та все ж... Доволі цікава система в цих Кільцях. 

Я озирнулася на Зайця. 

— То ви з Інесу, так? — поцікавилася, адже не щодня зустрічаю представника вимерлої країни. 

— Із Північного Інесу, — уточнив молодик, підійшовши ближче, щоби не підвищувати тон на відстані. 

— Північний? — я не зрозуміла такої конкретизації, тож перепитала. 

— Наше своєрідне плем'я поділилося на Північне та Західне. І представників тут теж двоє: звідти та звідти, — чоловік повів руками, жестикулюючи, немов тут була уявна карта, на якій він указував напрямки. 

Я кивнула. 

— Чим ви відрізняєтеся? 

— Північний Інес був розташований біля сучасного Юкічо та Ібексії, коли ж Західна частина — Ібексії та Цзянь'ху. Тож різниця справді є: у культурі, у мові, у звичаях і традиціях.