Розділ 22

Юе Хан 

Я побіг за Хуаян, котра ледве не падала зі сходинок. Її дзвінкий сміх відлунював стінами палацу так, що здавалося, наче було аж до Мьонґоґуку чути. Певно, кожен найтихіший звук можна було почути в цьому приміщенні. 
— Зачекай! — у черговий раз крикнув до сестри, що розкинула руки та довірилася долі, що та в разі чого спіймає її. 
Я не встигав за малою. Навіть Соран, що бігла позаду, теж ледве наздоганяла бешкетницю. Ми завернули, коли раптом зауважили в центрі зали два силуети. У них я розпізнав Чжан'е та Шин'ю. Очі дівчини мимоволі зблиснули, коли вона трохи повернула їх через плече. Вона без маски. Зауваживши нас, відвернулася та одягла. 
Я простягнув руку, аби вхопити тканину ханьфу, та вона прудко вислизнула — і Хуаян полетіла зі сходинок. Вона перечепилася. Дівчина приземлилася на підлогу, заскигливши. Хутко спустившись, присів і поглянув на сестричку. 
— Гей, ти як? Не боляче? — турботливо запитав, підводячи сестру на ноги. 
Вона хитнула головою, шмигнувши носом і провівши долонею по щоці, наче там щось було. Я зиркнув — нічого. 
— Обережно, — нагадала Чжан'е, опинившись навпроти нас. 
Я поглянув на радницю, чия маска знову ховала обличчя, яке мені не судилося побачити. Хоча навіщо? Певно, надмірна допитливість, що тягнеться з дитинства, не вщухає, створюючи більше проблем. Навіть зараз я тут тільки через неї та непідробне відчуття підозрілості. 
Шин'ю ступив до нас уже з новим титулом, який яскраво демонструвався в шанобливих і розкішних тканинах ханьфу. Його голос — рішучий, впевнений і дещо гіпнотизуючий — линув до вух хвилею:
— Тепер можемо вирушати до центру Світу. 

*** 

Нас зустріла легендарна річка Крісталі, що протікає поміж багатьох країнах і впадає у Вастумський океан. Саме цю водойму, біля якої ми знаходимося, називають Крісталі через кришталеву чистоту. Наскільки я знаю, у деяких державах вона має інакшу назву, пов'язану з певними подіями. У когось це Кільцева ріка, адже протікає біля Кілець Святу. Або Центрова через місцезнаходження. 
Я мимоволі зиркнув на відображення у воді перш ніж зауважив Соран, котра з'явилася поряд. 
— У нас є мости, на яких пари чи подружжя закарбовують замки на знак вічної любові. І, як багато траплялося випадків, це справді працює, — розповіла, опісля підвела голову до невеликого моста, що з'єднував маленький острів і Тай'шень. 
— Овва.., - зітхнула Хуаян. 
Я мовчки не погодився, не знаходячи слів, щоби виказати захоплення цим місцем. Ми в самому центрі Всесвіту! Ось за кілька метрів від нас те, що тримає землю під ногами, а небо — над головами. Абсолютно все зосереджено саме у потоці енергії, який струменить угору, до зірок. 
Я задер підборіддя, щоби розглянути дванадцять Кілець, котрі повільно оберталися навколо осі, злегка похитуючись. Деякі трохи тьмяніше сяяли, позначаючи руйнації та нестабільність, та все ж більшість горіли яскраво та впевнено, колихаючись жвавіше. Насправді Стержнів — ще одна назва Кілець — має бути шістнадцять. Однак троє з них згасли, тобто знищилися. Стосовно одного з них — відповідальність на Юн'цзін. Вони мусили підтримувати єдність, яка зрештою розкололася, тому й Стержень упав. Щодо інших випадків не так відомо... 
Пройшли міст, на якому було кілька закріплених замків. Певно, тай'шенці забрали таку зворушливу традицію в мьонґоґувців. Або одночасно дійшли до такого рішення. Хай там як, ми ступили на землю, кожен метр якої просочений сильною магією та енергією, що переповнювала груди та всі чуття. Я вдихнув, бажаючи почути те печіння у грудях і тиск, який був зі мною аж поки Чжан'е та Шин'ю не вклали угоду знову. Дрібні іскри втромилися в шкіру, поки ми прямували до масивної брами, що налічувала різьблення всіх тварин, наявних на гербах держав. Серед них я навіть зауважив вовка, ведмедя та зайця — імперії та союзи, котрі давно втратили дійсність або просто змінили світогляди. 
Хуаян сховалася за мою спину, коли до воріт підійшов невисокий чоловік, вбранний у довгу білу мантію із каптуром на голові — охоронець Кілець. Очі ковзнули назад, помічаючи ще десятки схожих вартових, котрі походжали між будиночками. 
— Імператор Сюань? — звернувся чоловік до тай'шенця. 
— Так, — гордо розправив плечі, — я навідався сюди, щоби отримати благословення від самих Небес. 
Примружившись, охоронець зиркнув на Чжан'е, швидко перевів погляд до мене, Соран і Хуаян. Мене одразу впізнав, а от до Соран придивився. Усвідомивши підозри, дівчина почала:
— Принцеса Кім... 
— Згадав, — підняв долоню, перебивши дівчину. 
Тоді почулося гудіння — і брама прочинилися. Ми ступили, оглядаючи невеличкі оселі та колони, що тягнулися вгору та стояли поряд із ще однією широкою і круглою будівлею без даху. Саме звідти струменів потік, на якому оберталися Кільця. Їхній рух був спокійний, благовійним та умиротворенним, немов саме в цьому місці можна розслабитися та відчути себе невагомим. Певно, це відчували не тільки ми, адже деякі охоронці сиділи на вулиці з ковдрами, щоби помедитувати. Дивно усвідомлювати, що ці всі люди не бачили війни, хаосу та решту конфліктів, що коються поза їхнім простором. Наскільки я обізнаний, до роботи тут готують із самого народження, вирощують у певних умовах, щоби зайвий раз не сколихнути Вищі сили, які сковані в Кільцях. Завжди було цікаво поспілкуватися з такими людьми. Чи подобається їм? 
— Можна нам.., — не договоривши, я запнувся, коли до нас підійшов ще один представник охорони. 
Другий чоловік зсунув руді брови, оглядаючи нас доволі пронизливим, але так само спокійним поглядом. 
— Вітаю. За яких причин ви тут, пане Юе? — очі впали на мою сестричку, тому додав:— І пані Юе. 
— Ми хотіли б перевірити, чи все гаразд із Стержнями, — я повів долонею у сторону центральних об'єктів. 
— А щодо вас? — звернувся до принцеси, — ви їхня супутниця? 
— Так, правильно, — Соран кивнула, наблизившись до нас. 
Периферійним зором зауважив, що перший вартовий повів Чжан'е та Шин'ю до будівлі, проте ми досі стояли. Із нерозумінням зиркнув на чоловіка навпроти. Тільки зараз мені вдалося розбачити бліді силуети тигрів на його мантії, які певно, визначали національність. 
— Ви цзян? — хоч це було недоречним питанням, та все ж воно вислизнуло з вуст. 
— Я не належу ні до якого народу. Вартові Кілець мусять бути нейтральними в думках, діях і словах, — холодно відповів, усе одно залишивши мене збентеженим. 
— Але ж знаки, — я вказав на них, а чоловік навіть не ворухнувся. 
— Вони просто символи, які допомагають гостям звернутися до потрібної людини. Мене направили до вас, адже ми з однієї країни. 
— А там жінка із зайцями! — гукнула Хуаян, смикнувши мене за тканину ханьфу. 
Я криво всміхнувся, усім своїм виразом перепрошуючи. Поглянув у сторону, куди вказувала сестричка. Там і справді була жінка, одягнена в довгу сукню, на подолі якої виднілися мордочки зайця. Сама представниця низенька, біле волосся, вкладене на потилиці у вигляді охайного пучка. Вона піднесла руку, дозволивши зауважити витончені рюші, котрі обрамляли всю кофтину, створюючи те саме відчуття легкості та невагомості. Я не впізнав нічого, що могло б підказати про походження даної дівчини. 
— Це Жизель, — чоловік повернув очі на силует. 
Жизель озирнулася до нас, почувши власне ім'я. Чоловік гукнув її до нас, щось буркнувши незнайомою мовою. Напрочуд дивно, та я ні в якої країни не чув її. Невже це представниця вимерлої держави? 
Дівчина підійшла до нас, вклонилася та привіталася міжнародною мовою. Слова звучали не ламано, без акценту. Певно, щоденна практика та розмови з іншими допомагають позбавлятися акценту. Чи вона просто загалом спілкується нею, як рідною? 
— Вітаю, — ми троє одразу ж вклонилися. 
— Кликали мене? — із запитанням поглянула на того, хто потурбував її. 
— Гості цікавилися вашим зображенням на мантії, — повідомив охоронець, мимоволі кивнувши на Хуаян. 
Молодша сестра в свою чергу підстрибнула до Жизель, не стримуючи енергії, яка певно, не тільки нутрувала в Кільцях, а й у ній. 
— Із якої ви країни? — нетерпляче запитала. 
Я переклав для Жизель, тож вона кивнула. 
— Наша держава раніше знаходилася на землях Ібексії та теперішньої Юкічо. Це Інес. 
— Проте нині вас немає. Чому? — зацікавилася Соран, нахилившись трохи. 
Жизель примружилася, немов пригадувала чи обдумувала: варто нам знати? Утім, стисла губи, а тоді розтулила, щоби вимовити:
— Хаосники нас витіснили.