Розділ 19

Юе Хан 

Я вирішив зголоситися на те, аби поїхати теж до Тай’шеню, виправдувавшиим, що необхідно перевірити Кільця. Той погляд, яким обдарував мене Шин’ю я ще надовго запам’ятаю .він запідозрив мене в брехні, та я лише гмикнув і пішов до коней. Хуаян поквапилася за мною.
— Сяо! — гукнув до меншої, сіпнувшись, коли маленькі руки обвили мою ногу.
— Я хочу з тобою! — просилася, міцніше притуляючись.
— Не можна, люба, — я обережно спробував звільнитися, та все марно.
Мої очі ковзнули до батька, котрий якраз таки супроводжував нас до головної площі. Мама була зайнята Мін, тому лише він вивів мене. Також Кім Соран разом із батьком і матір’ю схотіли попрощатися зі мною, адже коли я вже повернусь, то вони поїдуть назад до своїх країн.
— Тигреня, ходімо до мами, — тато хотів було відтягнути дівчинку, однак її пальці сильніше вчепилися в тканини мого ханьфу.
Шин’ю і Чжан’е, що саме збиралися на коней, озирнулися. Чорні, високі тварини здавалися жахаючими порівняно з моєю білою кобилою, біля якою метушився я. Таян, біла кобила, пирснула та підвела копито, щоби копнути землю, поки решта чорних мовчки стояли, ледве ворушачи хвостами. Навіть звірі в них дисципліновані, тихі та натреновані, як і самі власники.
— Якщо принцеса Хуаян також бажає відвідати Тай’шень і Кільця, то ласкаво просимо, — генерал раптово опинився біля мене, що я навіть не помітив.
Його рука в чорній рукавичці потягнулася, коли той присів, аби зрівнятися очима з моєю сестрою. Тільки зараз я усвідомив надмірну могуть від цього чоловіка, якою від нього сочилося. За першої зустрічі магії я майже не відчував, та зараз вона прямо продералася в усі щілини в спробі заволодіти та мати контроль над усім живим тут. Я дещо відсторонився, бажаючи не бути поглинутим потойбіччям.
— Гадаю, це не є гарною…
Батька перебив Сюань, коли випрямився та притягнув Хуаян ближче до себе:
— Імператоре, ми не заподіємо шкоди вашому маленькому скарбу. Хіба вони бувала колись у місті Дракона? 
Той нахилив голову вбік, дозволивши довгим і чорним пасмам впасти на порцелянове обличчя. Він, як і радниця, мав високий зібраний хвіст на маківці, прикрашений сріблястими шпильками та намистинками, котрі виблискували, де-не-де потрапляючи під промені сонця. Тобто образ був повністю ідентичний тому, коли ми вперше зустрілися на майдані.
Очі чоловіка спіймали погляд батька.
— Гаразд. Будьте обережними, — спокійно погодився батько.
— Дозволите й мені приєднатися?
Ми одночасно озирнулися на Соран, котра виступила вперед до нас. Її тато позаду кивнув, уже зараніше даючи згоду на це, хоча ніхто ще нічого не  запитував. Певно, один я зауважив, як око генерала сіпнулося.
— Авжеж. Ми гостинні, — незважаючи на примружені очі Шин’ю, якими він хотів продемонструвати усмішку, я побачив лише щось натягнуте; роздратований вираз.
Така легка згода змусила мене напружитися та знову поглянути на чоловіка. Генерал відійшов до свого коня, поки мій батько кликав прислугу, аби привели ще одного коня. Мені передали вуздечку, котру перекинув і з другої спроби лише заліз на Таяну. Вона пхикнула, позадкувавши назад аж поки не розвернулася за чорним звіром.
— Сяо Ян, ти зі мною? — запитав молодшу, мимоволі прикусивши губу, адже вже промахнувся — варто було спочатку садити її на кобилу, а вже потім мені сідати.
— Так! — я й не сумнівався в її відповіді, тож усміхнувся.
Хотів було підвестися та перекинути ногу, але зауважив, як наблизилася Чжан’е. Вона рвучко підхопила дівчинку на руки та обережно розмістила позаду мене, а руки Хуаян скерувала до моєї талії. Сестра засміялася, міцніше охопивши мене, щоби не впасти та зайвий раз мати змогу полоскотати ребра, як вона обожнює чинити. Я поправив її долоні перш ніж зиркнув на радницю.
— Дякую, — чесно, ніколи не думав, що виказуватиму подяку до тієї, кого маю в списку підозрюваних.
Насправді я попросився з ними не тільки заради перевірки нашого Кільця, а й щоби прослідкувати за цими двома. Надто багато було вчора, тому така поведінка викликає неабияку підозру. А все це підкріплює одна з прислуг, яку ввечері я спіймав і трохи допитав. Із її слів можна визнати одну цікаву річ — хтось зараніше виходив із покоїв Драконів. І це була висока фігура. Найвищим серед представників Тай’шеню — Сюань Шин’ю. 

*** 

Перед нами відкрився портал, до якого пройшли коні вартових, а вже потім — Шин’ю та Чжен’е. Ми обмінялися поглядами з Соран пеш ніж покрокували слідом. На мить в очах потьмяніло, та коли ефект минув, я озирнувся. Нас зустріли невисокі будівлі, які чим далі, тим більше тяглися в небо гострими вигинами фігур драконів. Цими символічними істотами були вкиті всі колони та стовпи, сповіщаючи нас про прибуття до славнозвісного та сильного Тай’шеню. Холодні очі мешканців теж неодноразово перестрілися, укотре нагадавши місце перебування.
Черепиця будівель виблискувала обсидіаново-чорним, де-не-де трапляючись синім кольором. Куточки загнуті настільки, що здавалися радше не деталлю будинку, а пазурами дракона, що мешкає тут. Легенда все ж таки правдива — Тай’шень охороняється величними силами, яких нам не досягнути та навіть не дотягнутися. Навіть ця тиша, котра заполонила місто, скидалася на сон істоти — надто гучна, але при цьому безшумна. Вібрації магії проходили скрізь мене, коли я зітхнув і притулив долоню до чола.
Піднявши голову, зауважив над однією з найвищих і найвитонченіших споруд прапор. Темно-синє полотно майоріло, тихо видаючи шурхіт, коли небо позаду сховалося за хмарами.
— Шенсян? — сам до себе вимовив, не довіряючи очам, котрі опустилися до масивних воріт.
Брама, виконана з полірованого та темного каменю, котра налічувала сотні вирізьблених зображень дракона, височілася перед нами. Я ледве витягнув шию, щоби розглянути обриси споруд за нею.
— Що це? — пошепки запитала Хуаян, теж вигулькнувши з-за плеча.
— Гадки не маю. Обережною будь, домовилися? — попередив, хитнувши головою до сестри.
Чжан’е та Шин’ю спустилися з конею, дозволяючи слугам, одягненим у такі ж темні барви, забрати тварин. Соран злізла, а я слідом. Тоді допоміг молодшій зістрибнути, щоб вона роззирнулася навкруги.
Тай’шень вражав, зізнаюся. Залякати та зачарувати — у цьому вони майстри. 
Нас провели через ворота, які з ричанням прочинилися. Відчуття таке, немов ми зайшли до пащі звіра, хоча це всього лише імператорський двір, котрий ідентичний нашому.
Я затримав дихання, як тільки розкинувся величезний палац неподаліку. Сказати, що він розкішний — нічого не сказати. Соран і Хуаян теж завмерли, зауваживши міцні колони, які тримали дах основної будівлі. Нічого золотого чи яскравого не блищало, адже все вкривалося тьмяними та моторошними барвами. Натомість, масивні дахи, що поглинало будь-які промені сяйва, надаючи палацу похмурого, неземного вигляду. Воно є самим утіленням душі кожного мешканця Тай’шеню.
— Овва, — протягнула Соран, видихнувши.
Я погодився з нею, кивнувши.
Внутрішній двір налічував кілька корпусів. Міг припустити, що ліворуч від нас — Цитадель, праворуч — щось військове, а далі… додаткові споруди? Наш палац був єдиним цілим, а тут зовсім навпаки. Навіть рослин чи садів не виднілося.
— Наразі ми плануємо розпочати церемонії коронування. Бажаєте приєднатися? — наблизився до нас Шин'ю, схилившись, щоби здаватися нижчим. 
— Так! — плеснула в долоні Хуаян, зиркнувши на мене в очікуванні згоди. 
— Так, — кивнув. 
Соран так само погодилася, а тоді нас повели до основного палацу. Двері так само проричали, прочиняючи нам вид на громіздку статуї, яка складалася з трьох драконів. 
— Це наші охоронці, — повідомив Шин'ю, проходячи вперед, щоби зупинитися поряд із істотами, — вони просять люб'язного відношення від гостей. 
Хотів було поглянути на сріблястого дракона, коли раптом зауважив живий блиск в його очах.