Розділ 18

Яо Чжан'е 

Кім Сан-Мін сидів, як ясне сонечко, коли ми впіймали його та посадили на стілець. Ніхто не очікував, що він теж причетний до вбивства кількох осіб, тому навіть слуги, що проходили повз, здивувалися. Кім Соран збентежено стояла поряд, стримуючись, щоб не долучитися та не крикнути. 
Шин'ю підійшов до чоловіка, поставив руки на підлокітники, цим самим полонячи імператора та змушуючи тримати очі на собі. 
— Де ти був уночі, Кім? — похмуро запитав генерал, коли правитель задер підборіддя, не визнаючи ніяких підозр на нього. 
Загалом усе плуталося куди глибше, аніж було на початку. 
— Не звертайся до мене так зневажливо. Ти все ще нижчий за статусом! — оборонявся чоловік, відсторонившись і міцніше притиснувшись до спинки крісла. 
— Ти досі керуєшся статусом, коли він не заборонив тобі скоїти подібне? — примружився, обвівши очима імператора. 
Той розгубився, коли генерал схопив руку та засучив верхній рукав Кім Сан-Міна, аби показати всім багряну пляму. Соран зойкнула, відступивши. Я спохмурніла, мимоволі поглянувши в сторону Хана, котрий неабияк здивувався. Він ледвве розтулив вуста, а тоді зімкнув їх і підійшов. Схилившись до імператора, і Шин'ю собі відійшов до мене. 
— Чому ваші рукава в цьому? — голос принца вже не сочився тією добротою, як колись. Ця ситуація тисне на нього, на його доброзичливість, якій немає місця тут і зараз. 
— Це соус після сніданку! — імператор різко підвівся, — Хане, я б ніколи в житті не зробив цього. Ми дружня країна. 
— І де ваша дружба зникла, коли Хаосники почали розмножуватися? — я схилила голову набік, здійнявши брову. 
— До чого вони? — шикнула Соран, заступивши батька перед принцом. — Він не винен. Це не ті цінності, яких прагнемо ми та Мьонґоґук. 
Хан позадкував перш ніж озирнутися на нас, а тоді на імператора, який відступив. Ось це відчуття, котре проскочило в очах молодика — розгубленість, заплутаність. Ми знову похитнули його статус і самого хлопця, якому так палко кортить бути важливим. 
Я пхикнула, стенувши плечима. 
— То нехай цією справою займатимуться професіонали, — склала руки на грудях. 
— Пропоную перерву взяти, — оголосив Хан, розвернувся та вийшов із зали. 
Ми прослідкували за ним, як силует зник у коридорі, а тоді обмінялися поглядами. Соран вагалася аж поки не пішла за Ханом. Закоханість, від якої я лише закотила очі та відвернулася. 

*** 

Перекинувши ногу на ногу, із викликом поглянула на Шин'ю. Його обличчя не було прихованим, а от вікна щільно закриті шторами. 
— Ми завтра поїдемо вже до Тай'шеню? — поцікавилася, схиливши голову на бік. 
— Так. Нас випустять. Перед вечерою я запитав дозволу в Юе Дона, — спокійно пояснив, поклавши чергову прикрасу до сумки. 
— Гадаєш, нас не вважатимуть підозрілими? — я опустила ногу, тоді піднялася. 
— Не мають. Ми ж не винні. 
Очі ковзнули до генерала, а саме на його лице, яке здавалося напруженим і зосередженим на чомусь іншому — точно не на цій реальності. Я зітхнула, укотре зауваживши чудову вроду, якою він володів і гіпнотизував мене. Це відчуття туману, коли йдеш туди, куди й він, не вбачаючи зовсім ніяких перешкод. Як нікчемно почасти слугувати комусь, хто має ідентичну посаду. Та я ніколи не жалілася на це. 
— Як почуваєшся? — кортіло завести розмову хоча б про щось, тому розпочала з цього. 
Я мала на увазі його відчуття більшої сили, котра досі була вільною і витала всередині та навколо, створюючи загрозу всьому живому. 
— Про що ти? 
— Про силу та угоду. Ти не маєш дивну жагу смерті? — я віднайшла в собі цю іскру, щоби підтвердити власні спостереження та переконатися, що мені не примарилося. 
Шин'ю озирнувся, примружившись, немов хотів і в собі знайти блискавку вбивства. Певно, вона загорілася всередині, адже погляд пом'якшав, коли зупинився на мені. 
— Так, я теж відчуваю це. Але завтра після угоди має минути, — знову відвернувся до речей. 
— Ти замкнеш усю магію чи лишиш трохи, як минулого разу? — я наблизилася, бажаючи почути навіть тихе дихання чоловіка чи серцебиття. 
— Залишу. Я ж імператор, Чжан'е, — куточки вуст здригнулися, виказуючи таку собі насмішку до мене. 
— А я твоя радниця майбутня. Не заслужила магії? — підстрікла його, нахиливши голову, аби генерал упіймав моє лице периферійним поглядом. 
— Радниця вправна на мечах і кинджалах, то навіщо магія? Не забагато ляже на твої плечі, якщо додатково розвиватимеш магію? — рука Шин'ю піднялася, щоб лагідно пальцями торкнутися мого підборіддя. 
Я, немов нічний метелик, якого вабить вогонь, потягнулася до доторку, дозволивши повернути моє обличчя до себе. Дихання дещо збилося, а серцебиття стихло в грудях, змусивши напружитися сильніше. 
— Але це для самооборони та захисту палацу, — пояснила свою позицію, коли генерал повністю повернувся до мене. 
— Гаразд. Можна навчити тебе деяким прийомам, — урешті розплився в усмішці, мимоволі провівши великим пальцем біля моєї нижньої губи. 
Вогонь здійнявся всередині, а легені, ніби щось перекрило, я затримала подих. Очі, сповнені туману, зазирали прямо в душу, коли я споглядала в них і губилася в цьому чоловікові. Мені кортіло потягнутися, узяти його підборіддя та припасти до губ, та я знала, наскільки виглядатиму нікчемно, адже дозволила собі неприпустиму поведінку. 
Я прийняла рішення, що варто відсторонитися та надалі тримати дистанцію, аби раптом почуття не взяли верх. Та коли я спробувала ворухнутися, моє підборіддя ледве повернули вбік, щоб поцілувати в щоку.