Розділ 17

Юе Хан 
 

Чотири вбивства, із яких одне — Чан Лі, а три решти — слуги. Хто, у біса, міг скоїти стільки злочинів за одну ніч? 
Поки ми йшли до лікарні, мене не покидало відчуття чогось недоговореного, ніби я не знав більшої частини або ж просто навішали локшину на вуха. Проте троє палко довірилися Фен Ін, хоч вона наша служниця. Я теж мав би повірити їй, та невідомі думки, що поза розумом, не дозволяли. 
— Хане, що з твоїми вартовими? — не могла не підстрікнути Лейла, пришвидшивши крок, аби зрівнятися зі мною. 
— А що з ними? — намагався не дратуватися з усіх сил через велику кількість проблеми, що раптово лягли на плечі. 
— Вони жахливі! — розвела руками, — як вони дозволили вбивці позбавити життя одразу чотирьох? 
— Ми ж і хочемо це дізнатися, — вступилася Хуаян, узявши мою руку та насупивши брови. 
Лейла мала рацію. Що сталося з охороною уночі? Чому вони не усунули загрозу чи хоча б не здійняли галас, коли могли помітити підозрілі речі? Необхідно також їх допитати. Можливо, хтось відкликав від місця, тому не вдалося розгледіти. Або ж проста неуважність, яка призвела до цих наслідків, із якими потрібно розібратися зараз усім нам. 
Я вкотре зітхнув, сумуючи за спокоєм і миром, котрий покинув нас. Проте сподіваюсь, що Кільце Миру не пошкодилося внаслідок убивства імператриці. Хоча доволі ймовірно, адже тайшенці владні до помсти за свою правительку — їхні природа та характер. Рвати та метати — у їхньому стилі, і тоді всім нам буде непереливки від їхнього гніву. 
Прочинивши двері до місця призначення, нас зустріли двоє чоловіків, котрі озирнулися дещо збентежено до нас. Один із них, наймолодший, вклонився, за ним — старший. 
— Вітаємо представників країн. Чим можемо бути корисними вам? — узяв слово старший, ступивши крок до нас. 
— Будьте люб'язними показати ніж, яким було вбито імператрицю Тай'шеню, — холодно попросив, чи радше наказав, Шин'ю, не ворухнувшись. 
— Авжеж! — чоловік повернувся до помічника, той чкурнув до столів і полиць позаду. 
Мої очі ковзнули стінами, покритими дерев'яними панелями; вікна були широкими та великими, дозволяючи сонцю, яке встигло сховатися, розливати промені всередину. На скло було прикріплено рисовий папір, що забезпечував розсіяне сяйво, котре не різало очі, на відміну від решти вікон у палаці. Неподалеку розмістилося непогане ліжко з балдахіном, яке, за правилами, мало б захищати від протягів. Поруч стояв маленький порожній столик. 
Погляд перевівся до арки дверей, до яких пішов молодший лікар. Я трохи витягнув шию, аби розглянути інтер'єр там. То була окрема кімната, сповнена ящиків і полиць, де зберігали відвари та трави. Саме ж повітря тяглося прянощами, змушуючи спокійно дихати та насолоджуватися. 
Лейла та Хуаян роздивлялися приміщення, поки радниця та генерал тихо чекали, немов нічого іншого вони й не потребували. Утім, молодик повернувся, тримаючи в руці загорнутий у скривавлену тканину ніж. Він підніс його до мене, опускаючи голову. Мене пронзило відчуття, ніби передавали не просто зброю, а — весь світ, що схований у ньому; могуть, яку я мушу тримати в руках. Гості підійшли, схилилися в очікуванні, коли ж я нарешті розгорну "подарунок". Утім, я зробив це. 
— Клинок? 
І не просто клинок. Це кинджал проти Хаосників; ніж, який звичайну людину вбиває за секунду: пронзає шкіру та кістку. Я тримав смертельну зброю, котра використовується лише проти Хаосників і зберігається в окремому приміщенні. 
— Покажи! — гукнула Хуаян, підстрибнувши до рук. 
Я опустив їх, аби вона роздивилася сяюче лезо, обрамлене багряною рідиною, руків'я якого прикрашене спеціальним камінням, котре дозволяло поранити монстра. На жаль, тільки поранити. Способу їх убивства ще не розкрито, та пригірські країни в пошуках цього. І це дуже полегшить знешкодження таких тварюк, які те й роблять, що розмножуються та лізуть у всі щілини заради поживи. Нам відомо небагато, та ми знаємо, що у хаос вони перетворюються внаслідок надмірної кількості люті чи коли сходять із розуму. Не найліпшим способом ми дізналися про це, адже довелося пожертвували людиною, щоби побачити, як саме інші піддаються вірусу. 
Цей клинок мав невеликий розмір порівняно з величезною силою, котра ховалася в дорогоцінному червоному рубіні. Камінь викладений в золотій рамці, що огортала його завитками та пелюстками, відсилаючи нас до епохи правління Юн'цзіну — країни, яка перша винайшла захист проти потвор. Шириться легенда, що в них і з'явилися перші індивіди та Хаосники, проте ніде не підтверджували цього.
— Це тигр? — зацікавилася Хуаян, тицьнувши на викувану морду звіра на руків'ї. 
Я кивнув, відзначивши чудову роботу коваля, який переробив деякі клинки до цзянського стилю. 
— Чого ним користувалися? — підняла брову Лейла, зиркнувши на мене. 
Я стенув плечима, та виказав теорію:
— Або хтось дуже не полюбляв пані Чан, або... 
— А тебе не хвилює той факт, що вбивця проник спочатку до сховища зброї? — після слів Масумі повисла тиша. 
Ми одночасно перезирнулися перш ніж звернули очі на Чжан'е та Шин'ю. Генерал задер підборіддя, звузивши холодні очі на мені. 
— Це не логічно, — зрозуміла натяк радниця, так само примружившись, а тоді зиркнувши на Лейлу. Дівчина піднесла долоні вгору на знак капітуляції, захихотіла та відмахнулася, аби розвіяти напругу, яка тепер відчутно сочилася від Драконів. 
— Не спопеляй мене чими оченятами. Просто збіглися події, чи не так? Ви були в сховищі, і вбивця теж, — пояснила Масумі безтурботним тоном, вражаючи мене поведінкою до подібних "збігів".
— А що ви знаєте про слуг, яких убили вночі? — перевів тему Сюань, відступивши та поглянувши на лікарів. 
Молодик боязко кліпнув, перебираючи в руках тканини одягу. Як було відомо, то він новачок у цьому палаці, тож мало, що знав по місцевості, а отже — дарма чекати користі. Проте я все ж дослухався, схиливши голову набік. 
— Лю Ай — моя знайома, яка померла вночі. Вона сказала, що піде та перевірить, де зникла Фен Ін. Однак її довго не було, тож слідом пішов я, — перед наступними словами він пробіг очима по кожному, спинившись на комусь, та я не встиг помітити, коли він уже заговорив: — Висока постать убила її, а я встиг утекти, оскільки вона послідувала за мною. 
— Дивно, що я за сьогодні не чула Васу жодного разу, — Лейла схрестила руки на грудях, хитнувши головою, — їй немає чого сказати чи як? 
— Імовірно, боїться висуватися та щось шипіти, — пхикнула Чжан'е. 
— Можливо, ви ще щось знаєте? Будь-що? — не вгавав я, намагаючись якомога більше інформації дістати. 
— Було дещо, — долучився старший медик, наблизившись. 
Він поправив волосся перш ніж озирнувся, а тоді схилитися до нас зі словами:
— Чи знаєте ви, де був Кім Сан-мін?