Розділ 16

Яо Чжан'е 
 

— Що робити? 
— Пропонуємо, щоб ми взяли в руки це питання та розслідували, — Хан виглядав уже не настільки налякано, як на попередніх зустрічах. Він нього ледве не палало рішучістю. 
Така поведінка дещо дратувала, та все ж я не звернула увагу та просто склала руки на грудях. 
— Розслідувати? — я хотіла було шикнути дещо колюче, та мене перебив тоненький голос:
— Знаєте? Будемо детективами. Можливо, це був шпигун чи ніндзя? — Хуаян підняла дві руки до обличчя, лишаючи відкритими лише очі. 
Я примружилася до неї, впізнавши доволі схожу подобу до маски. Насміхається? 
— Тобто ви підозрюєте когось іншого в скоєному? — спокійно перепитав Шин'ю. 
Хан помітно напружився, вирівнявши руки вздовж тіла. Розправив плечі, відкашлявся та підняв долоню. 
— Ні. Просто ми не маємо певних доказів проти пані Васу, тож необхідно... 
— Доказів? — озвалася Лейла, раптово з'явившись прямісінько за спиною Хана. 
Той підскочив, озирнувся на неї. Хуаян насупилася, відступивши. 
— А як щодо нього? — Масумі вказала наш погляд до високої жінки-слуги, одягнену в простий одяг персоналу. 
Вона склала руки в замок перед собою, спрямувавши очі на зустріч нам. Цей зверхній і пихатий погляд легко впізнати — тайшенка. Ознака читалася легко, та ззовні я б не назвала її приналежність до цзянського народу. Окрім її зросту та настрою в очах — нічого не видавало національність. Певно, тільки я помітила це, адже решта спокійно споглядали за нею. 
— Вона бачила силует уночі, що прямував до дверей Драконів. Що на це скажите? — поставила руки в боки Лейла, задерши підборіддя. 
Її підтримка та бажання догодити нам неабияк напружувала, та водночас із тим дещо тішила. Із Шахбалігом ми мали гарні стосунки через спільні справи та домовленості. Та й самі їхні люди — непогана нація, як на мене: спокійні, врівноважені особи, котрі хитрі за необхідності, а в решту часу — активні. 
— Пані, розповісте те, що бачили вночі? — звернувся до слуги Хан, повернувшись і гукнувши до себе жіночку. 
Вона наблизилася до нас, Лейла обдарувала її силует неприязним і трохи вимогливим поглядом, прагнучи почути те, що потрібно. Сама прислуга виглядала охайно: заплетений пучок на потилиці, просте ханьфу з меншою кількістю прикрас. Хоча кому я брешу? Окрім шпильки у волоссі нічого не сяяло, окрім гостроти в очах. Ця іскра запалювала, підстрікала до розпитів, тому я розпочала:
— Як до вас звертатися? — саме її ім'я мені кортіло запам'ятати, адже щось підказували про важливість прислуги. 
— Фен Ін, — відрекомендувалася нам, ледь вклонившись. Вона поглянула на Шин'ю перш ніж перевести увагу на мене. 
— Що ви бачили, Фен Ін? — якомога ласкавіше запитала я, намагаючись удавати спокій, незважаючи на буревій, котрий і досі продовжував нутрувати всередині. 
Слуга стояла доволі мирно, зовсім не схожа на нервових колег і колежанок по роботі, котрі носяться палацом із підносами їжі, мітлами та таким іншим. Вона скидалася на тінь, яка переслідує, споглядає та мовчить. Невже не ідеальний свідок? 
Ми пройшли до столу, осіли там і нарешті зосередилися на підопічній. 
— Це сталося вночі, авжеж. Я саме закінчила роботу в імператорській їдальні, коли проходила коридором повз залу з кімнатами гостів... 
Хуаян поквапилася перебити помахом руки. Генерал поряд мовчки стрельнув докором у дівчинку. 
— А що ви робили в їдальні? Хіба хтось вечеряв о такій порі?
Жінка кліпнула, глянувши на Хуаян. Вона всміхнулася у відповідь, не знаходячи своє залучення недоречним. Хан кивнув, очікуючи відповіді на питання сестри. 
— Я мусила прибрати залишки їжі після святкової трапези, — пояснила, не ворухнувшись. 
Примружилася. Щось зовсім не складалося дещо. 
— Чому саме вночі? Не було часу ввечері? — Хуаян і Хан озирнулися на мене, певно, прагнули поставити ідентичне запитання. 
Під столом я відчула дотик чиєїсь долоні — Шин'ю. Він ледве торкнувся пучками пальців мого коліна, немов бажаючи щось сказати чи заспокоїти. 
— Я займалася іншими справами. 
Я повірила їй, вирішивши, що це насправді так. Усе ж варто вислухати історію повністю перш ніж робити хоч якісь висновки. 
— Отже, я проходила повз, коли помітила дивну тінь. Вона шугнула до зали, тільки зелене сарі виблискувало на місячному сяйві. 
— Дозволите детальніше? Опишіть, як саме виглядала та що робила далі ця людина? — розсудливо склав долоні на столі Хан, приготувавшись слухати надалі. 
— У вас тут непогано. Я з вами, — мимоволі поряд осіла Лейла, зайнявши місце по ліву руку від мене. 
Ми не звернули особливої уваги на новоприбулу, тому продовжили слухати прислугу. 
— Сарі було зелено-червоного кольору. Я бачила лише спину, та жінка доволі висока — це точно. На руках блищали золоті прикраси. 
— Чому ви подумали, що це саме сарі, а не інший вид одягу? — допитливо зсунув брови Хан. 
Долоня Шин'ю стисла моє коліно перш ніж покинула його, аби підперти підборіддя. 
— Певно, тканини були складені так, правильно? — звів очі на Фен Ін. 
Жінка кивнула, пояснивши більш детально:
— Шматок тканини з візерунками був закинутий на плече. Орнамент здався мені дещо знайомим, тож припустила, що це пані Васу. 
— Гаразд, — кивнув принц, — продовжуйте. Що робила Васу? 
— Я спинилася за кутом, бо ж це дивно — гуляти вночі кімнатами. Жінка піднялася на другий поверх і підійшла саме до дверей Драконів, не завернула до своїх. 
Примружившись, поглянула на решту.
— А яка зброя була? — поцікавилася Лейла, звернувши очі на генерала, а тоді на мене, — за нею можна легко визначити, чиїй країні належить. 
Дівчина зиркнула на Хана, очікуючи, що він продемонструє той кинджал, який я востаннє бачила в тимчасовій кімнаті на ліжку. Хуаян озирнулася, відповіла замість брата:
— Вони в лікарів, як я пам'ятаю. Чи в когось іншого, — стенула плечима. 
— Можемо перевірити, — через мить відповів Хан, обміркувавши це питання. 
— Зараз? — натхненно здійняла брову Лейла, знайшовши собі цікаве заняття в розгляді зброї. 
Я дещо здивувалася, адже Ердене чи Акіра з Кокоро мали б бігти найпершими на огляд кинджалу, адже вони є символами своєрідного захисту; уособлення мечів і битв. Хоча шахбалійці теж не абихто. Якщо задуматися, то їм навіть пасує ця асоціація. 
— Гадаю, зможемо зараз, — в очах Хана зблиснула іскра веселощів і гордощів. 
Певно, задоволений прикутою до нього увагою, тож користується якомога швидше. Він уже хотів було підвестися на ноги та запросити пройти за ним, однак плани обірвалися, коли до зали забіг запиханий чоловік у простому вбранні — слуга. Його уривчасте дихання, мабуть, чули аж до Аурелії. Знадобилася мить перш ніж він розправив плечі, вдихнув на повні груди та оголосив:
— Цзянь'ху буде закритим доти, доки не знайдеться винний у скоєнні чотирьох убивств цієї ночі.