Розділ 13

Яо Чжан'е 
 

Намисто Угоди розірване. Усередині буревієм вирувала магія, котра сповнювала простір навколо. Вона електризувала все тіло, кінчики пальці сіпалися від надмірної кількості сили. 
Я стисла в долоні намисто, а тоді озирнулася на Шин'ю. Його очі блищали яскравіше, не сірим кольором. Сріблясті відтінки переливалися там, у тумані. Він підняв погляд на мене: мовчазний, холодний і сухий. Тоді сфокусував його на імператорському ліжку. Я послідувала прикладу. 
Чан Лі. Її очі широко розкриті втупилися в стелю, уже не турбуючись про щось. Нема про що більше хвилюватися, про власне життя, адже воно вже обірване.
Зранку зібралися лікарі, котрі оглядали труп жінки та зброю вбивства. Нею виявився кинджал, який забрали для розслідування. 
— Попросимо вас пройти до головної зали. Ми маємо скликати всіх для обговорення цієї події, — повідомив молодий лікар, а тоді зникнув разом із рештою в коридорі. 

*** 

— Сьогодні вранці було знайдено імператорку Тай'шеню убиту, — голос чоловіка пролунав, відбиваючись від стін зали. 
Здавалося, окрім його слів і нашого дихання нічого більше не звучало. Проте якщо дослухатися, можна розчути дзижчання магії. Вона й досі двигтіла підлогою, немов жива. Хоча так насправді є. Магія — дуже навіть жива істота, котра сповнює тебе своєю силою, могуттю і здатністю учинити все, що заманеться. Мене та Шин'ю більше нічого не тримає від порушення пунктів Угоди: служіння, таємниця та право вбити одне одного. Я можу не підкорюватися імператорці; я цілком здатна зараз просто підійти й розповісти таємницю будь-кому; і я так само можу вбити Шин'ю. Вузли в намисті стримували нас від таких дій, тим самим запечатуючи частину магії в них. 
Нарешті я відволіклася, тому перевела очі на натовп. Ще досі сонні імператори та їхні супутники витріщалися то на лікаря, то на нас. 
— Кімнати ж були зачинені, хіба ні? — порушила тишу Кокоро Судзукі, ледве схиливши голову. 
— Ми нічого не чули вночі, — хитнула головою імператорка Акацурукьо. 
Дивно, адже вони буквально поряд із нами оселилися. Я стрималася, щоб не закотити очі. Натомість вдихнула. 
— Цьому має бути пояснення, так? — розвів руками Кім Сан-мін, озираючись на решту й виходячи вперед. 
— А де Васу Ашвані?
Я озирнулася на Шин'ю, чиї очі були похмуріші за будь-яку зливу. Вони випромінювали жагу до помсти, ненависть і весь негатив, котрий ширяв тілом. 
Зал знову стих. У ньому не було імператорки Наґґарії, котра так "чемно" ставилася до нас і Чан Лі. Перший дзвіночок і перша підозра. 
Я примружилася, пильно оглядаючи юрму, поки не натрапила на прислугу. 
— Гей, — озвала його, ступивши крок, — де Васу Ашвані? 
Бідолашний сіпнувся від різкого тону, який я не передбачила. Зціпивши зуби, впилася очима в чоловіка, котрий мовчки витріщався на мене. Мимоволі зауважила його тремтячі руки, що хапалися за поділ сорочки, нервово перебираючи. 
— Я запитала, — наголосила, наблизившись до слуги. 
— Я н-не знаю. Вона м-мабуть у своїй к-кімнаті, п-пані, — заїкаючись ледве вимовив. 
— То приведи її сюди, — гарикнув уже Шин'ю, і чоловік блискавкою шмигнув повз до коридору. 
Долоні дрижали від напруги, котра випромінювалася в кожному русі, хоч я намагалася ховати її. Небезпечно демонструвати ось так просто за звичайних обставин, адже нині вона доступна мені на всі сто відсотків. Не лише мені. 
Очі ковзнули до постаті генерала. Він склав руки на грудях, нервово стукаючи пальцем плече. Погляд бігав між імператорами, помічниками, радниками та рештою, немов шукаючи серед них винуватця; того, хто скоїв злочин і виніс смертний вирок уже тут. Я примружилася. Цікаво, хто міг учинити подібне по відношенню до нас усіх? Чи ця людина серед нас? 
Через кілька митей Васу вже випалювала дірки в нас. Підозри витали в повітрі, змушуючи його ставати дедалі густішим і важчим так, що довелося прочинити вікно поряд. 
— Чи знаєш ти, Васу, що Чан Лі мертва? — ступив крок до неї Шин'ю, задерши підборіддя. 
— Увесь палац гудить від цієї новини. Мене звинувачуєте, чи не так? — підняла підборіддя, виглядаючи доволі рішуче. 
— Можливо, — прошипіла я, наближаючись, — чому нам потрібно вважати тебе невинною? 
— Тому що ви не маєте доказів. Це вже вагома причина, — вона відступила, не бажаючи відчувати тиск наших поглядів. 
— Твоя неприязнь до Драконів — теж причина до ненависті! — вигукнула Масумі, змусивши всіх обернутися. Побачивши прикуту увагу до себе, продовжила:— Не я одна помічала, як ти свердлиш їх трьох своїми очиськами. Насправді ти обмірковувала план, зміюко. 
Вона тупнула ногою, а батько поряд здійняв руку, таким чином бажаючи вгамувати гнів доньки. 
— Це правда, — підтвердив Берке Бат, а Ердене поряд кивнув. 
— А як по-вашему я маю відноситися до країни, яка неодноразово розв'язувала війну з Наґґарією? — спалахнула жінка, махнувши руками в обуренні. 
— Із поваги до свята могла б притримати отруту при собі, зміюко, — процідила я крізь зуби. 
Васу витріщилася на мене, ніби я тільки-но облила на неї відро лайна. Хоча було б непогано зробити таке, але не з публікою. Усі надто ніжні тут, аби чинити таке, тож я просто стисла щелепи до скреготу. 
— Проте ти єдина, хто тримає старі образи. Усі ми зустрічалися на полі бою з Цзянь'ху, та чомусь прийшли сюди, — виступила Акіра, примружившись до імператорки. 
— І зараз вирішуємо те, чого не мали, — додала Кокоро, зітхнувши та притуливши долоню до чола. 
Як і очікувалося: майже ніхто, окрім Тигрів, Котів і Леопардів не став на сторону Наґґарії. Не зважаючи на їхню асоціативну рептилію, ця країна заслужила неабияку репутацію серед земель. Наґґарія відома хитрими угодами, тому мало кому кортіло вкладати з ними домовленості, знаючи, що ті десь обхитрують і залишаться з усім золотом. Подекуди країну Змії називають у нас Західним Фенарідом через схожу рису нечесності, як у Східного Фенаріда, чиєю асоціацією виступає пустельна лисиця. Ті проживають у пустелі, де навчилися жадобі до прикрас, золота та решті цінностей, які продають державам за шалені кошти. Наскільки я знаю, то Аурелія скуповує ті всі штуки в обмін на дозвіл у проведенні експедиції в області їхнього океану, де давно було втоплено непогане судно зі скарбом. 
Раптово до нас доєднався Юе Дон, чий вигляд виказував стурбованість і водночас із тим — настороженість. Усі розступилися, коли він наближався до нас трьох. За чоловіком плентався Хан. Я сподівалася побачити Соран, та цього разу вона десь зникла. Певно пішла вчити правильну вимову слів "неймовірна врода" та "держава". Я пхикнула, та наступної миті вже розправила плечі та повернулася до імператора Тигрів. 
— Вітаю, Дракони, — вклонився чоловіком разом із сином, — виказуємо щирі співчуття вашій правительці. Мені дуже шкода, що так трапилось і ми не змогли забезпечити певного захисту. 
— Це пусті слова, Юе, — холодно відкинув вибачення Дона генерал, не ворухнувшись, — вони не вилікують нашу імператорку. Ви запитали слуг? 
— На жаль, — на секунду заплющив очі, а тоді поглянув прямісінько на мене. — Поки що не питали прислуг, адже всі зайняті приготуванням сніданку, — увага перескочила на чоловіка, — після прийому їжі вони будуть вільними, пане. 
— Гаразд, — кивнув. 
Поки вони обговорювали подальші дії після трапези, я спіймала Хана, котрий оглядав мене. Як же любить він позиркати в мій бік... Дратує аж надто. Я спохмурніла, Хан зауважив це й відвернувся. Коли я було сконцентрувалася на словах його батька, хлопець обернувся знову. 
— Мені прикро, — прошепотів із дуже співчутливим виглядом. 
— Не сумніваюсь, — байдуже пхикнула. 
Йому не зрозуміти, як це — втратити дорогу тобі людину, котра виростила з тебе Дракона.