Розділ 12

Юе Хан 
 

Мої очі розширилися, коли в залі зависла тиша. Усі погляди були прикуті до принцеси, котра сиділа з опущеною головою, стискаючи тканини ханбоку. Слова застрягли в горлі на її репліку, адже я думав, що справді є рішення тим монстрам із гір. Виявляється, навіть мисливці, що мають справу з ними не перше століття, не знають, як впоратися з ними. 
— Що значить "молитися"? — боязко перервав тяжку тишу Ека. 
— Ми досі не маємо гадки, як прикінчити тих тварюк, — пояснив Пак Джун-Хо дещо розчарованим голосом. 
— Вони... Розмножуються неначе, — процідила крізь зуби Соран, сильное стиснувши тканину. 
Я помітив у цьому щось особисте, що вона тримала в собі. Моя рука потягнулася до її, аби лагідно торкнутися. Соран відреагувала на жест, периферійним зором поглянувши на мене. Я зауважив її очі на собі, та не подавав вигляду, що потайки зиркав на неї. Натомість зсунув брови. 
— Мені здається, що представники з Ібексії могли б поділитися своїми дослідами, — спокійним голосом вимовив, ласкаво погладивши кістяшки долонь Соран. 
—Тобто Союз Західних Наук(СЗН) існують просто заради розваги? — пані генерал здійняла брову вгору, дорікаючи. 
— Невже ви там не ділитеся дослідженнями? — озвалася Чжан'е, стрельнувши в мене поглядом. 
— Ділимося. Проте наші зустрічі не часті. Ситуація на фронті змінюється щосекунди, тож... 
— Ви просто не вирішуєте це все, а страждають інші! — підвищила тон Акіра. 
— Хіба ми не фінансували вас аж цілих два роки? — втрутилася Лейла, нахилившись до стола, аби спіймати зі мною зоровий контакт, — де ці гроші? 
— Нумо заспокоїмося, — підніс долоні Ека, намагаючись таким чином притлумити зростаючу напругу, котра все сильніше тисла. 
— А ти взагалі мовчи! — гарикнула Акіра, різко підвівшись, — що ти знаєш про тих тварюк?! Га? Я була на Західних землях і знаю про що кажу. 
Ека знітився, зіщулившись. Я стулив губи — і випростався на ноги. 
— Пропоную заспокоїтися, — я намагався звучати спокійно, проте нерви теж не витримували. 
— А то що? — із викликом гарикнула Чжан'е, вирівнявшись. 
Я завмер, не розуміючи її мети перешкоджати мені та миру, який прагнув побудувати знову. 
— Я хочу знати, де ті гроші! 
Удар пронісся залою, відлунивши. Ми озирнулися на Лейлу, котра вже стояла, поклавши кулак на стіл. Вона вказала на мене. 
— Ми довірилися вам, пожаліли вас і поділилися зброєю. Що зробили ви? — руки взлетіли до обличчя. — "Дослідами поділяться ібексійці", — награно пискливим тоном спотворила мою фразу, розчепіривши пальці — а тоді гучно ляснула по столу. 
— І влаштували церемонію, яка буцімто скріпить нас миром і злагодою, — доповнила Чжан'е, склавши руки на грудях. 
— Коли справжнью загрозу вони не можуть вирішити, — почулися грубі та холодні слова Шин'ю, котрий теж випростався. 
— Ох, ні. Вони ж мирні люди. Вони не борються з ними, адже дружба та злагода— найкращі інструменти, — знову Лейла бризнула сарказмом, — ви що. Зброя їм не потрібна. Ми дарма викинули кошти. 
Гнів поволі зростав усередині, а разом із ними нігті впивалися в долоні, поки я стискав кулаки. Зуби скреготнули, не в силі тримати киплячу лють у собі. Я мусив вирішити цей конфлікт якомога спокійніше, але не тоді, коли мене не слухали. Наш закон передбачає мир; світ без насилля, лише спокій. Тому, як навчали в дитинстві, я глибоко видихнув. 
— Нема чого сказати? 
Моє терпіння луснуло. 
— ГОДІ! 
Зала затремтіла, коли мої кулаки зустрілися зі столом. Я вдарив так сильно, що все тіло пройняло струмом. Повітря вирвалося з легень, і мені довелося знову приводити його до ладу. Зітхнувши, відштовхнувся від столу, розправив плечі та поправив передні пасма, котрі впали на обличчя. Мимоволі очі ковзнули до Соран, яка потайки споглядала за мною дещо збентежено та розгублено. Тільки зараз я усвідомив, що всі змовкли, утворивши ще більш гнітючу тишу. Нарешті мене почули. 
— Я не дозволю безладу розростися тут, — указівним пальцем тицьнув на стіл, позначаючи весь простір навколо, а саме цей зал їдальні. 
— Зате дозволиш поза межами, — буркнула Чжан'е, відвівши погляд, неначе зовсім нічого не казала. 
Моє око нервово сіпнулося, та я опустив голову. Не вистачало сил терпіти стільки людей із різноманітними тарганами в голові. У кожного чухається язик уколоти, огризнутися та образитися. Фактично, представниця Наґґарії — не справжня Змія. Змії тут, безтурботно ошиваються, бризкаючи отрутою в усіх, хто трапиться на очі. І не набридло? 
Почувся тихий скрип — Соран. Вона так само встала, високо задерши підборіддя. 
— Юе Хан має рацію. Ми мусимо заспокоїтися. Священне благословення — не місце для вирішення стосунків і сварок. Сьогодні цей день присвячений здоров'ю та життю маленької спадкоємиці, а не вам і Хаосникам. 
Принцеса вимовила це рішуче. Порівняно з нею, я виглядав нікчемно та пригнічено. Подумки подякувавши, кивнув. 
— Кім Соран має рацію. Якщо хочете обговорити істот, то прошу на засідання Союзу, — провів рукою у бік, — ми завжди раді новим членам організації та ідеям. 
Лейла та Акіра мовчали. У Масумі я зауважив бісиків у погляді, котра метали гострі кинджали мені в серце, а в Акіри — клюви журавлів, котрі тицяли. Чжан'е та Шин'ю у свою чергу просто тихо осіли на місця, підкорившись, хоч я й знав, що насправді не переміг у цій суперечці. Я лиш принц, котрому поки не під силу володіти шаною і повагою від більш важливих постатей. 
Змирившись, я опустився назад на стілець, і ми продовжили трапезу за вже спокійнішими темами, котрі супроводжувалися майже до самого вечора. 

*** 

Цей день минув. Перша частина Священного благословення, а завтра вже друга частина, адже деякі імператори так і не привітали Юе Мін. Також на другому турі ми маємо запустити ліхтарі в небо. Це мусить буте найкраще видовище! Я хотів, аби Соран це побачила, тож розповідав їй свої попередні відчуття, коли споглядав за вогниками в темряві. 
— Тобі точно сподобається, — укотре вимовив цю фразу, знаючи, що Соран уже була готова вбити мене, щоби я лише замовк. 
Вона закотила очі, та усмішка не покидала її вуст. 
— Мені вже подобається, — заспокоїла мене. 
— Ти ж ніколи не запускала. Це дуже-дуже гарно. 
— Вірю, — кивнула, повільно крокуючи коридором. 
Ми йшли до її тимчасової кімнати, поки решта ще проводили час на вулиці чи за розмовами про політичні стратегії та решту. Я опустив руки, нарешті вгамувавши запал. Вдихнув на повні груди перш ніж прошепотіти:
— Дякую, що допомогла на... 
— Усе гаразд. Вони справді почали перегинати, тож треба було зупинити це, — відмахнулася Соран. 
— У тебе добре вийшло, — слабка усмішка розтягнула мої губи. 
Ця дівчина й справді диво. Без неї я не знаю, що й вдіяв там, коли з усіх сторін накинулися звірі. Кім Соран буде чудовою правителькою. Її рішучість, майстерність у надзвичайних ситуаціях вражає. Хотів би я мати подібне... 
— Ти лестиш мені, — знову закотила очі, відвівши їх потім у бік. 
— До речі, чи правда це, що проти Хаосників немає зброї? — делікатно поцікавився я, схиливши голову. 
Дівчина напружила плечі, обернулась до мене. Її погляд уже не був таким неваговим і ваблячим, а навпаки — чужим і ворожим. Та як мені вдалося розгледіти, ненависть спрямовувалася не на мене, а на істот, про яких я почав говорити. Наші очі перестрілися, дозволяючи розбачити глибини темних кольорів; бездонну темряву, серед якої блищали іскри — відблиски зірок. На мить усвідомив — я тону в них. Вони тягнуть мене до своїх моторошних таємниць, котрі ховаються в тих горах, звідки родом Соран. Дівчина кліпнула, спинившись. 
— Так. Ми всіляко намагаємося їх позбавитися, та все марно. Вони неначе безсмертні, — жестикулювала, розмахуючи руками, — це деколи так набридає, що... Опускаються руки, та ми мусимо триматися; тримати Кільце Захисту. Це велика відповідальність не лише за нашу державу, а за весь світ. 
Кільце Захисту — особливе кільце, котре розташовано разом із ще одними в центрі Всесвіту. Мьонґоґук тримає його, а в разі зради головного закону — захисту — кільце зруйнується. Таким чином уже знищилося принаймні три. І зважаючи на нинішні обставини, дуже ймовірно, що згасне ще не одне. 

*** 

Утім день скінчився. Я лежав у ліжку, намагаючись заснути. 
Храм поглинула тиша. Настільки це було незвично, що в голові витали голоси з церемонії, намагаючись сповнити порожнечу бодай чимось. Повітря здавалося легким, неваговим, але в один момент — і воно загустіло. 
Я різко розплющив очі. Шкірою пробіглися колючки, а в легені прокрався нестерпний згусток, що обпікав горло. Тепер палац був сповнений нічим іншим, як магією. Величезною магією.