Розділ 11

Яо Чжан'е 
 

Останньою побажала Васу Ашвані, а далі нас чекав розкішний бенкет. Для деяких було незручністю — сидіти за столом, адже деякі представники надавали перевагу підлозі. 
Навпроти мене сидів Юе Хан. Ми знову зустрілися за столом. Шин'ю уже встиг покепкувати стосовно цього, легко штовхнувши в лікоть і прошепотівши:
— Доля, не гадаєш? 
Я наступила на його ногу під столом, від чого той ледве стримався, щоб не шикнути. 
Перед нами стояли миски локшини, качка в центрі та решта страв, які зазвичай подають на Священне благословення. Я поклала собі в тарілку кілька червоних яєць, і хотіла було почати їсти, коли мене відволік Ердене Амар — генерал-лейтенант Торґутаю. Він торкнувся плеча, а я нахилилася до нього, тримаючи палички. 
— Що сталося з пані Чан Лі? — поцікавився, навіть стурбовано. 
Я дещо зсунула брови, не відриваючи очей від Хана. Хлопець поводився похмуро решту часу після мого своєрідного нападу. Так сильно я зачепила його? Які ж насправді Тигри ніжні, хоча з вигляду — грізні. 
— Голова заболіла, — байдуже відповіла, повернувшись на місці. 
Ердене повірив, гмикнув і продовжив їсти. 
Поки Шин'ю обговорював із Акірою Кобаяші, пані генералом, я стежила подекуди за Ханом. Він весело щебетав із Соран, котра в свою чергу сором'язливо відповідала йому. Ще один цирк. Вони скидалися радше на малих дітей, аніж на дорослих людей, які в майбутньому вестимуть свої держави. 
— До речі, як справи з гірськими монстрами? — раптово перервалася Акіра звернувши увагу на полковника Мьонґоґуку навпроти. 
Шин'ю повернув очі на чоловіка. Решта вчинили подібно. Усім було цікаво послухати про істот, котрі й досі вивчені тільки наполовину. 
Пак Джун-Хо відірвався від локшини, що звисала з його рота ад поки він не з'їв її. Опісля нарешті заговорив, високо задерши підборіддя та вип'ячивши груди вперед:
— Наш Орден мисливців бореться з ними на засніжених ділянках. Поки що все стабільно: знешкоджуємо десять осіб на день. 
— У нас менше, — прокоментував Хан, відкусивши яйце. 
— Про яких монстрів ви говорите? — долучився Ека Ваті, син імператриці Акацурукьо. 
— Жодного разу не чули? Пощастило, — пхикнула Лейла, донька Берке Бата. 
Я глянула на Пантеру, тоді знову перевела очі на Ека, котрий розгублено намагався знайти значення незнайомого терміну. 
— Масумі, звикай. Це ж Аурелія, — відповіла Акіра, змусивши дівчину засміятися та кивнути, — аурельці відбиті зовсім. Окремий острів. 
Пані генерал закотила очі, поклавши до рота шматок м'яса. 
— Я просто не знаю... 
— Ще б пак! У вас ні загроз, ні турбот, а чистий океан навколо! — хитнула головою Лейла, зиркнувши в бік аурельця. 
— Неправда. Ми теж маємо проблеми, — буркнув хлопець, точно засоромлений незнанням про Хаосників із гір. 
— Ага. Наприклад: на кілограм менше риби впіймали? — підстрікла Масумі. 
Ми залилися сміхом з жарту дівчини, яка після цього закліпала віями, невинно споглядаючи за ображеним виразом хлопця. Той у свою чергу відвернувся, понуро тицяючи паличками в яйце. 
— Можемо розповісти сонечку всі перлини життя на Заході та Півдні, — хитрі очі Акіри зблиснули, коли вона розтягнулася в посмішці. 
— Ібексія могла б почати. До речі, вони відмовилися? — Кокоро, радниця імператорки Ямато Йоші, обернулась до Хана. 
Мені довелося відірвати очі від тих, аби перевести увагу на хлопця. Він сидів рівно, ні на градус не сутулячись. Кім Соран зайняла місце обабіч, як кішка, котра завжди подорожує за господарем — така природа мешканців Примарного Кота. 
— Вони відповіли на запрошення з відмовою, адже, як повідомили, на прикордонні міста напали Хаосники, — пояснив Юе, зітхнувши з дещицею суму, яку я розпізнала як просту награність. 
— То хто вони такі? — знову спробував дізнатися Ека. 
— Гірські монстри, котрі до спотворення були звичайними індивідами, — коротко пояснив Ерден, спокійно пережовуючи. 
— Індивіди? — нахилив голову вбік Ека, не тямлячи зовсім. 
— Не думав, що ви аж настільки відчужені, — пхикнув із насмішкою Шин'ю, спершись ліктями на стіл.— Індивіди — це створені магом чи людиною істота, що доволі схожа на них самих. Індивіди мають усе людське, проте залежать від певного предмета. Пояснювати довго, тому це важливі аспекти. Їх створювали в минулому для армій, а зараз вони не дуже потрібні. Ті зійшли з розуму, у наслідок чого мутували до чорної неконтрольованої субстанції, що здатна формуватися в гіганта чи будь-кого ще. 
— Ти дивись не злякай Ека, а то раптом наступного разу не приїде на церемонію, — хихикнула Акіра. 
Мої куточки губ смикнулися вгору, однак я приховала це за прийомом їжі, коли поклала в рот локшину. Очі мимоволі зиркнули на Хана, котрий мовчки слухав про створінь, а Соран кивала, підтверджуючи факти. Дивно, що Юе не говорить, адже на їхню територію гори також заходять. Невже в них ситуація ліпша? 
— Як у вас справи з Хаосниками? — вирішила не втрачати можливості запитати, тому склала прибори, сперши палички на тарілку. 
Хан не очікував — здивовано зиркнув на мене. Я мовчки стежила за ним, поки він пригадував останні новини. Досі вбачалася деяка неприязнь до мене, та це не бентежило. Доволі рідкістю було — отримати повагу від когось до себе, адже я — Дракон. 
— На наших територіях їх не так багато, як у Мьонґоґуці, — вказав поглядом на Соран, котра пережовувала яйце, — тому це радше до них. 
Його вуста смикнула легка усмішка, котра відресована до дівчини поряд. Я вже могла уявити ще одне змішання між Мьонґоґуком і Цзянь'ху. Друга нація в їхньому роді. Чи ж це добре? Аж ніяк. 
— Як і казав Пак Джун-Хо, десять осіб за день знешкоджуємо, — вона намагалася говорити цзянською, та я не все розуміла через різницю в діалектах. 
— А як саме? — знову доєднався Ека, та все ще сором'язливо. 
— Ти шпіон чи що? Навіщо тобі? — нахилилася Масумі, щоб спіймати очі хлопця. 
— Розповість усе мамі й та нападе на вас, аби зустрітися з монстрами та показати синочку, — підіграла Акіра, із невинним виразом мішаючи локшину. 
— А ми не межуємо з горами! 
— Біля вас Цзянь'ху, тож вважай, що межуєте, — насмішкувато пхикнула Акіра, хитнувши головою. 
Лейла зсунула брівки, різко відкинувшись на спинку стільця. 
— А що робити в разі чого? — утім повернулася. 
— У разі? 
— У разі проникнення на території. Ті, хто не коло гір, не мають при собі необхідного озброєння, — спохмурнів Шин'ю, зацікавившись темою. 
Акіра обмінялася поглядами з Кокоро, а тоді всі разом обернулися до Хана та Соран. Принцеса подумала, що дивлячись на полковника, проте знітилася, усвідомивши прикуті до неї погляди. Вона заправила чорне пасмо за вухо, зітхнула та розпочала міжнародною мовою:
— Якщо на ваших територіях раптово знайдеться Хаосник, то.., — вона запнулася, розмірковуючи. 
Периферійним зором зауважила рух — Шин'ю схилився ближче до столу, аби вислухати все уважно. Я зрозуміла причини цього, тож спробувала теж нагострити вуха, та принцеса мовчала. 
Ми нарешті дочекалися відповіді, коли дівчина опустила голову й низьким голосом вимовила:
— Просто моліться, щоб ви не зіткнулися з ними.