Розділ 8

Яо Чжан'е 
 

Повсюду розставили ладанові палички, котрі оповили абсолютно весь палац. Не кажу вже про ароматичні олії, котрі змушували голову тріщати від кількості запахів. Однак це традиція Священного благословення, яка вимагала всього найкращого: починаючи від їжі та закінчуючи тканинами для Стінних Панно. 

Усіх гостей попросили вдягнутися у червоний або хоча б мати щось у цьому кольорі. Я мала багряне ханьфу, пояс якого прикрасила яскравою стрічкою, що зав'язувалася в бантик із намистинками позаду. Шин'ю стояв поряд у схожому вбранні, проте з деякими візерунками темніших кольорів. На його спині розповзався силует дракона, виказуючи приналежність до держави. Наші маски були білих кольорів із червоними підкресленнями біля очей і брів та ще кількома орнаментами. Чан Лі мала розкішнішу порцеляну на обличчі, що уявляла собою кілька квіточок і решту завитків, що повільно перепліталися до волосся, яке прекрасно закріплене у пишну зачіску зі шпильками. 
Поки Юе приймали решту гостей на площі, ми стояли неподалік. Я зацікавилася тими, хто спізнився, тому визирнула з-за плеча генерала. Жінка та чоловік. Вимова скидалася на доволі схожу, тож я прислухалася, аби зрозуміти, хто це. 
— Міранда та Чарлі з Суварнаґи, — відповів генерал, помітивши мою допитливість.
— Хіба не Хізер приїхала звідти? — перепитала я, зсунувши брови. 
— Це батьки, — кивнув у бік постатей, що вклонилися перед родиною. 
Їхній одяг яскравіше з усіх виблискував червоним, який гарно переливався під сонячними променями. Мій погляд ковззнув далі, намагаючись упіймати рух позаду них. Там прошмигнув слуга, котрий виніс прапор із білим тлом, на якому намальований багряний щит із золотою короною посередині. Неподалеку в ряд і наш прапор майорив: синє тло, уздовж якого білий дракон, а вгорі та внизу сріблясті стрічки. 
— Пишаєшся тим, що ти є на прапорі? — прошепотіла до Шин'ю, штурхнувши його в ребра. 
Той смикнувся, нахмурившись. Тоді гмикнув, немов я поставила найочевидніше запитання в світі на кшталт простого рівняння з математики. 
— А ти не пишалася б? — зустрічно поцікавився, задерши підборіддя. 
— Я? Авжеж! — здійняла руку й поклала собі на серце. 
— Малі діти, — прокоментувала Чан Лі, змусивши нас захихотіти від її сварливого тону. 
Фактично, ми — єдині  люди в її оточенні. Точніше навіть не люди, а божественні душі. Однак не в цьому проблема. Чан Лі остання дочка зі свого роду, адже не може мати дітей, щоб продовжувати його. На чоловіків вона не мала часу, адже приділяла вільний час собі та правлінню. Коли мене поставили на посаду радниці, то неодноразово зауважила надмірну увагу до імператриці зі сторони генералів і прислуг. Як Шин'ю тоді поділився зі мною, Чан Лі щоразу просила його про допомогу, аби від неї відчепилися. Із тих пір навіть я захищаю її від небажаних проявів почуттів прислуг чи будь-кого іншого. 
По традиції, Міранда та Чарлі подарували червоний конверт із грошима. 
— Чан Лі, ти святкувала б так грандіозно народження свого маляти? — вимовила доволі тихо, знаючи, що ця тема не так сильно зачіпає, та все ж кортіло перестрахувватися заздалегідь. 
— Імовірно. Однак я більше схиляюся до родинних святкувань, — її тон спохмурнішав, даючи нам усвідомити ще одну неприємну для неї тему. 
Я змовкла, перевівши очі назад до площі. За кілька годин вона буде переповнена людьми. 

*** 

Гучжень* линув до вух, поки ми слухали урочисту вимову Юе Дона. 
*Гучжень — щипковий струнний інструмент. 
— Сьогодні ми зібралися, щоб відсвяткувати перший прожитий місяць нової спадкоємиці трону! — оголосив імператор, здійнявши руку до сонця. 
Нам довелося зайняти місце біля Васу, яка то й робила, що люб'язно плескала в долоні, коли треба та не треба. Я щоразу стримувалася, щоб не схопити її зап'ястки та не викрутити — настільки остогидло за цей час. 
— Як ми всі знаємо, місяць малечі завжди важкий, коли дитина зовсім вразлива. Однак не наше Тигреня! — махнув широким рукавом, неначе цим відрізав усі лапи Смерті, котра прагнула забрата до себе Юе Мін. 
Периферійним зором я зауважила рух. Кинувши погляд праворуч, зауважила схил голови Чан Лі. Шин'ю зиркнув на неї, тоді на мене. Рука жінки потягнулася до живота, де закріплений золотий пояс. Пальці миттєво стисли тканини, а нігті впилися глибше, намагаючись щось вирвати з себе. 
— Що сталося? — авжеж пані Васу не оминула цієї ситуації та тихо звернулася з краплею докором. 
Я шикнула щось у відповідь, і перш ніж нахилилася до Чан Лі — вона зігнулася. Шин'ю першим підскочив, щоб схопити її. 
— Що таке? — ухопив руку імператриці, намагаючись дізнатися проблему. 
Я поквапилася взяти інший рукав. Нахилилася до жінки, яка скривилася. 
— Болить? — Шин'ю торкнувся потилиці правительки, а тоді — руки. 
— Так, — видушила з себе нарешті. 
Я зсунула брови, не знаючи, як діяти в таких ситуаціях. 
— Покликати когось? — генерал із Торґутаю звернувся до нас, однак ми одночасно хитнули головами. 
Дракони самостійні. 
Музичні інструменти стихли, а голоси змовкли. Усі увага тепер була прикута до нас, а саме — до Чан Лі. Очі широко витріщалися на нас, допитливо зазираючи. Я фиркнула, дратуючись, проте Шин'ю спокійно відреагував на це, заспокоївши всіх і мене в тому ж числі:
— Усе добре. Нема, за що хвилюватися, — імовірно, тільки я впіймала приховане, глибоко заштовхане дратування, — ми відійдемо на мить. 
Разом повели імператрицю першого найліпшого залу, до якого супроводив чемний прислуга. Він підійшов до дверей, котрі захищалися двома вартовими, прочинив і впустив нас. Озирнувшись, я впізнала кімнату зі зброєю. Чудово. До покоїв не відведуть, адже на головному вході якраз таки ведеться промова. 
Шин'ю мимоволі зиркнув на підопічного, тим самим наказавши принести води для Чан Лі. Той блискавкою чкурнув до інших дверей, що вели в коридор. Принаймні я побачила стіни та гобелени там, коли двері розчахнулися. 
Я оглянула стіни, завішені картинами битв і війн. Далі після круглої арки виднілася сама зброя у вигляді рушниць, мечів, сокир і щитів. Усі вони викувані та зроблені з найкращих матеріалів, відполіровані до блиску. Навіть звідси у лезі я побачила власне відображення. Проте не час зараз милуватися, коли імператриці погано. 
Шин'ю уже посадив правительку на крісло та розглядав її руку. Чорна пляма розповзлася далі до пальців і певно до грудей — ось чому їй різко погіршало — там серце. Ми обмінялися похмурими поглядами з генералом, здогадуючись, до чого це може призвести. 
— Якщо я помру.., — ми перебили в один голос:
— Ні! 
— Трон успадкує Сюань Шин'ю, — продовжила попри наш протест. 
Шин'ю, не сперечаюсь, був би чудовим імператором, та думати про це зараз — маячня. 
— Чан Лі, послухай. Ти не помреш, — чоловік присів перед нею, а поділ ханьфу розлігся під ним, утворивши коло. 
— Ти бачив мене? — обурилася, — ці гірські тварюки кляті, — цокнула язиком. 
— Шин'ю сказав, — Чан Лі перебила:
— А я сказала... 
— Я кажу, — здійняв долоню вгору, зупинивши суперечку, — ти не помреш. Ти не віриш у те, що ми знайдемо ліки від цього? 
— Це неможливо. 
— Можливо! Послухай його та не будь упертою, — я тупнула ногою, гарикнувши. 
Генерал озирнувся через плече, щось у його очах мигнуло, а тоді згасло. Я б не зводила очей з жінки, котра, зігнувшись, сиділа та трималася за живіт і груди. 
Згодом той слуга повернувся з горнятком води. Передав чоловікові, а той у свою чергу підніс до жінки. Минула хвилина. Потім ще. Третя. Я не стерпіла та обернулась до слуги, щоб наказати владним тоном:
— Пішов звідси. 
Вийшло різко, не сперечаюсь. Та як можна стримуватися, коли всі навколо не сприймають нас серйозно? 
Слуга заметушився, перепросив кількасот разів і втік, ледве не перечепившись. 
Чан Лі зняла маску, поклала на коліна та взяла воду. Поки вона пила, я пройшлася невеличкою залою, що слугувала таким собі передпокоєм. Мій погляд ковзав стінами, вкритими від стелі до підлоги золотими прикрасами, зубами гірських монстрів і навіть їхніми картинами. Ворогами вирішили прикрасити приміщення зі зброєю, якою їх же й вбивають? Тигри щодня дивують, не вгаваючи. 
Шин'ю слідкував за імператрицею, а я походжала кімнатою аж поки не спинилася біля однієї зі скринь. Клаптик тканини, що раптово впав у поле зору, сховався під стіною за ящиком. Щось дивне вабило до нього, тому схилилася та потягла видиму тканину. Я взяла чорну частину, коли ж зауважила яскраво-червону з золотим орнаментом. Одразу впізнала доволі цікавий предмет, коли дістала повністю. Розкривши полотно, запитала:
— Шин'ю, нагадай кольори прапора Юн'цзіну. 
— Навіщо тобі? — нота підозрілості проскочила в словах. 
— Чорний, червоний і золотий, — відповіла вже більш бадьорим голосом імператриця, — а ще по центру жовте коло, а в ньому — лотос. 
— Таке? 
Я розвернулася до них, тримаючи в руках розгорнутий прапор колишньої імперії Дракона та Тигра — Юн'цзіну.