Розділ 7

Яо Чжан'е 
 

Церемонія уже сьогодні. Увесь палац здавався мені тим самим цирком, як і в народження Хуаян: усе прикрашене, блистить так, що очі болять, а вартових мільйони. Очевидно, адже скупчеться багацько людей, яким кортить поглянути на малечу. 

Ненавиджу вже цей ранок. Стільки шуму панувало всередині палацу, уже не кажучи про те, що відбувалося ззовні. Страшно уявити, скільки народу завітало на церемонію. 
— Допомога потрібна? 
Я вже другу годину намагалася зав'язати нормальний пучечок, який прагнув постійно розсипатися в руках. Щось із моїм волоссям точно не так — і це дратувало мене. 
Шин'ю впорався доволі швидко, зважаючи на його любов до простих зачісок на кшталт хвостів чи пучків. Однак мій пучечок відрізнявся додатковими пасмами, які мали б обвивати його, та я вже закинула цю ідею. Я могла б піти до слуг і попрохати їх заплести щось гарне, проте, враховуючи сьогоднішній день, вони не мали вільного часу. Самостійно в мене не виходило, тому Шин'ю підійшов і простягнув руки. 
— Коли поїдемо назад у Тай'шень, я підстрижу це воло... 
— Не потрібно, — перебив мене чоловік, обережно відводячи мої руки від пасм. 
Зачіска розсипалася, закублено лягаючи на плечі та спадаючи на чоло. Вона тепер виглядала ще жахливіше, аніж кілька спроб до цього. У складних витворах я точно не майстер, тож ніколи не сунулася далі хвостів. 
— Із розпущеним волоссям не дозволено, чи не так? — із надією у голосі запитала я. 
На прискіпливо піднятій брові Шин'ю я зрозуміла, що взагалі неможливо. Розпущене волосся вважається неохайністю, та не у всіх випадках. Здебільшого це стосується куди важливих постатей... Хоча я одна з них. Складно, коли немає поряд вірних і таких рідних прислуг, які здатні виконати свою справу. 
— Дозволиш? — чоловік простягнув руку до мого обличчя, яке не було сховане під порцеляною. 
Глибоко видихнувши, зняла стрічку та передала генералу. Він забрав її, ледве торкнувшись моїх пальців. 
— Знаю одну зачіску, яка пасувала б тобі, — Шин'ю зайшов за спину, змусивши мене відвернутися від дзеркала. 
— Не можна навіть поглянути? — пхикнула, розслабившись, коли його руки ковзнули у волосся, прочісуючи між пальцями. 
— Нехай це буде несподіванкою для тебе, — на мить він схилився до мене, що сироти вкрили шкіру. 
Для зручності я сіла на краєчок ліжка. 
Я постійно відчувала особливу незручність поряд із чоловіком, коли він знімав маску. Його обличчя змушувало мене відводити погляд і шукати цікавинки у будь-чому, аби ж лише не зустрічати погляд сірих очей, котрі вабили; поглинали мене, а я блукала в їхньому непроглядному тумані, що вкривав тисячі таємниць. Принаймні деякі з них я знала. Наприклад те, що Шин'ю пам'ятає два попередніх життя, а отже — це останнє, котре минає у ролі генерала. Він розповідав небагато про минулі періоди, та все ж мені відомо про його участь у створенні Тай'шеню у якості одного з символу, а саме — Білий Дракон — Баі Лон. Ця постать є неабиякою важливою для нашої країни вцілому, адже він і ще двоє подібних йому врятували державу від знищення; від нападу гірських створінь, котрі перебігли аж до тодішних кордонів. І це відомо тільки двом обличчям: мені та Чан Лі. 
Поки в голові кружляли думки та спогади, дежавю наздогнало мене. Предмети чіткіше окреслилися навколо, а відчуття загострилися. Хтось мене вже розчісував і робив зачіску, поки я сиділа та роздумувала.  
Пальці чоловіка поводилися охайно з волоссям. У них я спіймала цікаву майстерність, яка дещо збентежила, адже рухи не нагадували ту звичну зачіску на кшталт пучків чи хвостів. Тонкі пасма біля обличчя та скронь він лишив, як завжди робить. Решта волосся скупчилася високо на потилиці, генерал зав'язав її стрічкою у стриманий бант. Я хотіла було встати, завважавши це кінцем процедури. Однак долоня миттєво лягла на плече, потягнувши донизу, щоби я сиділа на місці. Я послухалася, вирішивши все ж дочекатися завершення. 
Зацікавленість зростала з кожною маніпуляцією моїм волоссям. Через кілька митей руки опустилися на мої плечі, таким жестом сповіщаючи про кінець. 
— Можеш дивитися, — слова Шин'ю пролунали біля вуха доволі ніжно та з краплею якогось захвату, котрий викликав у мені більшу іскру допитливості. 
Підвівшись, підійшла до дзеркала. Шин'ю перекинув косу на моє плече, аби я детальніше змогла розгледіти її. Це був високий хвіст із маленькими кільцями вздовж нього, тримаючи такі собі об'ємні кульки волосся. Загалом воно скидалося навіть дечим на драконячий хвіст. На основі, де закріплювався хвіст, виднілася корона-шпилька. 
Узявши косу в долоню, мимоволі зауважила візерунки на манжетах для волосся. Там блищали пелюстки та квітки, які викликали всередині спалах ще одного дежавю. Його обірвав голос чоловік:
— Тобі подобається? 
— Так, — зачаровано зітхнула, нахилившись ближче до власного відображення. 
Бліде лице обрамляли чорні довгі пасма, на маківці гарно вибликувала корона, що тримала хвіст із кульками, котрі я бачила вперше, але вже закохалася. Я випросталася, а намисто на шиї колихнулося. Мій погляд ковзнув до нього, перевіряючи, чи всі три вузли наявні. Так, усі. Хоч ця прикраса не пасувала до вбрання, я мусила носити його. Прості три камінчики, зав'язані у вузли — кровна угода між мною, Чан Лі та Шин'ю. Порушивши одне з закладених пунктів — звільнялася більша частина сили, яка заточена в своєрідному амулеті в намисті. Клятва укладалася на початку правління, отже триває вже доволі довго. Що добре — усі три вузли досі були з нами. Це означало відданість імператриці та країні. Я пишалася цим і пишаюся донині. 
— Ця зачіска прекрасна, — прошепотіла, провівши пальцем по щоці. 
— Не можу не погодитися, — куточки вуст чоловіка поповзли вгору — рідкісне явище, котре вдавалося побачити раз на рік. 
— Де ти навчився такому? — обернувшись до генерала, помітила блиск його очей. 
Укотре я побачила вроду, що заччаровувала мене та змушувала ховати погляд у речах поряд. 
— В одному з попередніх життів, — легко вимовив, заправивши своє пасмо за вухо. 
— Зможеш заплітати щодня таку зачіску? — моя усмішка поширшала, коли я відчула себе... Добре. 
Це відчуття змішалося разом зі спокоєм, поки я споглядала на Шин'ю, який у свою чергу знітився на таке прохання. Через мить він набув звичного розсудливого виразу, проте доля веселощів і грайливості все ще коливалася в тумані. 
— Якщо забажаєш, Сяо-Е.