Розділ 5

Юе Хан 
 

Я слідкував за Хуаян, котра гралася з донькою Ямато Йоші, імператорки Акацурукьо. Вони однолітки, тому швидко знайшли спільну мову й вже бавилися в одній із зал. 
Минуло ще кілька днів підготовки та більша частина гостей уже були з нами. Разом із тим продовжувалася ворожнеча між представниками Тай'шеню та імператоркою Наґґарії. А мені й досі соромно за випадок із чаєм. Здалося, я лише зіпсувавав наші стосунки, які й до цього не були найкращими. Тепер вони взагалі на дні. 
— Щось сталося, пане? — почулася трохи ламана вимова, яка дещо різала вуха. Однак голос навпаки — пестив. 
Я озирнувся на постать, котра наблизилася до мене — Кім Соран. Дівчина виглядала сьогодні простіше, але та вишуканість із першої зустрічі не покидала її. Чорне довге волосся лежало на плечах, а на потилиці було зав'язане в невеликий пучечок із шпилькою, що виблискувала на обідньому сонці. 
— Ні, усе гаразд, — я хитнув головою, тоді повернув у бік принцеси. — Можете звертатися до мене на "ти".
Мої губи розтягнула невимушена усмішка. Кім Соран кивнула, повторивши мій вираз. 
— Мені здалося, що ти напружений, — із меншою формальністю відповіла так само ламаними словами. 
Усі старання у вимові наших слів чулися. Це вражало й тішило, та все ж я вирішив підвести руку. 
— У тебе чудова цзянська*, та можеш перейти на міжнародну, — я намагався звучати по-доброму, аби не образити дівчину. 
*Цзянська — тобто китайська, оскільки Цзянь'ху — прототип Китаю. 
— Усе так погано з моєю вимовою? — пирснула зі сміху, сказавши останнє слово вже інакшою мовою. 
— Ні-ні, я не це мав на увазі, — махнув рукою у надії розсіяти ту образу, якою зачепив Соран. 
— Нічого страшного, — засміялася дзвінким голосом, а після поправила пасмо волосся. — Оскільки ви запросили нас до себе, то ми мали хоча б знати вашу мову. Це ввічливо. 
— Згоден. 
Тепер я почуваюся незручно, коли попросив говорити міжнародною. Вона старалась і хотіла показати свої вміння мені, а я... 
— Кім Соран... 
— Просто Соран, — перебила мене. 
— Соран, вибач. Я не хотів зачіпати тебе, — повністю розвернувшись до принцеси, зустрівся з нею поглядом, — дозволиш почути свої старання у вивченні нашої мови? 
— Гаразд, — відповіла вже цзянською. 
— Можеш представитися? — я теж перейшов на рідну мову. 
— Я принцеса Мьонґоґуку, країни Примарного кота, — назву вимовила добре, — мене звуть Кім Соран. Я люблю котів. 
Я засміявся, кивнувши. 
— Я теж люблю котів. 
— Твоя вимова відрізняється від тайшенців, — зауважила Соран, перескочивши на міждонародну й дещо нахмурившись. 
— Хоч ми й були однією державою, та після розпаду з'явилися діалекти, — пояснив, мимоволі зиркнувши в бік двох Драконів. 
Чжан'е та Шин'ю стояли осторонь, перемовляючись із правителем Торґутаю. Напевно, це єдина держава, до якої вони приязні. Швидше за все, військова сфера дуже вабить їх, адже Торґутай відомі своїми стратегіями, воєнними здобутками та технікою, якої прагнуть усі. Ідеальний вибуховий дует був би, якби ці двоє країн об'єдналися. 
Мимохідь помітив батька, що крокував у мою сторону. Я поквапився до нього, а Соран — за мною. 
— Нам потрібно зустріти твою тітку, синку. Доведеться відлучитися, — пояснив імператор, озирнувшись на Хуаян, котра й досі бавилася з ляльками. 
— Можна з вами? — попросила принцеса, спинившись поряд. 
— Авжеж. Познайомитеся ближче з нашою родиною, — мило всміхнувся тато, повівши нас до виходу. 
Ми вийшли на велику площі, на якій вкотре зустрічаємо гостей. Вона поволі набувала святкового настрою: де-не-де майоріли прапори всіх присутніх держав, святкові прапорці, які виблискують золотом і рештою прикрас, що додавали шарму та хвилюючого передчуття до церемонії. Я помітив біля невеликого підйому високу жінку, чиї риси доволі схожі на мамині — Шелдон Хізер — королева Суварнаґи. Постать відрізнялася від матусі золотавим відтінком волосся, котре було зібране в розкішну косу вздовж спини. 
— Тітко! — гукнув жінку. 
Вона обернулась до мене, широко розплющивши очі. 
— Хане! — усміхнулася, коли я міцно обійняв її. — Рада бачити тебе. Ти вже так подорослішав! Принц-принц. 
Мама засміялася, споглядаючи за такою картиною. Тітка відповіла на обійми, погладивши по голові, тим самим намагаючись не зіпсувати зачіску. 
— А ти не моя племінниця, — звернулася до Соран, яка чемно стояла поруч. 
— Це Кім Соран, — я відпустив королеву, знайомлячи її з принцесою.
— Я донька Кім Сан-міна, — відрекомендувалася дівчина, наблизившись. 
Вона задерла підборіддя, одразу даючи зрозуміти свій титул і неабияку владу, яку мала в руках. Мьонґоґук ладнав із Суварнаґою, тож їхні імператори мали б теж потоваришувати. 
Тітка вклонилася, виказуючи повагу до молодої дівчини. Та в свою чергу теж схилилася. 
— Ви родичі? — запитала, поглянувши вже на мене. 
— Я сестра Юе Лаури, тому Хан — мій найкращий племінник.
— А Хуаян?— здійняла брову, усміхнувшись. 
— Вона теж найкраща, як і Мін, — гордовито виказала Хізер. 
Соран засміялася, прикривши рот долонею. 
— Прошу рідну гостю до покоїв, — мама послідувала до широкого коридору. 
Ми пішли за нею, проходячи повз високі стіни, котрі вже були прикрашені золотими намистами. Я озирнувся на два коридори, один із яких вів до задньої частини палацу, де проживали саме ми. Насправді це не єдиний шлях, щоб дістатися імператорського корпусу. Маєток сповнений купою таємних доріг і навіть підземних задля надзвичайних ситуацій, що могли трапитися. Більшість із них прокладалися до збройного залу, який розподілений на підземний і звичайний, котрий знаходився на поверхні. Така конструкція дозволяла швидко діяти в двох випадках: якщо головна частина недоступна, проте доступна решта та центральна. Такий метод точно був присутній не лише в нас, адже ідея запозичена ще з часів Юн'цзіну, тому Тай'шень теж користувався таким. Я б здивувався, якби вони залишили палац без потаємних ходів. 
— А бабуся завітає? — поцікавився я, обернувшись до тітки, яка із захопленням розглядала стелю із візерунками тигрів. 
— Ох, Міранда? Так, має бути. Деякі справи треба вирішити, — кивнула, набувши дещо серйозний вираз обличчя. 
— Як завжди мама — зайнята леді, — похитала головою моя матуся, засміявшись. 
— Що ж зробиш? Завжди у справах. Немає коли перепочивати. 
— Вона не вміє просто відпустити все та взяти відпустку. 
У ході розмови ми йшли до зали, де осідали решта правителів разом із супутниками. Соран ішла пліч-о-пліч зі мною, не сповільнюючись. Її тиха примарна присутність поряд була доволі загадковою, але водночас заспокійливою. Хоч ми мало знайомі, та все ж я почувався добре з нею. Це індивідуальна риса Котів чи весь народ такий? 
Ми зайшли до зали, центр якої займала кам'яна статуя тигра з розкритою пащою, повною завернутих ікол і рядів маленьких округлених зубів. Фігура зростом до трьох метрів, що вселяло краплю страху. Ми обійшли тварину та піднялися на другий поверх, наближаючись до лівої сторони. У цій частині вже був розміщений Акацурукьо, тож Суварнаґа оселиться поблизу. Тут також має бути Шахбаліг, які нещодавно повідомили про маленьке запізнення. 
Я озирнувся праворуч, де трохи далі тимчасово проживали Дракони та Змія, а двері поруч поки що прочинені — не зайняті. 
— Тобі теж тайшенці здаються дивними? — раптово запитала Соран, коли ми залишилися наодинці. 
Родина повела тітку до покоїв, паралельно з цим розповідаючи про майбутні плани на наступні дні перед церемонією. Я поглянув на дівчину, чиї брови зсунулися в підозрі до людей, про яких зайшла мова. 
— Можливо, трохи, — применшив, хоча насправді вони не те, що дивні. Навіть вдалого слова неможливо підібрати, аби описати їхню дивакуватість. 
— Вони ні з ким не спілкуються тут. Я вже не кажу про ці маски, — вона скривила ніс, озирнувшись. 
— Відсторонені, — я стенув плечима. 
— Чжан'е так зиркає в бік пані Лаури, що стає не по собі, — дівчина додала тихіше, зустрівши мій погляд. 
Я напружився, згадавши ті випадки, коли її гострий погляд встрослявся в мою матір. Та не лише її, а й очі Шин'ю неодноразово спинялися на правительці. 
— Гадаєш, вони щось замислили? — схилився до Соран, понизивши тон, аби лише принцеса почула. 
— Що замислили? 
Я завмер на місці. Сироти миттєво вкрили спину. Нас застали зненацька.