Розділ 1

Юе Хан

— Я заплуталася!

Хуаян стояла на стільці, обвита з ніг до голови золотою стрічкою. Озирнувшись на неї, ми засміялися. Я підійшов до сестри, і почав розмотувати її, поки дівчинка бурмотіла про несправедливість усього світу.

Позбавившись цього, Хуаян махнула руками та глянула на слугу, яка стояла поряд із стрічкою. 

— Я більше не допомагатиму! — гукнула, склавши руки на грудях і образливо відвернувшись. 

— Принцесо, не варто було, — прощебетала покоївка, забираючи в мене золоті стрічки. 

— Сяо Ян*, піди матері допоможи, — попросив сестру. 

*Сяо Ян — зменшено-пестливе звертання до Хуаян.

Хуаян зиркнула на мене, зітхнула та зістрибнула зі стільця. Вона поправила пояс святкового ханьфу*

*Ханьфу — традиційний китайський одяг. Оскілький Цзянь'ху є прототипом Китаю, культура відповідна.

— І нехай твою зачіску підкорегують, — зазначив у слід дівчині. 

Однак прямісінько перед її носом . 
розчахнулися двері. У них стояли батько й мама, що тримала в руках Мін. 

— Ви теж прийшли допомогти? — підняв брову, коли двоє правителів наблизилися до мене. 

— Ні-ні, — похитав головою тато, сміючись, — деякі гості мають уже прибути. 

— Хіба не рано? 

Я здивувався, адже до проведення церемонії Священного благословення ще цілий тиждень, який мав би дати час на прикрашення всього палацу

— Хто саме приїде? — допитливо звів голову. 

— Тай'шень і Наґґарія, — пригадав батько, почухавши підборіддя. 

Я присвиснув від такої пари. Як відомо, Наґґарія та Тай'шень зовсім не ладнають одне з одним від слова зовсім. Ця ненависть продовжується донині після розпаду Юн'цзіну, що поєднував нашу країну з країною Дракона. Наґґарія потрапила ж у колонію, у якій перебувала п'ять років. За тим війни одна з одною. Можливо, цього разу між правителями не буде гострих клинків, які відчуватимуться в повітрі. 

— І також Мьонґоґук, — зауважив батько. 

Це було очевидно, адже Мьонґоґук розташовувався біля Тай'шеню і їм довелося б подорожувати їхніми територіями. Загалом першими гостями виявилися цікаві держави. 

*** 

Минула година коли ж нарешті почувся стукіт копит. Ми стояли на головній площі, де відбуватиметься за тиждень церемонія. Нині вона не прикрашена, тому виглядало дещо порожньо, та скоро ми виправимо це. 

З-за горизонту з'явилися темні коні, що супроводжували невеликий імператорський паланкін. Його стіни прикрашали зелено-золоті кольори, висвітлюючи всю велич імператриці. Сама вона обережно з допомогою помічника вийшла з паланкіну. Перше, на що я звернув увагу, то це одяг. Зелено-червоний стиль, а саме зелене сарі. Воно обгортало її талію, збираючи велику частину тканини в дрібні складки. Візерункова частина драпірувалася навскіс на грудях і була перекинута через ліве плече, дозволяючи одному з країв — паллу, звисати. Жінка підвела руку, щоб поправити край, блиснувши золотими браслетами — кади. Нарешті наші погляди зустрілися, і я зміг розгледіти виразні чорні очі та розпущене темне волосся. 

— Васу Ашвані, приємно вас бачити, — привітався першим батько, вклонившись. 

Ми з Хуаян повторили за ним, коли жінка опинилася перед нами разом із помічником. 

— Дякую за запрошення, — ввічливо протягнула Васу Ашвані трохи ламаною мовою, оглянувши кожного з нас. Імператорський погляд спинився на матері, оцінивши її становище, тоді з усмішкою запитала:— як почуваєтеся, Юе Лауро? 

— Добре, дякую, — кивнула мама, підвівши трохи дитинча в руках. 

— Дозволите поглянути? — рука, прикрашена ще кількома золотими браслетами, ланцюжками й перстенями, потягнулася до маленького кокона, у якому загорнута Мін. 

— Авжеж. 

Мама дещо відсунула тканину, показуючи личко маленької Мін, яка спала, але в той момент уже розплющила очі. Я трохи витягнув шию, аби прослідкувати за подальшими діями монархині. Усе ж вона правителька сусідньої країни, що провела більшість років із мечем у руках, а тут — дитина.

Хуаян теж звернула очі на Васу, стежачи за тим, як вона обережно поправила візерункову тканину, щоби розглянути обличчя маляти. Мін протягнула щось на своїй дитячій мові, а тоді почала мугикати, опісля затихла. 

— Така ж прекрасна, як і матір, — пошепки промовила Васу Ашва, відхилившись від спадкоємиці. 

— Дякую, — кивнула мама, загорнувши доньку в тканину назад.— Вас проведуть до покоїв, а ми маємо прийняти решту гостів.

— Хтось теж рано приїхав, як і я? — дещо збентежилася правителька. 

— Так, — відповіла, не бажаючи розголошувати ще одних відвідувачів. 

— Щасти, — на останок кинула жінка перш ніж піти слідом за покоївкою. 

Помічники, що несли паланкін, послідували за нашими візниками, які підказали, де можна залишити транспорт. Коней відвели до окремої стайні, дали їжу та всі розійшлися. 

За декілька хвилин з'явилися карети на площі. Білі стіни з вирізьбленими завитками, серед яких проглядалися обриси котів — прибули представники Мьонґоґуку. 

Я одразу ж здійняв підборіддя, коли з однієї з карет вийшла струнка постать дівчини. Із двох інших — жінка та чоловік — правителі. Вони покрокували до нас, дозволяючи легкому весняному вітру розвіювати їхні мантії. Одяг чоловіка дещо вирізнявся від одягу двох жінок. Він мав широкий халат, виконаний з напівпрозорого шовку темно-синього відтінку — національний колір Мьонґоґуку. Поли та рукава вільні, відтворювалися легкість і невагомість у розмахах. Під цим шаром мантії ховався ще один, але вже світло-бірюзового відтінку. Куртка імператора мала високий білий комір, що обережно лягав на грудну клітку. За кожним кроком було помітно також кремові штани, а на ногах черевики. На талії був зав'язаний пояс, що знаходився трохи вище звичного стандарту нам. Імператор поправив головний убір, який уявляв собою чорний високий циліндричну тулію і широкі пласкі криси. Кат тримався на темній стрічці, зав'язаній під підборіддям, а також завдяки додатковій прикрасі з дерев'яними намистинами*.
*Опис традиційного корейського вбрання ханбок.