Глава 3. Нові факти

Дівчина була зовсім молодою, приблизно того ж віку , що і попередня вбита.

- Що ж нам варто встановити особу. Як щодо причини смерті, Брендо? - промовив прокурор

- Поки важко сказати, на тілі не виявлено жодних слідів ран , синців чи гематом. Немає ніяких ознак насилля. Начебто зупинка серця.

Отже , я передаю тобі, Дейле , слідкувати за справою. Мені треба зʼїздити додому, я там не був вже кілька днів. Переговорю з Джоном . І повернусь до тебе. - сказав прокурор

-Добре, містере Картер!

Майк приїхав додому , коли він зайшов до свого будинку, мурашки пішли в нього по шкірі. Його брат Джон сидів на підлозі сильно плакав , промовляючи:

- Я не хотів, я не хотів.

Майк застиг у дверях, серце калатало в грудях. Запах старої деревини й холодного ранкового повітря змішувався з гірким присмаком страху.

– Джон… що сталося? — голос Майка ледве звучав від напруги.

Брат підняв на нього заплакані очі, руки тремтіли, а плечі здригалися від ридань.

– Я… я не хотів… я не хотів! — повторював він, немов намагаючись переконати себе, а не брата. — Все вийшло з-під контролю… Вона… вона не мала померти…

Майк підкрався ближче, опустився на коліна, намагаючись не втратити контроль.

– Джон, зупинись. Глибоко вдихни. Розкажи мені все. — Його голос був спокійним, але твердим, кожне слово мало вагу, що змушувало брата слухати.

Це сталося… — він глибоко вдихнув, намагаючись зібратися. — Я просто… хотів, щоб вона замовкла, я вбивця, брате!

Майк відчув, як холодок страху спустився по спині. Серце калатало, але водночас почала прокидатися лють. Він знав, що його брат був пихатим, час від часу міг втратити контроль та подумати про те , що жив під одним дахом з вбивцею точно ні.

-Джон, Джон…Скажи мені, кого ти вбив і чому?

- Брате,братику…Вона дізналася про мою таємницю. Я вбʼю себе, але ніколи не зізнаюся!

Тієї ж миті, не дивлячись , на братську любов до рідного брата  прокурор Картер мав зробити те що мав. Він викликав комісара з командою для арешту Джона Картера. Не зважаючи на його мовчання прокурор добре знав, що той винний, можливо не у вбивстві, але в чомусь точно так.

Чекання вбивало обох, адже будь-яка винуватість Джона,ставила значний удар по стосунках Дженни та Майка. Прокурор не знав, чи відчуває та імпульсивна і цілеспрямована жінка щось до нього, але в той момент добре зрозумів, що він точно щось таки відчуває. Він бачив сотні випадків коли люди дізнавалися про смерть : коханих,рідних та дітей, але такої жаги до правди не було точно ще ні у кого.

Сама її хода та постать його захоплювала.

Думки Джона були розбіжні. Він не знав, що на нього чекає .

-Може якби я взяв себе в руки цього всього не було, ніхто б і не дізнався…, подумав він

За годину до будинку Картерів вже прибув Дейл Пот з командою для арешту.

Автомобілі приглушено загуркотіли під під’їздом, мигалки не світили, щоб не здіймати галас серед сусідів.

У цей самий час із іншої машини вийшла Дженна. Вона наполягла, щоб бути присутньою, незважаючи на заперечення прокурора. Її постать вирізнялася серед офіцерів у формі: висока, у темному пальті, з обличчям, напруженим до болю.

— Міс Стоун, ви не повинні тут бути, — сухо зауважив Дейл, кидаючи на неї косий погляд.

— Це стосується моєї сім’ї, — відповіла Дженна низьким, твердим голосом. — Я маю право знати правду.

Майк мовчки підійшов до неї, але його очі говорили більше, ніж слова: він боявся, що зараз Дженна стане свідком того, чого краще було б не бачити.

Двері будинку прочинилися, і на порозі з’явився Джон. Його погляд відразу впав на натовп людей, і, побачивши Дженну серед поліцейських, він упав на коліна, затуливши обличчя руками.

— Я не хотів… я не хотів… — хрипко повторював він.

Майк підійшов до комісара та промовив:

- тут щось явно не так. Джон - може бути потенційним вбивцею, так як його бачили за кілька годин, але не зрозуміло одне: Чому тільки зараз його почали гризти докори совісті. На допиті він був абсолютно спокійний з чітким фактами про порядок того вечора. Також якщо приблизний час смерті Сари Стоун 21:00, йому б не вистачило часу дібратись додому, адже в будинок він зайшов о 21:15 переглядати  свою вечірню програму « Вечірня містика» , сказав прокурор. Проте щоб дізнатися все ми маємо піти на ризик.

Дженна зупинилася, немов укопана. Її зелені очі наповнилися сльозами, але вона не проронила жодного звуку. Лише пальці судомно стиснули ремінець її сумки.

— Джон Картер? — Дейл зробив крок уперед. — Ви заарештовані за підозрою у вбивстві Сари Стоун.

Майк стиснув кулаки. Усе в його нутрі кричало, що брат бреше. Занадто правильно звучали його слова, занадто зручно виглядало його «зізнання».

— Зачекай, Джон, — холодно вимовив він. — Якщо ти справді винен, чому всі докази не збігаються? Чому твої покази не підтверджують час смерті?

— Бо я боюся! — раптово закричав Джон, втрачаючи самоконтроль. — Боюся, що все зруйнується, що всі дізнаються, чим ми займалися!

Дженна здригнулася від його крику. В її голові лунала лише одна думка: що він приховує?

Дейл кинув на Майка швидкий погляд:

— Ми маємо везти його в управління. Там продовжимо.

Офіцери підняли Джона з підлоги, наділи на нього кайданки. Він не пручався, але очі його бігали, ніби він зважувався сказати щось і в останню мить зупиняв себе.

Майк дивився йому вслід із тяжким серцем. Він знав: тепер гра стає ще небезпечнішою.

Тим часом коли всі прибули в управління. Дженна стояла коло дверей, ніби боялася що все набагато складніше, що правда вже ніколи не розкриється. Вона побачила авто Тома Вудса .

- Ох , Вітаю , Дженна ! , нахабним і гордим голосом скрикнув адвокат, виходячи зі своєї автівки

Його постать випромінювала впевненість. Чоловік середніх років, з акуратним костюмом і завжди підкреслено холодним поглядом, який немов вмів проникати в саму душу співрозмовника.