Глава 8. Закляття підкорення

Коли Ніель повернулась до своїх покоїв, там вже нікого не було. Схоже, новоявлена парочка вирішила усамітнитись. Ну, хоч комусь було добре. А от її роздирало від суперечностей.

Сьогодні вночі вона має потайки прийти до покоїв Карсанни, щоб отримати магічне татуювання, котре й повинно буде тримати в покорі сутність Книги, яку Ніель впустить в себе. Вона навіть не уявляла, що її після цього чекатиме. Це не злитись з чимось, чи кимось, кого відокремили від тебе ж. Абсолютно чужорідна істота. Хіба що Ґріана могла б поділитись враженнями, але їй зараз, схоже, не до цього.

Ніель сховала у похідній сумці два кинджали, що їй дала Карсанна, й замаскувала їх довготривкою ілюзією: в невеличких масштабах вона трималась достатньо довго навіть без підживлення. Якби хто зазирнув всередину, то побачив би лиш гребінець й люстерко, котрі їй виділила Ґріана, оскільки своїх речей в неї було лиш те, в чому вона застрибнула в гондолу – майка та спідня білизна.

Більш за все вона шкодувала за бетсіарами, котрих видобула з нертдоків. Якщо те каміння потрапить до рук королеви Велхонни, то цілком можливо, що невдовзі воно опиниться й у королеви Дорхаду – Сілани. А, значить, та знов посилить свою першу маску. Була лиш слабка надія на те, що до них першим дістанеться все ж Ілісс й, можливо, не захоче віддавати своїй прабабці, оскільки він й незмінений волів би отримати владу у свої руки. Та Сілана марила безсмертям. Тож, далі Велхонни Іліссу було б не поткнутись, а це його не влаштовувало, як зрозуміла з розповіді Ніель.

І трохи жевріла дуже примарна надія, що зламати її закляття-замок на мішечку з камінням не вдасться. А, якщо все вийде, як вони з Карсанною спланували, то каміння має великі шанси повернутись до тієї, хто їх і здобула. Хоча на той момент вони дійсно вже будуть потрібні хіба як косметичні або цілительські засоби.

А тепер необхідно було підготувати шлях до покоїв Карсанни. Для цього Ніель треба відшукати цільну тріщину, щілину, шпарину – що завгодно, аби тільки воно тягнулось до самих апартаментів відьми. Тоді не доведеться, маскуючись, крастись коридорами. Вона запустила закляття-пластуна, котре чудово справлялось з пошуком навіть найменших шпарок, та воно знайшло лиш шлях до покоїв поверхом нижче, але покої відьми були вище.

Можна було б пустити з балкона вздовж стіни закляття-шляховик, та ззовні магічний фон посилено контролювався, чого не скажеш про внутрішню частину палацу. Ніель з подивом відмітила, що тутешня охорона абсолютно покладається лиш на зовнішній захист, не особливо переймаючись внутрішнім. Схоже, хтось вирішив, що раз ззовні ніхто не зможе проникнути, то нічого морочитись всередині – достатньо й простої охорони. Наскільки це ефективно – сьогодні вона й з’ясує.

Ґріана, як й було очікувано, з настанням темряви не з’явилась. Зараз це було якраз доречно. Прокласти шлях крізь дверну щілину в коридор, щоб не довелось прочиняти дверей, не склало труднощів, й Ніель за мить вже ковзнула вздовж стіни непомітною тінню. Якби хтось тут і з’явився, то навряд чи він помітив би її.

А от на сходах охорона стояла. Довелось відводити їм очі, аби й тінь не помітили й не запідозрили чогось. Тож, верхнього поверху дівчина дісталась спокійно. До покоїв Карсанни проникла так само, як і вийшла від себе: закляттям-шляховиком.

Відьма чекала на неї, але все одно відреагувала на появу Ніель, цокнувши язиком:

– Ти все ж вмієш дивувати.

– Рада, що ви ще здатні чомусь дивуватись, – саркастично хмикнула дівчина.

Несподівано щось наче війнуло в неї перед обличчям й наступної миті її шиї торкнулись чиїсь крижані пальці, а очі Карсанни стали суцільно чорними. Лиш зіниці виблискували червоним:

– Я дуже не люблю, коли зі мною розмовляють подібним тоном, – процідила відьма, не наблизившись й на крок до Ніель.

– А я не люблю, коли мене хапають за горло, – з-за спини жінки розлючено прошипіла дівчина, встигнувши вислизнути з-під її закляття й залишивши замість себе ілюзію.

Карсанна стрімко озирнулась і в її очах вчергове промайнув подив:

– Згодна, – хмикнула вона, ковзнувши по дівчині оцінювальним поглядом, наче вперше її бачила. – Твоя горлянка заслуговує на те, щоб їй дали спокій. Але, повір, – очі відьми хижо зблиснули, – я не завжди буваю такою доброю.

– Я це вже зрозуміла, – голос Ніель несподівано пролунав з іншого кінця кімнати, поки її чергова копія мило усміхалась співрозмовниці.

– Ну, все! – Карсанна примирливо здійняла руки, не озираючись. – Ти дійсно неперевершена ілюзійниця! Визнаю. А тепер давай займемось тим, заради чого ти сюди прийшла.

– Але спочатку я хочу побачити формулу того закляття, котре ви збираєтесь нанести на мене, – розвіявши свої копії, проявилась дівчина й наблизилась до відьми.

– Цілком резонно, – навіть не опиралась та. – Ніколи не можна погоджуватись на щось, про що тобі не розповідають подробиць.

– Гадаю, багато подробиць мені й так не повідали, – в скептичному осміху смикнулись губи Ніель.

– А не все тебе стосується, – вивела перед нею формулу закляття-підкорення Карсанна. – Як бачиш, воно персональне – створене під тебе й твоє ім’я.

Дівчина прискіпливо вдивлялась в кожен завиток, шукаючи підступ, якщо такий там був. Навіть сканувальне закляття пустила в нього, щоб бути повністю певною у безпечності. За кілька хвилин вона кивнула:

– З цими подробицями я розібралась.

– Тоді, роздягайся, – кивнула в бік спальні відьма. – Воно займе місце від плеча до щиколотки – весь лівий бік. Й наносити його краще, якщо ти лежатимеш.

Зітхнувши, Ніель рушила до ліжка.

Закляття лягло легко, й Ніель навіть зраділа його появі: дивним чином воно структурувало всі її власні знання, даючи до них практично миттєвий доступ. Помітивши на її обличчі відбиток захвату, Карсанна самовдоволено всміхнулась:

– Я знала, що тобі сподобається.

– Воно неперевершене! – не втримала емоції дівчина.