Глава 5. Хаос вас розвій!

Гондола підлетіла до дівчат, й звідти аж гарикнув Феанор:

– Швидко застрибуйте!

Ніель з Ґріаною ошелешено перезирнулись, не поспішаючи виконувати наказ. Чоловік скреготнув зубами так, що було чутно і їм:

– Хочеш особисто познайомитись з Каармі?! – рикнув він конкретно на Ніель.

Знайомитись з королевою Велхонни в неї бажання не було, але й довіри цьому типу після почутого – також.

– А де гарантії, що ти ж мене до неї й не відвезеш?

– Збожеволіла?! – він перевів гнівний погляд на Ґріану: – Що ти їй наплела?

– Тільки те, що ви обидва – досить підозрілі, – пирхнула та обурено.

– Ідіотка! – гримнув Феанор. – Швидко в гондолу! Обидві! Якщо не хочете познайомитись з велхоннськими перевертнями просто зараз! – він озирнувся й гучно видихнув: – А вони вже тут. Що ж, – сердито блимнув на Ніель, – сама напросилась.

Вона навіть усвідомити не встигла, що відбувається, як її тіло почало жити власним життям й дуже спритно заскочило в гондолу попри її бажання. Ґріані чоловік кинув лиш через плече:

– Своїм ходом вирушиш? Чи все ж зі мною?

Пустотниця не менш спритно застрибнула слідом за Ніель:

– Я її з тобою наодинці не залишу!

– Чудово! – хмикнув той і скерував гондолу догори.

Вже пролітаючи над будинком, Ніель побачила як з нього вискочили троє, але Ґілланора серед них не було. Хотіла спитати про нього, але під дією впливу Феанора не могла й рота розкрити. Відчувши її спроби заговорити, той лиш буркнув:

– На Фаронгілі поговоримо.

Хвилин за десять польоту над узбережжям, вони підлетіли до скелястого схилу, неподалік від якого просто у повітрі висів фрегат Феанора – Фаронгіл. Гондола плюхнулась на палубу. Вистрибуючи з неї, капітан сміхотнув:

– Ще один засіб пересуву не завадить, – кивнув він тхору*, що підскочив до нього: – Приймай!

– Знущаєшся?! – скрипучим голосом обурився той. – Де я це все розпихуватиму?!

– Створиш ще один відсік у трюмі, – хмикнув капітан й махнув головою в бік Ніель: – Прошу до кают-компанії.

Щось відповісти вона й досі не могла, а тіло так само виконувало накази Феанора, покірно почвалавши за ним.

– Гей! Красунечко! – все тим же скрипучим голосом вдарилось їй в спину. – А зі мною не привітаєшся?

– Потім привітається, – замість неї реготнув Феанор.

– Зрозуміло, – буркнув тхір, – повернувся тиран і деспот.

– Я все чую, Фаро, – зловісно зіщуливши очі, озирнувся на нього чоловік.

– І що ти мені зробиш?! – нахабно склав лапки на грудях малюк. – Без мене корабель з місця не зрушить.

– Знайду тобі роботу? – знущально вишкірився капітан. – Постійну. Щоб без перерв.

Сердито тупнувши лапкою, тхір потупав до гондоли й за мить зник разом з нею з палуби, а дівчата спустились слідом за своїм умовним рятівником від тих халеп, що на них очікували, якби він вчасно не примчав. Хоча, Ніель не була до кінця певною, що з будинку вискочили саме перевертні Велхонни: можливо, то були представники влади Рунелю. І тепер невідомо, що для неї краще: опинитись в руках влади Рунеля, чи поряд зі своїми умовними друзями, котрі за її спиною явно крутили щось з наміром використати її ж. Поки йшла за своїм рятівником-поневолювачем намагалась позбутись його впливу, відшукуючи хоч яку лазівку у ментальній пастці.

Кивнувши дівчатам на крісла, Феанор впав в одне з них й, звівши перед собою пальці, втупився у Ніель:

– Вибач, але поки доведеться потримати тебе в такому стані, щоб ти хоча б вислухала, не перебиваючи.

Все, що вона могла зараз, так це пропікати його поглядом, але лазівку вже знайшла й почала розмикати закляття, що скувало її тіло, поки чоловік продовжував:

– Ну, ти вже й так зрозуміла, що ми дійсно хотіли тебе використати майже наосліп після того, як ти відмовилась допомогти сама. Але без тебе це зробити буде практично неможливо. На даний момент, ти – єдина ілюзійниця, що досконало володіє ілюзією й знається на пастках. Це була моя ідея і я злив тебе Іліссу.

При цих словах Ніель мало не скреготнула зубами, майже вивільнившись з-під впливу Феанора, але стрималась, щоб він не помітив й не посилив дію закляття. До того ж, хотілось почути всю версію подій.

– Так, так, – поморщився той, – Ґілланор і є Ілісс, але трохи не той, про якого чула ти. Тому, просто послухай. Поки ми бігали коридорами палацу моєї суперлюблячої бабусі-королеви, рятуючи Айлін і її фенікса, у Велхонні вирішили розпочати операцію позбавлення влади Техо й Каармі – мого дорогоцінного братика і його дружини. Але для більшості магів дуже велике значення має належність до клану, й клан Науравів знищувати повністю ніхто не хоче. Тому, спробували домовитись з Іліссом, що також не надто вдоволений владою своїх батьків, але ще й з деяких інших причин.

Перевівши подих, Феанор хлюпнув собі якогось напою в келих й окинув поглядом Ніель. Дівчина продовжувала сидіти заціпеніло, хоча вже встигла на цей момент вивільнитись з-під його закляття підкорення.

– Мало хто знає, – продовжив чоловік нервово смикнувши губами, – що Каармі проводила експерименти над власним сином з метою створити з нього непереможного мага, через що й пошкодила його психіку: він став майже неконтрольованим, психованим. Мій ментальний вплив поряд з його можливостями – практично дитяча забавка. І він ним користувався, – Феанор похмурився. – Здебільшого випробовував на жінках. Під дією його ментального впливу вони самі стрибали до нього в ліжко, відчуваючи непереборне бажання. Тож, він не ґвалтував по суті. Але після того, як припиняв дію впливу, багато кому хотілось його вбити. Особливо чоловікам тих дружин, кого він звабив.

Наче щось запідозривши, Феанор перехопив погляд Ніель, але вона й бровою не повела, очікуючи продовження, хоча всередині вже навіть не кипіло – випаровувалось.

– На жінці він й попався, – іронічно всміхнувся чоловік. – Щоб його знерухомити, знадобилось п’ять могутніх магів й чорна відьма Велхонни – Карсанна.