4.3

– Здивована не менше від тебе, – хмикнула Ґріана. – Так ось кого вони тут ховають.

– Ховають?! Вони?! Що значить – вони?! – Ніель все ще витріщалась на свою недавню знайому.

Вони познайомились не так давно: коли Ніель врятувала з пастки пустотників чужоземця, котрий потрапив до неї в пошуках викраденої дружини. Фелікс. Це про нього вона тоді подумала, що в такого можна й закохатись, але він до нестями кохав свою дружину, й Ніель погодилась йому допомогти. Поки йшли по сліду його Айлін – наткнулись й на викрадача – Феанора. Й з’ясувалось, що цим викраденням він врятував дівчину від ще більшої халепи. Та й сам він потребував допомоги, намагаючись врятувати вже свою наречену – Ґріану.

Проте, врятувати вдалось лиш тіло, оскільки, рятуючи дівчину від фізичної смерті, він підселив до неї новонароджену пустотницю, котрі славились своєю жагою життя. От тільки сутність самої дівчини жити не хотіла після того, що з нею зробив один з наам’я – Крейн – головний радник королеви Дорхаду.

В результаті Феанор отримав гібрид людини з пустотницею, котра асимілювала пам’ять померлої сутності дівчини й тепер сама не знала – хто вона. Повністю пустотницею не почувалась, оскільки ті не мали якоїсь постійної оболонки, але й справжньою Ґріаною також не була. Й через це вони обидва бісились й бісили один одного. Проте, розбіжності не завадили новоявленій Ґріані прийти на допомогу, щоб врятувати дружину Фелікса й помститись Крейну. Радника вони тоді вбили спільними зусиллями, хоча останню крапку поставила саме Айлін, спаливши його маску.  

Потім їхні шляхи розійшлись. Феанор хотів щось запропонувати, враховуючи здібності Ніель, але вона категорично відмовилась – їй набридло постійно тікати. Хотілось хоч трохи пожити спокійно, й він допоміг їй дістатись Лумелару, звідки можна було проникнути до Рунеля. І тепер вона збагнула чий голос чула вночі – Феанора!

– Хочеш сказати, що Феанор знайомий з Ґілланором?! – нарешті спромоглась вона хоч щось вичавити з себе.

– Не знаю, про кого ти, але я чула інше ім’я – Ілісс, – остаточно ошелешила її пустотниця.

– Що?! – Ніель аж закашлялась. – Цього не може бути! Я бачила його!

– Ілісса? – скептично кліпнула на неї Ґріана.

– Ґілланора! – рикнула та у відповідь. – І знаю, як виглядає Ілісс. Про це всі знають: чорне волосся з фіолетовими пасмами, сині очі, що навіть у зміїній іпостасі залишаються такими ж, і він – псих!

– Ну, волосся змінити недовго, – знизала плечима дівчина. – З очима складніше. Які у твого Ґілланора?

Ніель закусила губу. Які були очі в Ґілланора? Сині. Сині, як море. Тільки тонути. Але він не був схожим на опис того ненормального, котрий був спадкоємцем Велхонни. А от Феанор приходився тому дядьком, хоч і різниця у віці в них була незначною, оскільки був звідним братом батька Ілісса.

– Що їм від мене потрібно? – Ніель нервово стиснула кулаки, вгризаючись нігтями у шкіру.

– От цього я не знаю, – похитала головою Ґріана. – Мене попросили оцінити складність ілюзій і пасток в одному місці. І дещо вдалось підслухати, коли вони спілкувались через магічний кристал, котрий Феанору прислав Фелікс в знак подяки за порятунок дружини. Там і почула про якусь книгу, що їм потрібно роздобути й ту, хто може це зробити. І називав він свого співрозмовника Іліссом. А вже тут простежила, куди навідається наш капітан, й вирішила перевірити.

– Що за місце?

– Туди мене ще не водили.

– А як ти змогла сюди увійти? – напружилась Ніель, згадуючи про захист території.

– Ти забула – хто я? – задоволено всміхнулась Ґріана.

– Пустотниця, – кивнула дівчина. – Але не зовсім.

– Саме так, – ще більше ошкірилась та. – Цей захист добре поставлений. Але він не враховує таких, як я – незрозуміло кого! – реготнула дівчина. – Тому, я зуміла його обійти.

– І де зараз Феанор? – чомусь Ніель вже здогадувалась про відповідь.

– Десь війнув з тим красунчиком, що звідси вийшов зранку, – підтвердила її здогадку Ґріана.

– Мені треба дізнатись якомога більше про те, що вони хочуть роздобути, – нервово покусувала губу Ніель. – Я можу на тебе розраховувати?

– Знаєш, – задумливим поглядом окинула її пустотниця, – якби ми разом не побовтались в тій катавасії, з якої ледь вискочили живими, я б і розмовляти з тобою не стала. Але ти з тих людей, кого мені не хочеться вбивати, – глузливо хмикнула вона. – Я подумаю. Де тебе шукати?

Ніель важко зітхнула:

– Тут.

– Ти збожеволіла?! – витріщилась на неї Ґріана. – Залишишся з цим психом?!

– Ну, по-перше, ще не доведено, що це дійсно Ілісс, – хоч як, та Ніель залишала собі маленьку лазівку, аби в це вірити. – По-друге, мені все одно нема куди поки що йти. А, по-третє, Феанор може грати на два фронти: він міг дійсно розмовляти з Іліссом, і вести якісь справи з Ґілланором. Можливо, це одна й та сама справа. Але я хочу бути певною.

– Гаразд, – у невдоволеному виразі скривила губи пустотниця. – Як хочеш, подружко, – вона простягнула дівчині долоню: – Ти не проти?

Ніель відповіла на потиск:

– Проти чого? Подружки? – сумно усміхнулась вона. – Ні. Мені з ними не щастило – часу не було на дружбу з моїм життям.

– О! – сміхотнула Ґріана. – То ми з тобою в однакових умовах!

Рух з боку будинку відволік увагу Ніель й вона відхилилась, дивлячись за плече своєї знайомиці: в їхньому напрямку неслась гондола.