2.4

Не встиг чоловік торкнутись дівочої сорочки, як отримав по руках:

– Я вдячна, що ти мене встиг відмити від бруду, поки я валялась напівживою, але, уявляєш – твоїми ж стараннями я ожила! Й зараз цілком здатна, знову ж таки завдячуючи твоїм чарівним зіллям, розібратись з власним одягом самотужки, – зловтішною посмішкою розпливлись губи Ніель.

– Я знаю, чим займусь, коли набридне стрибати світами, – хитро примружившись, Ґілланор схилився надто близько до її обличчя так, що його подих лоскотнув її щоку, – піду в цілителі. Рекомендацію напишеш?

– Як доживу до того моменту, – з викликом дивилась йому в очі дівчина, усвідомлюючи, що він навмисне її дражнить. – Такі, як я – довго не протягують.

– Доведеться тоді ще й твоїм особистим тілоохоронцем попрацювати, – чоловік зухвало поклав долоні на дівочий стан, але притискати до себе не став, зберігаючи невеличку відстань.

– Мені немає чим тобі платити, – сердито блимнувши на його руки, Ніель спробувала відсторонитись, але цей нахаба не спішив її відпускати.

– Є, – його очі аж іскрили глузуванням.

Дівчину нестерпно підмивало кинути йому в обличчя щось різке, але вона якимось своїм чуттям відчувала відвертий підступ.

– Кинеш у Дорхадське море за синіми перлинами пірнати?

– Хто ж мені тоді рекомендацію напише, якщо я так бездарно втрачу свого першого пацієнта?! – сміхотнув чоловік. – Ми плавати будемо? – він без тіні сорому втупився поглядом туди, де на сорочці вже були розстебнуті ґудзики й проглядали принадні півсфери.

– Важко, знаєш, зняти з себе одяг, коли чиїсь руки його утримують, – кивнула вона на його долоні, що так і продовжували стискати її стан.

– Перепрошую, моя дьєро, – чарівно усміхнувшись, Ґілланор прибрав руки й відступив на крок. – Я лиш пропонував допомогу, щоб пришвидшити процес.

– Мені вистачить твоєї допомоги у воді, – буркнувши, Ніель відвернулась й продовжила розстібувати ґудзики.  

Коли на ній лишились лиш шовкова майка з такими ж трусиками, вона розвернулась й влетіла до нахабно-хижого шторму, що просто таки виплескувався з очей її рятівника, наче намагаючись змити й ті нещасні залишки одягу, які й так ледве щось прикривали.

– Будеш на мене так дивитись, – не стримавшись, сердито пирхнула дівчина, – одягнусь і зникну.

– Тобі так неприємна моя увага? – просто в лоб спитав Ґілланор.

Ніель навіть не знала, що відповісти на його прямолінійність. Особливо зважаючи на те, що ця увага якраз й подобалась, та відверті натяки, що вона вже по факту капітулювала, виводили її з себе.

– А ти звик, що тобі до рук падає кожна, на кого ти оком накинув?! – дівчина обійшла його й стала так, аби він бачив лише її спину. – Не думав, що не всім це лестить?

Чоловік несподівано обійняв її зі спини, а його звабливий низький тембр мало не заколисував:

– Дивлюсь, ти вже остаточно прийшла до тями й почала кусатись. А я, між іншим, тільки-но від першої порції твоїх «пестощів» відійшов. Добре хоч нічого не зламав.

– Я вже казала: сам винен.

– Ех! – награно-сумно хмикнув він. – А я розчулити сподівався.

Ґілланор вийшов з-за її спини й, вхопивши за руку, потягнув у воду. Ніель йшла за ним дещо ошелешена: їй здавалось, що чоловік мав би образитись, чи хоч щось обурено протиставити її словам, але, схоже, він обрав іншу тактику, і їй варто бути обережною, щоб на неї не попастись.

Вони відходили від берега до тих пір, поки вода не покрила плечі Ніель. Нічого не кажучи, Ґілланор просто підхопив її на руки й поклав на воду, одразу ж пояснюючи сенс дій:

– Зараз просто розслабся й лежи. Повір, вода сама тебе утримуватиме. Лиш не панікуй і не смикайся.

Дівчина обурено хмикнула: паніка була точно не про неї. Якби вона через кожну дрібницю панікувала, то вже давно стала б їжею для пустотників чи велхоннців. Та й дорхадці не гребували тим, аби поласувати чужою енергією.

Вона розслабилась, тим більше, що відчувала міцні чоловічі руки, що ледь торкались її зі спини й під коліньми. Відчуття були приємними, а легке коливання води буквально заколисувало. А разом з цим вона відчула, як долоні її рятівника не просто її підтримують, а й поволі ковзають її тілом збурюючи в ній далеко не розслаблений стан. При чому робив він це, періодично ледь торкаючись пальцями, від чого її розбурхувало ще сильніше.

Крізь напівприкриті повіки Ніель бачила, як лукавим осміхом виграють його губи, а очі вкриваються дурманливою паволокою, й розуміла, що дехто може надто захопитись своїми іграми.

Та все це було перервано гучним плескотом за спиною Ґілланора. Чоловік зреагував миттю, ледь почувши звук й помітивши як округлюються очі дівчини. Він стрімко розвернувся, створюючи захисну півсферу довкола них, але те, що виростало з-під води, було такого розміру, що невідомо, чи витримає захист й чи діє він на нього взагалі…