1.2

Розосередивши зір, Ніель спробувала відшукати необхідну стабільність в найближчій обстановці, але все, нехай і злегка, проте мінилось відтінками, хоч і в межах одного кольору, та це означало, що такі речі є часткою просторової петлі. Неохоче, вона рушила до палацу: доведеться осередок стабільності пошукати в ньому. Будь-яка петля мала свій стабільний стрижень, довкола якого вона й створювалась.

Зсередини палац вражав не меншою білосніжністю, від котрої починало рябіти в очах. І це ніяк не полегшувало пошуки. Скільки вона не обдивлялась фоє – все в ньому мерехтіло. Довелось підійматись сходами, та вони виявились нескінченними. Лиш, коли дівчина вже майже вибилась з сил, сходи вивели її до другого, точніше, до іншого поверху, бо з’ясувати який він був у черзі – не виявлялось можливим.

Та не встигла Ніель ступити на поверх, як довкола неї знов затягнуло сизою імлою, а коли вона розвіялась, все прийняло темно-синій колір. Лиш десь в кінці коридору виднілось щось біле. Лайнувшись про себе, дівчина рушила в той бік, не особливо покладаючись на успіх: все ж білий колір не викликав у неї довіри, але варто було перевірити.

Вона йшла постійно озираючись: тиша й відсутність в цьому палаці навіть тіней дещо насторожували. У просторових петлях все ж примудрялись жити ті ж тіні. Та й вартові могли легко сюди заявитись. Але коридором розносились лиш звуки її кроків.

В якийсь з моментів Ніель скоріше відчула, якимось своїм шостим чуттям, аніж свідомо побачила, що підлога під її ногами різко обірвалась й вона мало не полетіла у провалля. Але й утриматись їй вже не вдавалось, а вхопитись руками не було за що. Тому, відштовхнувшись від краю так сильно, як тільки змогла у своєму хиткому положенні, дівчина стрибнула до звідкись з’явившихся сходів навпроти.

Вчепившись у поручні, Ніель спробувала підтягнутись, та над головою почувся шурхіт крил й щось начебто торкнулось її пальців. Від несподіванки вона ледь не розпустила їх, але хтось раптом вхопив її за комір й рвучко висмикнув на сходи.

Не встигла дівчина полегшено видихнути, як з-за спини почувся глибокий вкрадливий голос:

– Яка солодка!

Її реакція була блискавичною: вона вдарила свого начебто рятівника під дих, а, коли він, похлинувшись повітрям, спробував схопити її за плече, перехопила його за руку й кинула через себе. Поки незнайомець котився сходами вниз, Ніель рвонула вгору. Вона навіть роздивитись його не встигла – не до того було.

Але сходи, схоже, теж були явно не на її боці: вони не закінчувались, звиваючись довжелезною змією, що тягнулась все вище й вище. Ніель вже задихалась, але не зупинялась, хоча начебто ніхто за нею й не гнався. Озирнувшись кілька разів, погоні вона не помітила, але це місце було настільки непередбачуваним, що погоня могла виринути десь поперед неї.

Та замість погоні перед нею, точніше, просто під нею виринула хитка плита, на котрій вона якимось чином опинилась, ризикуючи злетіти не тільки з неї, а й разом з нею, бо трималась та незрозуміло на чому, ще й хилитаючись при цьому досить погрозливо.

Ніель завмерла. Та перший-ліпший порив вітру обіцяв скинути її, навіть якщо вона й дихати перестане.

– Не ворушись! – знов у спину прилетів вже знайомий голос. – Це вже не жарти. Якщо не хочеш перетворитись на калюжку з купкою перетрощених кісточок, роби, що я скажу.

– І на кого я перетворюсь тоді? – не обертаючись пирхнула вона.

– Це вже від тебе залежатиме, – пролунало якось двозначно, остаточно позбавляючи бажання дослухатись до порад незнайомця.

Ніель нервово метикувала: метрах в п’яти й дещо нижче від неї були чергові сходи. З тієї висоти, де вона знаходилась, можна було б дострибнути, добре відштовхнувшись, якби не плита. Проте, якщо вдало скерувати траекторію польоту плити, то вона навіть може допомогти долетіти до сходів.

– Зараз я перехоплю тебе арканом, – почулось ззаду.

А це було непоганою ідеєю! От тільки використає вона її по-своєму. Дівчина, намагаючись не ворушитись, випустила з руки магічний аркан, приховуючи його ілюзією й, прицілившись, жбурнула його в бік сходів. Плита зрушила з місця й пару секунд Ніель буквально планувала на ній, поки та не почала перевертатись. Та другий кінець аркану вже добре закріпився на поручнях сходів, до котрих вона й полетіла, скорочуючи довжину магічної мотузки.

– Ідіотка! – долетіло до неї, та вона вже встигла буквально влипнути в омріяні поручні й за мить перемахнула їх, помчавши ними вниз, радіючи власній спритності.

Проте радість була недовгою. Прольотом нижче на неї сунула мантікора: хижа тварюка з майже людським обличчям, лев’ячими гривою й тілом, та величезним скорпіонячим хвостом. Найгірше було те, що на цю потвору не діяла ніяка магія.

Ніель позадкувала й зрозуміла, що найгірше, як виявилось, було навіть не це: за спиною почулось характерне гарчання, а, значить, вона одна проти вже двох мантікор. І їй дуже пощастить, якщо вдасться бодай одній з них відтяти клятого хвоста, отрута якого могла вбити корову. Та друга цілком могла наздогнати й добити її. Але варіантів, на жаль, було небагато.

Створивши в руці блискавку вона жбурнула її в мантікору, що була попереду, сподіваючись відволікти хоча б її увагу, й стрибнула мало не через весь проліт, перелітаючи через монстра. Приземлившись десь в метрі від тварюки на якомусь майданчику, Ніель скочила на ноги та, на жаль, удар жала наздогнав її, впиваючись у литку.

Її вистачило ще на кілька кроків й світ перед очима почав меркнути. Останнє, що вона відчула, як хтось підхоплює її на руки.

Доброї всім ночі!
Щось героїні не щастить поки що. Зате може пощастити тим, хто встигне першим активувати чергові подарунки від чудових авторок: промо  APRUdAKp  до захопливого фентезійного детектива "Гидка фаворитка, або Дві сторони дзеркала" Лариси Бондарчук, й промо  y6Ynwoys  до не менш захопливої фентезійної історії від Тані Толчин "Артефакторка".