Розділ 21

Скоріше б забути про все. Повернутися додому і викинути з голови це дурне кохання. Фрайдей ще ніколи не почувалася настільки вичавленою. Таке відчуття, що її життя тепер втратило весь сенс. Не долетіли до зірок. Арден залишився лише тінню в її серці. Поглянувши на хмари, що пропливають повз, на обличчі з'являється ледве помітна посмішка. А може, це було все даремно? Немає почуттів. Усе має залишитися позаду. Маленький ілюмінатор - це всього лише невеличкий світ, у якому б сховатися і просидіти достатню кількість часу. Але це неможливо.

Літак незабаром приземлиться, і міс Адамс знову стане тією стервозною панянкою, якою була раніше. І більше ніякого кохання. Тільки холодний розрахунок. Доля, отже, занадто багато разів випробовувала її на міцність. Відтепер дівчина сама вирішує, як їй жити далі.

Ларч під'їхав одразу ж, щойно Фрайдей вийшла з будівлі аеропорту. Додому їхати не хотілося, але якось буде не зовсім зручно перед батьками. Ну нічого, постраждає трохи. Поплаче. А потім заспокоїться. Ніхто не вічний. І ніщо не вічне. На жаль, почуття теж. Після прибуття в особняк вона ще не знала, що Чарльз перебуває там. Він приїхав двома тижнями раніше. Вирішив трохи погостювати, ось і залишився. І тут такий сюрприз. Хлопець одразу ж кинувся їй відчиняти двері. Допоміг вийти з машини. Був дуже милим і ввічливим. Напевно, у містера Редфорда теж усе було не так добре в особистому житті, як би того хотілося. Юнак виглядав сумним. Уся родина Адамсів зібралася у величезній вітальні. Їм подобалося влаштовувати такі посиденьки. Спокійні й тихі. Просто послухати музику чи обговорити якусь цікаву книжку. Або просто прогулятися в саду. Помилуватися хижими квітами. От тільки Фрайдей і Чарльзу було не до веселощів, і Гомес із Мортісією не могли цього не помітити.

— Що з вами таке? Ходите, немов у воду опущені, — чоловік намагався якось їх підбадьорити, але поганий настрій його доньки й містера Редфорда нікуди не зник.
—  Напевно, просто втомилися? Нехай відпочинуть трохи. —  Мортісія поставилася до цього набагато спокійніше, ніж її чоловік.
—  Мамо, тату, я залишуся жити з вами. Я й Арден більше не разом. —  Головне правильно донести цю інформацію. Аби тільки дівчину ніхто не засуджував.
—  Але ми думали, що скоро друге весілля зіграємо. Донько, ти головне, тримайся. Не розкисай. — Містер Адамс хоч і був скритною людиною, але коли справа стосувалася кохання, то твердо стояв на своєму.
— Нічого страшного. Фрайдей, усе налагодиться. — Жінка сумувала разом із нею, але перед Гомесом не стала поводитися занадто інфантильно.

—  Усе, що не робиться - на краще. У мене є Чарлі. Ось за нього і вийду заміж. — Брюнетка навіть не думала, що скаже таке. Воно якось само вирвалося.
— Але це надто відповідальний крок. Фрайдей, ти ж казала, що Ардена кохаєш і тебе більше ніхто не хвилює. — Хлопець не хотів ставати для неї тимчасовим притулком. Тим паче що цей шлюб із таким розкладом не матиме жодного сенсу.

Гомесу і Мортісії нічого було додати. Схоже, що їхня донька вже сама визначилася, чого хоче. І жодні пояснення тут не допоможуть. У ній просто грає образа. Злість на того, хто обіцяв бути поруч, але так і не зробив цього. А тепер дівчина намагається заглушити цей біль за допомогою Чарлі. Та й молодий чоловік не особливо балакучий. Не розповів про те, що Йоко його кинула. Чомусь промовчав про це. Фрайдей вирішила, що їм необхідно побути наодинці. Подякував батькам за все. Вона вирушила на задній двір. Чарльз стояв і дивився на дерева. Його погляд був прикутий до похмурого цвинтаря, що розташовувався одразу за будинком сім'ї Адамс. Похмуре місце. Багато могил і атмосфера вельми гнітюча.
І темноволоса відчула, що весь негатив виходить від її найкращого друга. Він постійно був зайнятий своїми проблемами, що геть забув про неї. Навіть жодного разу не зателефонував. От же безсовісний. Вона підійшла ближче і поклала йому руку на плече. Хлопець дихав спокійно й рівно. Але все одно погляд був сумним.

— Вона пішла? Адже так? —  Це буде єдине, що Фрайдей запитає в нього. Якщо забажає, то відповість, а якщо ні, то така його воля.
—  Навіть не хочу думати про цю зрадницю. — Чарльз не міг занадто довго залишатися холодним і байдужим. Так, його це зачіпало, але не настільки, щоб на собі волосся рвати.
— Якщо хочеш, то почнімо все спочатку. Уявімо, що нічого цього не було.
—  Дівчина не просто шукала розраду в ньому, а збиралася назавжди забути Ардена і все те, що з ним пов'язано.
—  Не впевнений. Нічого не буває просто так. — Містер Редфорд хоч і любив цю дівчину, але одного разу вже вчинив дурість і більше таких помилок не хотів робити.

Фрайдей же просто одного разу розповість про те, що сталося насправді. І чому вампір так різко вирішив припинити їхнє спілкування. А поки що просто насолодиться свіжим повітрям. І неважливо, що не з тим, хто їй був ближчим за духом. Головне, що Чарлі був тут. І кинув усе заради неї. Приїхав і не став говорити про свій невдалий роман із міс Танака. У кожного мають бути свої секрети. Нехай Чарльз приховає це від інших, але від Фрайдей не зможе. Занадто сильне між ними тяжіння.

Начебто не кохання, але й не дружба. Навіть пристрастю це назвати язик не повертається. Це менше ніж кохання, але набагато більше, ніж просто звичайне знайомство. Все-таки роки беруть своє. За нею він у вогонь і у воду. Та й міс Аддамс завжди готова прийти на допомогу Даді, якщо її зовсім не чекають. Це те, що прийнято називати повагою. Віддавати себе повністю, щоб інші були щасливі. І хто як не містер Редфорд допоможе дівчині, впорається з цим болем. Зцілить від душевних ран. І нехай стане тим, хто захоче розділити з міс Аддамс це життя. Крокувати однією стежкою. Не бояться того, що їх можуть розвести в різні боки. На відміну від Ардена, хлопець хоча б намагався боротися за своє кохання. Шкода, що серце не обирає. Воно просто кохає. І зараз вона дивиться йому в спину, але мине час і погляне в очі.

В  Нью-Джерсі розвивалася ціла драма, але Лорел то було на це плювати. У в'язниці особливо нічим зайнятися. Хіба що читати цілими днями, грати в доміно. І раз через раз поговорити по телефону з шерифом. І чому він не поспішає її рятувати. Обіцяв же витягнути з цього гадючника. Але не дуже поспішає. Значить, жінка сама все влаштує. У неї навіть з'явився план. Використовує Вінсента Торпа у своїх цілях. Довелося написати цілу поему, але без цього нікуди. Міс Гейтс не стала чекати того самого дня, коли її посадять на електричний стілець і просто вб'ють. Не про таку смерть мріяла ця жінка. Вона непомітно прорила невеликий тунель, а потім прикрила його невеликою шторкою. І сьогодні Лорел буде вже на волі.