Розділ 3

Паґслі здригнувся. Холодний липкий страх обплутав його, мов павутиння. Усе життя він мріяв про самотність, про тишу і спокій у цій дивакуватій кімнаті.  Добре, що дядько Фестер, знавець у всяких "делікатних" справах, нашвидкуруч накидав йому кілька планів. Час діяти. Час дати волю фантазії. Але щось підказувало Пагслі, що міс Вульф – не промах. І це дівчисько,  теж не сидітиме склавши руки.

Ельза трималася від нього на відстані, зберігаючи повагу до давніх звичаїв її родини. Батьки їй завжди наголошували: жодних тісних контактів з іншими диваками.  Тому про дружбу з ними не могло бути й мови. Але Аддамс... Він здавався їй особливим. 

Діставши з сумки кілька герметичних пакетиків з кров'ю, вона вправно проткнула один трубочкою. Звісно, Вульф б ніколи не запропонувала таке Паґслі. Але ж... хто відмовиться від нового досвіду?

Брат близнючок скоса поглянув на дивний напій міс Вульф. Кров? Звісно, він чув про такі речі, але ніколи не бачив, щоб хтось пив її ось так, не ховаючись, не перетворюючи це на ритуал. Дядько Фестер радив почати з малого: підкласти їй у ліжко тарантула, підмінити шампунь на зеленку, непомітно підсипати у їжу перець чилі. Але зараз, дивлячись на цю дивакувату дівчину, яка так спокійно потягує кров, Аддамс  відчув, що його звичайні витівки будуть марними. Потрібно щось більш... витончене.

— Може, вип'ємо? І познайомимося нарешті як слід? — в голосі дівчини відчувалась цікавість. Їй було що розповісти, але чи погодиться хлопець на всі її витівки?

— Дякую, але я не хочу. Щойно доїв бутерброд із пліснявою, — він підморгнув їй, не припиняючи прибирати в кімнаті.

— Як знаєш, — Ельза зробила кілька ковтків і заховала пляшку  з кров'ю в надійне місце.

— Скоріше б уже настав новий день. Тут нестерпно нудно, — пробубнів хлопеець. 

Поки Паґслі та Ельза натхненно креслили плани їхньої майбутньої схованки, у кімнаті Венздей та Енід розгорілася справжня баталія.  Бо Енід, сповнена найкращих намірів, вирішила, що її похмурій подрузі терміново потрібні зміни.

Тому замість того, щоб безперервно стукати по клавіатурі, виливаючи на папір чергову порцію готичної прози, Венздей, на її думку, мала б нарешті піти на побачення. Відверто кажучи, кандидатура Ксав'є здавалася їй ідеальною: симпатичний, талановитий, та й взагалі, чому б і ні?

Однак ця ідея викликала у Венздей бурю протесту. Бо після пережитого з Тайлером, який виявився зовсім не тим, за кого себе видавав, вона не відчувала жодного бажання занурюватися у вир романтичних стосунків.

Венздей ледь не стала обідом для якогось потворного страховиська, а тепер змушена вислуховувати ще більш нестерпні поради про кохання від Енід. 

Світ, здавалося, перекинувся з ніг на голову. Але Венздей, з її філософським ставленням до життя, вважала всі ці почуття абсолютною нісенітницею, марною тратою часу та енергії. Їй би розслідувати чергову загадку, а не слухати про рожеві окуляри та метеликів у животі.

Аддамс подумки креслила план втечі з цієї рожевої пастки. Можливо, інсценувати власну смерть? Чи просто зникнути в темряві ночі, залишивши Енід наодинці з її новоспеченою мудрістю? Обидва варіанти здавалися привабливими, але потребували ретельного планування. Вона не могла дозволити собі провал, особливо зараз, коли навколо стільки справжніх проблем, гідних її уваги.

Наприклад, хто підкинув ту отруйну троянду в її кімнату? І чому Торп так дивно поводиться останнім часом? Ці питання були набагато цікавішими, ніж розмови про те, як правильно тримати Аякса за руку чи як реагувати на його недолугі компліменти.

Венздей відчувала, як її терпіння вичерпується. Кожне слово Енід, кожна її усмішка, кожна згадка про того хлопця – все це було як крапля за краплею, що точить камінь її байдужості. Аддамс майже відчувала, як її мозок починає плавитися від надлишку цукру та рожевого кольору.

Раптом, в її голові виникла ідея. Можливо, вона могла б використати цю ситуацію у власних цілях. Енід, у своїй закоханості, була сліпа і довірлива. Можливо, Венздей могла б витягнути з неї корисну інформацію, прикинувшись зацікавленою в її сердечних справах. Це був ризикований план, але він міг виявитися корисним.

Венздей глибоко вдихнула і, з натяжкою на щирість, запитала: –  Що ж, Енід, ти вважаєш, що Аякс дійсно... вартий твого часу? Вона сподівалася, що її голос звучав достатньо невинно, щоб не викликати підозр. Гра почалася.

Енід, здавалося, аж засяяла від цього питання. Її очі, і без того яскраві, спалахнули ще більшим вогнем ентузіазму. – Венздей, ти не уявляєш! Він такий... такий... Аякс! Вона замовкла, намагаючись знайти слова, які б могли передати всю глибину її почуттів. Сінклер подумки закотила очі. – Він... ну, він намагається! І це головне!

Венздей ледь стримала зітхання. – Намагається?  – перепитала вона, намагаючись надати своєму голосу нотку щирої зацікавленості. – Намагається що?

– Ну, намагається бути романтичним! Він не завжди знає, як це робити, але він старається! Наприклад, вчора він подарував мені камінь. Просто камінь. Але він сказав, що він нагадує йому про мене, тому що він такий же... міцний і незвичайний! Енід захихотіла, прикриваючи рот долонею.

Венздей подумки відзначила: Аякс - не романтик, дарує дивні подарунки, потребує інструкцій. –  Що ти відповіла? –   запитала вона, продовжуючи свою гру.

– Я сказала, що це найпрекрасніший камінь, який я коли-небудь бачила! І це правда! Він такий... кам'янистий!  Енід знову захихотіла.

Венздей відчула, як її мозок починає закипати. Вона потребувала перерви. – Енід, з  мене досить. Мені необхідно  написати есе про вплив готичної літератури на сучасну моду, – збрехала Аддамс.

– Енід кивнула, все ще сяючи. – Добре! Але якщо тобі знадобиться порада, ти знаєш, де мене знайти!

Венздей  потребувала темряви, тиші та відсутності рожевого кольору. Їй потрібно було обміркувати отриману інформацію та розробити план. Можливо, вона могла б використати закоханість Енід, щоб дізнатися більше про Аякса. Можливо, Аякс знав щось про отруйну троянду або дивну поведінку Торпа. Це був довгий і ризикований шлях, але Венздей була готова на все, щоб розгадати таємниці, які оточували її.