Розділ 2

Минуле постійно дихає у спину. Ховайся не ховайся, а карма все одно наздожене кожного. У кожного свій шлях. У когось він тернистий, а хтось запросто опиниться на вершині Олімпу. Все у цьому житті закономірно.
Ось би стерти з пам'яті всі непотрібні файли й натиснути кнопку видалити. Але не все так просто. Викреслити всіх зі свого життя не вдасться. Вони все одно нагадають про себе, і будь-яким способом. Подзвонять, напишуть повідомлення, покличуть на особисту зустріч. Та кому якась різниця, що коїться в душі інших. Це просто потрібно прийняти, а не намагатись все виправити.

Венздей не була повноцінною без Фрайдей, тому попросила свою сестру поїхати разом з нею до Невермору і з'ясувати, що насправді там відбувається. Вони дивилися одна  на одну лютим поглядом, ніби сірник ось-ось спалахне. Дівчина тільки повернулася з Академії, мало не померла там, а тепер тягне  свою  близнючку на вірну смерть, яка ні сном ні духом, що довелося пережити  міс Адамс в стінах навчального закладу. 

Іншій дочці Гомеса і Мортісії  було фіолетово, де навчатися, адже пансіон мадам Готьє раптово закрили, і повертатися їй  було нікуди. А відвідувати місцеву школу рівносильно вбивству. Довелося прийняти пропозицію Венздей і починати збирати свої валізи. Щоправда, їй це давалося  важко.
Речей було надто багато. А брати із собою весь гардероб зовсім не обов'язково. Лише пару суконь, туфель та інших дрібниць, які можуть знадобитися під час навчання.

Венздей швидко відповіла на повідомлення Ксав'єра, а потім сховала телефон у нижній ящик робочого столу.  Ще бракувало, щоб сестра побачила її листування з хлопцем. Фрайдей ще подумає, що між ними щось є.  Зазвичай, брюнетка огризалася, коли щось її  не влаштовувало, але зі своїм відображенням навіть сваритися було приємно.
І міс Адамс, як завжди, увійшла, навіть не постукавши.  Переважно, за таке  чорнява використовувала прилад для тортур, але шкодити сестрі не хотілося. Аж надто гарною вона була. Жіночна, елегантна, граціозна. Саме чудо. Якщо чесно, то дівчина навіть трохи заздрила їй. Іноді навіть намагалася стати такою самою, але потім різко викидала цю думку зі своєї голови.

—  Ти що, нас підслуховував? — Питання сестри пролунало для нього немов грім серед ясного неба.
— Ні, я просто шукав дядька Фестера. Слово честі, — Пагслі мало не перевернув акваріум з піраньями, який стояв на тумбочці біля ліжка Венздей.
— Марш із кімнати. Швидко ! — Фрайдей Не збиралася цяцькатись ще й з ним. Нехай краще уроки робить, а не дуріє.
—  Я зараз піду. Що, навіть посидіти вже не можна. І знову цей здивований погляд. Ще   й потрібно було довести. Накоїв справ, а тепер у кущі.
— Отже, я рахую до трьох. Геть звідси, — Вона  бере хлопця за вухо і виставляє за двері.
—  Навіщо ти так із ним? Він ще зовсім дитина! — уперше в житті брюнетці стало прикро за молодшого брата.
 —  Нехай знає своє місце. На тобі немає обличчя. Давай розповідай, що таке.  —  Фрайдей відставила друкарську машинку вбік і підтягнула стілець, на якому сиділа дівчина трохи ближче.
— Я поцілувалася з хайдом, але це виявилося не найстрашнішим в моєму життя. Підставила людину, яка мені цілком довіряла. Билася з небезпечною примарою з минулого. І це ще весь список. — Брюнетці не хотілося перераховувати все те, що їй довелося випробувати на  власній шкурі.
— Бідолаха. Не хвилюйся, я тебе не кину. До останнього захищатиму.  —  Фрайдей як завжди, зуміла знайти правильний підхід до сестри. Бути з нею  на одній хвилі.
— А ще я стала свідком вбивства. Директор Невермору померла на моїх очах. —   Венздей було боляче про це згадувати, але якщо вона просить, то треба виконати це прохання.
—  Ми знайдемо того, хто це зробив. Заспокойся я поряд. Тобі нічого не загрожує. —  Сестра допомогла їй лягти  на ліжко, а потім погасила світло в кімнаті.

І поки її близнючка бачила вже десятий сон, то дівчина нервово блукала по кімнаті, шукаючи відповіді на деякі запитання. Міс Аддамс цікавило все до найменших подробиць. Але про це вона поміркує потім, а поки що краще залишити  Венздей наодинці. Нехай міцно спить і ні про що не думає. Як тільки двері за Фрайдей зачинилися, очі темноволосої різко розплющилися.
Їй було що приховувати від сестри, але про це вона подбає пізніше, а поки нехай її миловидна тінь насолоджується увагою сім'ї та домашньої атмосфери, а все інше вони обговорять завтра.

Пагслі, цілими днями сидів у лабораторії дядька Фестера, замість  того щоб гуляти на свіжому повітрі. Навіть примудрився випустити зі свого сховища ведмедя грізлі. Що в цьому кримінального? 
А тепер він змушений буде слухати моралі своїх сестер, які неодноразово вже скаржилися на нього старшим. Але ж ніхто не вибирає, де і коли йому народиться. Схоже, що хлопцеві пощастило більше за інших. Робити все, що можна і не можна, але за це отримувати приємну нагороду. Наприклад, випустити тарантула Фрайдей зі скляної колби. Або вкрасти щось із речей Венздей. Оце життя.  Не казка, а мрія.

Зимові канікули - це час для того, щоб побути зі своїми рідними, удосконалитися в різних видах мистецтва, досягти успіху у фехтуванні, плаванні, зрештою, знайти своє покликання. На вигляд Адамси були типовою сім'єю зі своїми принципами, але за їх часом чудовими обличчями ховалася невблаганна спрага морально і фізично виводити один одного. У цьому й полягав їхній весь шарм.

Звістка про те, що сестри разом зі своїм молодшим братом незабаром їдуть до Невермору, нікого не порадувала. Дівчина не хотіла повертатися туди, а тепер ще й за Пагслі дивитися. З Фрайдей справи були набагато кращі. Вона сама вже могла приймати рішення тому, що була набагато розумнішою. І постояти за себе.  Показати себе як з поганого, так і з хорошого боку. А що в академії забув наймолодший з Адамсів? Це було незрозуміло.

Огидний крик у голові Венздей не дозволив їй як слід виспатися. Вранці все здавалося потворним, немов воскові фігури. Її сім'я вже сиділа за столом. Тільки дівчини не вистачало. А ще вона дуже сумувала за своєю бабусею, яка покинула цей світ. На жаль, ніяка магія б не допомогла воскресити померлих. Згодом рани затягнуться, але як із цим жити далі?