Розділ 1

Нью-Джерсі зустрів її дивною, майже моторошною палітрою. Місто виглядало яскраво, але люди – порожніми. Вони стояли, ніби застиглі, і навіть бездушні манекени у вітринах здавалися живішими за них. Неонові вогні пульсували обіцянками, які віддавали чимось брудним і фальшивим. Тут, здавалося, все мало свою ціну. Венздей відчула цей сморід за кілометр.

Вона ледь прочинила вікно, впускаючи в салон гіркувато-солодкий запах кави, який миттєво пронизав її, як отрута. 

У голові запульсував біль, і перед очима виник образ людини, готової на все заради неї. Того, хто поділився б секретами, заспокоїв, розділив би і радість, і горе. Цього їй бракувало в Неверморі. Енід була хорошою подругою, але Венздей не відчувала до неї справжньої близькості. Час тягнувся нескінченно, але нарешті вона опинилася там, де їй було… комфортно.

Вона любила цей дім, просякнутий запахом плісняви, вогкості та болю. Біль, який вона сама плекала, вимальовувала у своїй хворобливій уяві. В особняку її зустріли лише дядько Фестер, Ларч і Річ. Ні матері, ні Пагслі не було. Поки Ларч розбирав її речі, Венздей підняла погляд на старе дерево, що розрослося біля будинку. Воно зберігало в собі спогади з її дитинства.

— Що так розізлило мою грозову хмарку? — стурбовано запитав чоловік, підійшовши до доньки й ніжно поплескавши її по плечу.

— Поняття не маю, чому валізи сестри опинилися в моїй кімнаті, — буркнула Венздей. — Невже ця нестерпна дитина нарешті надумала повернутися?

Вона лише похмуро посміхнулася, коли батько спробував її підбадьорити.

— Динозаврику, все сталося дуже швидко. Фрайдей звалилася, як сніг на голову, — виправдовувався дядько Фестер, який ще ніколи не бачив племінницю такою розлюченою.

— Слухати нічого не хочу! Нехай забирається геть! — випалила дівчина, вже не намагаючись стримувати гнів.

Фестер зблід, а батько Венздей, навпаки, насупив брови. Він не любив, коли його донька так розмовляла.

— Венздей, це нечемно, — суворо зауважив він. — Фрайдей — твоя сестра, і вона має право жити тут, як і ти.

Венздей закотила очі.

— Право? Вона втратила це право, коли покинула нас, щоб ганятися за своїми безглуздими мріями про славу та визнання.

— Вона просто хотіла знайти себе, Венздей, — м'яко заперечив батько. — І, можливо, їй потрібна наша підтримка зараз.

— Підтримка? — Венздей саркастично засміялася. — Вона ніколи не потребувала нашої підтримки. Вона завжди вважала себе кращою за нас.

Фестер не витримав і втрутився:

— Динозаврику, не будь такою суворою. Фрайдей завжди тебе любила, хоч і не завжди вміла це показати.

— Любила? Тоді чому вона пішла? Чому не залишилася поруч?

Венздей відвернулася, намагаючись приховати сльози, які раптом почали з'являтися в її очах. Вона не хотіла показувати свою слабкість. Вона не хотіла, щоб вони бачили, як сильно її ранить відсутність сестри.

Батько обійняв її за плечі.

— Вона повернеться, Венздей. І тоді ви зможете все обговорити.

Венздей мовчала, дивлячись у вікно. За вікном бушувала гроза, і їй здавалося, що її власна душа зараз така ж бурхлива і неспокійна. Вона не знала, чи зможе пробачити Фрайдей. Вона не знала, чи зможе знову довіряти їй. Але вона знала одне: повернення сестри перевернуло її світ з ніг на голову, і вона не знала, що буде далі..

***

Тим часом, у вирі магазинного хаосу, Мортісія марно перебирала сукні, жодна з них не припала їй до душі. Паґслі, з нудьгою в очах, плентався за матір'ю, сподіваючись знайти хоч щось цікаве серед цих дивних речей. Його думки були далеко від шопінгу, у світі тортур та експериментів. З того часу, як Фрайдей захопилася Парижем, він зовсім втратив інтерес до Америки. На щастя, Мортісія передбачливо попросила Ларча забрати їх звідси. Дворецький не міг відмовити жінці, якій був зобов'язаний усім. Бо саме сім'я Аддамсів врятувала творіння божевільного вченого, викупивши ту стару психіатричну лікарню.

Фрайдей, завжди вирізнялася гострим розумом.  Тому не варто було недооцінювати її кмітливість, адже Аддамс майстерно вміла маніпулювати людьми.

Дівчина просто жила на повну, робила все, що заманеться, і ніколи не відчувала наслідків. Усі жінки в родині Аддамс мали дар зачаровувати, вивертати душу навиворіт, ховати серця живцем і замикати їх назавжди. 

Ззовні Фрайдей здавалася неприступною сніговою королевою, але в глибині душі була вразливою, ніжною і самотньою. Їй подобалося годинами спостерігати за місячним сяйвом, що проникало в кожен куточок їхнього дивного будинку. Або нишком малювати Венздей, поки та зосереджено грала на віолончелі.

Схопивши свою оксамитову парасольку, Фрайдей легенько покрутила її в руці, а потім повернулася до Мортісії та Паґслі, якому, відверто кажучи, шопінг вже добряче набрид. 

— Мені справді личить? Погляньте, яке мереживо! — В її очах танцювали дикі вогники, що трохи лякали.

— Так, моя хижа квіточко. Купуй, і навіть не думай відмовлятися. Мортісія ще додала б до цього образу пару рукавичок і капелюшок, але її дочка і так виглядала розкішно.

— Ми ще довго тут будемо стирчати? Мені, між іншим, час годувати дохлих білок. — Паґслі не міг всидіти на місці й постійно крутився. 

Мортісія Аддамс поспіхом виштовхнула сина   з антикварної крамниці. Ексцентрична поведінка хлопця досягла апогею, тому що спроба підпалити продавцеві волосся та ув'язнення помічника в клітці з гримучою змією змусили її до швидкої евакуації. Фрайдей, спостерігаючи за цим хаосом, не могла збагнути, як її брат так відкрито демонструє свої деструктивні пориви. Мортісія ж, з властивим їй спокоєм, списала все на підлітковий бунт.

Ларч чекав біля входу. Діти вмостилися на задньому сидінні, а Мортісія зайняла місце поруч з водієм, щоб пильнувати за ними. Повернувшись до маєтку, Паґслі одразу ж побіг на цвинтар у пошуках отруйних павуків, а місіс Аддамс з дочкою попрямували до будинку.