Розділ 1

Нью-Джерсі зустрів дівчину барвистими краєвидами, наче люди перетворилися на неживих роботів. Вони просто завмерли на місці. І навіть беземоційні ляльки на їхньому тлі здавалися набагато яскравішими. Неонові вивіски міста загрузли в променях хтивості, брехні та безмірного бруду. Все в цьому світі купується та продається. Венздей  впізнала цей запах. Трохи відчинивши вікно машини, вона впустила кисло-солодкий аромат гіркої кави, що миттєво розливається по жилах. І як люди могли пити цю гидоту?

У  неї в голові щось боляче пульсувало. Перед очима виплив образ людини, яка готова була за неї життя віддати. Поділитися найпотаємнішими таємницями, заспокоїти, розділити горе та радість. У Неверморі брюнетці цього не вистачало. Енід була чудовою подругою, але особливої прихильності дівчина до неї не відчувала. Час здавався цілою вічністю, але незабаром Адамс опинилася у звичному для себе середовищі.

Вона любила будинок, в якому все наскрізь пропахло пліснявою, вогкістю та болем. Адамс сама створювала цей біль. Малювала його у своїй хворій уяві. Чорняву зустріли лише дядько Фестер, Ларч, і Річ. Ні матері, ні Пагслі в особняку не було. І поки дворецький порався з її речами, дівчина підняла свою голову трохи вгору, щоб побачити, як розрослося її улюблене дерево. Воно приховувало у собі спогади з дитинства.

— Що так розізлило мою грозову хмарку? — Чоловік підійшов до своєї доньки й поплескав її по плечу.
— Я гадки не маю, що в моїй кімнаті забули валізи сестри. Невже ця нестерпна дитина нарешті вирішила повернутися? —  Венздей лише похмуро посміхнулася, коли батько вирішив підбадьорити її.

— Динозаврик, Все сталося дуже швидко. Фрайдей звалилася ніби сніг на голову, — почав виправдовуватися дядько Фестер, який ще ніколи не бачив свою племінницю настільки злою.

— Чути нічого не бажаю. Нехай забирається до біса! — дівчина вже не почала підбирати потрібні слова, щоб висловити свою зневагу.

Та й Ларч із Річчю не хотіли посилювати й без того складну ситуацію, тому дали юній міс Адамс трохи часу прийти до тями. Не було у них поняття лізти в чужий простір.  Вона знову втекла з дому. Захотіла побути сама і трохи подумати.

Тим часом Мортісія, піддавшись спокусі, приміряла ще кілька суконь, але, на жаль, їй нічого не підійшло. Пагслі невдоволено тинявся між вітринами з цими моторошними ганчірками в надії, що зможе знайти тут і для себе щось кумедне. Хоча кімната для тортур його цікавила значно більше, ніж похід по магазинах. Відколи Париж полонив думки Фрайдей, на сумну Америку не залишалося жодних сил. Добре, що місіс Адамс заздалегідь попросила Ларча забрати їх звідси. Він не міг їй відмовити, бо був зобов'язаний жінці своїм життям. Саме ця дивна сім'я стала порятунком душевнохворого творіння геніального вченого, який був схильний до різних тортур. І якби Адамси не побажали викупити стару психіатричну лікарню, то його життя могло скластися інакше.
Перша дитина Мортісії та Гомеса завжди відрізнялася своєю кмітливістю. Ця дівчинка була талановитою, хоч і не визнавала цього. Все те, що потрапляло до її рук відразу ж перетворювалося на справжній шедевр. Зовсім не дурною була ця тямуща дівчина, якщо так спритно навчилася маніпулювати людьми. 

Вона просто насолоджувалася життям. Робила все, що душа забажає, але ніколи не була за це покарана. Усі жінки в сім'ї Адамс вміли зачаровувати. Вивертати душу.  Ховати серця живцем. Закривати його на ключ, щоб ніколи не відчиняти. Кохання вбиває. Робить людину вразливою, непідвладною собі. Фрайдей не хотіла, щоб така доля спіткала і її.

На перший погляд, брюнетка здавалася сніговою королевою, але в глибині душі була вразливою, ніжною та самотньою. Дівчині подобалося годинами спостерігати за місячним світлом, яке миттєво проникало в кожен куточок будинку. Нишком малювати Венздей, поки та зосереджено грає на своїй віолончелі. Вона любила її, хоч ніколи про це не говорила. 
Схопивши оксамитову парасольку, міс Адамс легенько покрутила її в руці, а потім повернулася до Мортісії та молодшого брата, якому, м'яко кажучи, все це вже не подобалося. Набридли йому всі ці покупки. 

— Мені  дійсно  це личить? Подивіться, яке мереживо! — У її очах танцювали дикі вогники, які трохи лякали.

— Так, моя хижа квіточко. Купуй і навіть не думай відмовлятися. Мортісія ще додала б до цього образу пару рукавичок і капелюшок, але її дочка і так виглядала розкішно.

— Ми ще довго  будемо  тут стирчати? Мені, між іншим,  час годувати дохлих білок. Пагслі не міг сидіти на  одному місці, тому постійно крутився. У хлопця ні на що вже не вистачало терпіння.

Довелося швидко залишити антикварну лавку, бо її син влаштував там цілу істерику. Спробував підпалити волосся продавця, а його помічника взагалі змусив залізти в клітку з гримучою змією. Фрайдей не могла зрозуміти, як цей «чудовий» хлопчик так відкрито міг заявляти про свої бажання. Жінці просто довелося списати цю витівку на підлітковий вік. Розплатившись за покупки, Мортісія неохоче покинула будівлю разом зі своїм сином та дочкою.

Ларч під'їхав саме вчасно. Дівчина з хлопцем зручно влаштувалися на задньому сидінні, а місіс Аддамс присіла біля водія, щоб мати  змогу нагляди за ними. Як тільки вони прибули додому, то Пагслі побіг на цвинтар шукати отруйних павуків, а його матір зі старшою сестрою попрямували до садиби.

Поки вона розмовляла з іншими, то Фрайдей піднялася нагору і ввійшла до кімнати сестри. Вона хотіла забрати звідти свої речі, але ще ненадовго затрималася там. Несподівано дівчина помітила на столику біля ліжка фотографію, яку кинула на підлогу. Уламки скла одразу ж розлетілися по всьому периметру. Венздей хоч і була захоплена своїми міркуваннями, але все одно виразно почула якийсь  галас внизу, Тому довелося покинути горище і піти дізнатися, що ж трапилося?

Спустившись на другий поверх, дівчина пройшла вздовж довгого коридору, поки не опинилася перед потрібними їй дверима. Сестра стояла до неї спиною, стискаючи в долоні уламок скла. Вона плавно повернула  її до себе і пильно подивилася в ці до болю рідні очі. Дивні відчуття, ніби дивишся у дзеркало. Дівчата були схожі одна на одну, наче день і ніч. Венздей любила криваву осінь, а Фрайдей подобалося малювати зимові візерунки на вікнах. Одна світила яскравіше за сонце, а друга шукала своє справжнє відображення в місяці. Між ними існувала прірва, яка з кожною секундою зростала. Дівчата були близькими, але водночас далекими одна від одної, немов два полюси Землі.