Передмова

Біжи, Адамс, біжи. Поки ще залишилися сили. Незабаром увесь світ поглине вічна темрява, і тоді всі будуть нещасні. І ти, зокрема. Дурна, наївна дівчинка. Ніхто навіть не згадає цього жалюгідного імені Венздей. Чорний автомобіль плавно ковзав дорогою, ніби вимальовуючи витончені темні троянди. Вони вже не здаються настільки прекрасними, якщо в їхні маленькі тіла встромити сотню отруйних шпильок.

Дівчина поступово звикає до тієї думки, що за нею стежать. Грають з її життям, наче вона чужа маріонетка. І як тільки ляльковик смикає за мотузку,   чорнява повинна навіки замовкнути. Звучить вельми привабливо, але поки Лорел Гейтс на волі, всі відчуватимуть дикий жах. Свідомість  шепоче, що вона все ще жива. Поки шалена куля не зачепила життєво важливі органи. Але це справа часу. Її загибель вже близько.

І хижак, почувши запах крові, нападе відразу, щоб відсвяткувати свою маленьку перемогу. Тоді міс Адамс буде готова зустрітися зі своїми страхами віч-на-віч. Подивитися холодним поглядом, який може пропалити все тіло наскрізь. Завдати удару у відповідь. Болючий, безжальний, остаточний. І останній постріл залишиться за нею. Білий сніг замітає замерзлі від інею вулиці. У переливах сірого неба граючись із чарівними крижинками. Венздей весь час думала, чи буде в її роману щасливий кінець, чи це всього лише початок чогось нового? Думки сплуталися, створюючи ефект дежавю, начебто вона вже переживала все це раніше. І навіть не найприємніші події в Неверморі не можна порівняти з тим, що чекало  дівчину попереду. Її майбутнє не можна назвати бездоганним, світлим та щасливим. Воно вкрите мороком. Нещадною грою, в якій спусковий гачок буде натиснутий рівно опівночі.