Передмова

Біжи, Адамс, біжи! Поки ще є сили. Незабаром світ поглине вічна темрява, і тоді нещасними будуть усі. І ти – зокрема. Дурна, наївна дівчинка... Ніхто й не згадає цього жалюгідного імені – Венздей.

Чорний автомобіль ковзав дорогою, вимальовуючи на асфальті витончені темні візерунки. Колись вони здавалися прекрасними, але зараз... уявити лише, як сотні отруйних шпильок пронизують їхні ніжні пелюстки.

Венздей поступово звикала до думки, що за нею стежать. Грають її життям, наче вона – маріонетка в чужих руках. І варто ляльководу смикнути за нитку, як чорнява має замовкнути назавжди. Звучить спокусливо, але поки Лорел Гейтс на волі, жах не відступить. Свідомість шепоче: вона ще жива. Поки шалена куля не зачепила життєво важливі органи. Але це лише питання часу. Її загибель – неминуча.

І хижак, відчувши запах крові, нападе миттєво, щоб відсвяткувати свою маленьку перемогу. Тоді міс Аддамс буде готова зустрітися зі своїми страхами віч-на-віч. Подивитися холодним поглядом, здатним пропалити наскрізь. Завдати удару у відповідь. Болючого, безжального, остаточного. Останній постріл буде за нею.

Білий сніг заметає замерзлі вулиці. У переливах сірого неба граються чарівні крижинки. Венздей не переставала думати: чи буде в її роману щасливий кінець? Чи це лише початок чогось нового?

Думки сплуталися, викликаючи відчуття дежавю, ніби вона вже переживала все це раніше. І навіть найгірші події в Неверморі не йдуть у жодне порівняння з тим, що чекає на неї попереду. Її майбутнє не назвеш бездоганним, світлим і щасливим. Воно вкрите мороком. Нещадна гра, в якій спусковий гачок буде натиснутий рівно опівночі.