Вбивство — моє хобі (Вікторія Черноус)

Рік.
Рік тому я випадково вбив людину через дівчину. Вона подобалася мені зі школи, але ніколи мене не помічала. У неї завжди була зграя хлопців, і на мене просто не вистачало часу. Я почувався слабаком, не таким, як інші. Я не стояв з ними на одному рівні. Я був ніким.
А потім я забив одного з них до смерті.
На вечірці у Полі я побачив, як хлопець розпускає руки, коли дівчина всіляко намагалася йому відмовити. Я вивів його на вулицю під приводом поговорити та, не встигли ми відійти від будинку, вдарив його в обличчя. Він упав, хапаючись за носа, звідки вже сочилася кров. Дивлячись на нього, я відчував лише огиду від того, що він торкався моєї Полі. Від того, що вона не бажала цього дотику, а цей шматок лайна продовжував чіпати її. Він знав, за що отримував, знав, що я відлупцюю його за погану поведінку, але не здогадувався, що звичайна драка закінчиться зупинкою серця.
Я бив цього хлопця, поки він, у позі ембріона, скручений, лежав на землі. Бив так, що чув, як тріщать кістки, але зупинився тільки тоді, коли вщухла ненависть. Я навіть не знаю, скільки часу він був мертвий, поки я не зупинився.
Коли прийшов до тями та зрозумів, що накоїв, я нічого не відчув. Ніякого страху, хвилювання, жалю — абсолютно нічого.
Лише смак перемоги над гівнюком, який чіпав мою власність.
З того дня я більше не був «ніким». Я став тінню, я був смертю, я був справедливістю. Мені сподобалося вбивати — це увійшло в моє хобі.
За цей рік я знищив сімох чоловіків, які намагалися затягнути Полі у ліжко. Кожен з них залишився без язика або яєць. Та я навіть у такому стані не дозволив покидькам жити. Я вирізав усіх, хто хоч раз торкнувся дівчини без її дозволу, а той, кому вона і дозволила це зробити, випадково загинув в автокатастрофі. Тому більше претендентів не залишилося. Окрім мене.
— Полі! — гукнув я під її вікном. — Кохання моє, ходімо у кіно? Там прем'єра фільму жахів.
Дівчина визирнула, а з-за її плеча з'явилася ще одна голова. Чоловіча.
— Вибач, друже, я сьогодні з хлопцем, — радісно мовила вона і сховалася за шторами.
Я лише бачив, як незнайомець підхопив її на руки і поніс геть від вікна.
Вона досі ставиться до мене як до друга. Хоча іноді здається, що їй взагалі на мене начхати.
Ще тиждень тому вона лила сльози за хлопцем, який розбився, сьогодні трахатиметься з іншим.
Здається, чутки про неї не така вже й вигадка. Але мені начхати. Бодай ще хтось скаже, що вона повія, — я виріжу йому це слово на грудях.
Увечері, коли той мудень повертався від Полі, я чекав на нього біля його машини. Коли він мене побачив, усмішка підскочила до вух.
— Невдаха, — пролунав самовпевнений сміх. — Таку дівчину втратив. Ти навіть не уявляєш, як вона стогнала піді мно…
А далі з його рота вирвався хрип. Я вдарив його ножем прямо в живіт. Бив обережно, аби не зачепити важливі органи. Він потрібен мені живий.
Чоловік дивився на мене скляними очима, намагаючись вимовити хоч слово. Тепер я йому посміхався.
Відчинивши дверцята авто, я затовкав гівнюка на заднє сидіння, вийняв з його кишені ключі й сів за кермо.
— Виклич швидку, ти, сукин син! Я зараз помру! — верищав він.
— Ні, не помреш. Поки що.
Я завів двигун і виїхав на трасу. До місця призначення їхати декілька хвилин. Весь час у дорозі чоловік стогнав, а я лише слідкував за його станом через дзеркало заднього бачення. Якщо він почав би непритомніти, я привів би його до тями, аби він продовжував страждати.
— Невдаха, — повторив я його ж слова.
— Пішов до біса, засранцю!
Різко зупинивши машину, я витягнув незнайомця і, тримаючи за комір, потягнув до покинутого будинку.
Там на нас уже чекав стілець та мотузка. Це приміщення стільки трупів бачило, стільки криків чуло, і сьогодні цей список поповнить цей мудень, який за весь час ні разу не спробував дати відсіч.
Я всадив його на стілець, прив'язав мотузкою, яка вже була просочена кров’ю, і, перш ніж він поставить мені запитання, знову вдарив його ножем — цього разу у плече.
Крики розрізали тишу.
— Зіграємо в гру… Я зателефоную Полі і скажу, що ти її покинув. Якщо вона погодиться піти зі мною на побачення, я збережу тобі життя. Якщо ні…
— Ти божевільний, сукин син! — заволав він.
— Я просто хочу повернути своє.
Набравши номер, я чекав на відповідь. Чоловік стогнав, дратуючи мене цим. Хотілося відлупцювати його, аби він замовк, але я дотримуюся слова.
— Алло?
— Полі, моє запрошення ще в силі. Адже твій хлопець тебе покинув, — я знизив плечима, хоча вона того й не бачила.
— Та що ж таке! — у відчаї вигукнула вона.
— Дай мені шанс, — попросив я, стискаючи ніж у руці.
— Відвали від мене! Досить чіплятися! Я тебе ненавиджу! — вона кинула слухавку.
Всередині мене щось розбилося. Полі — кохання всього мого життя, і я вперше почув, як насправді вона до мене ставиться.
Я підійшов до чоловіка з порожнечею в душі й очах.
— Вона сказала… Що. Ненавидить.
Мене, — повільно повторив я.
— Чекай! Ні, ні, ні! Будь ласка! Зачекай!
Один помах руки — і кров бризнула на стіну, повільно стікаючи донизу.