Останній погляд

Густий туман окутував невеликий замок сім'ї Аллісонів, за легендами, цій будівлі було вже близько 500 років. Не дивлячись на такий довгий час виглядала вона так само велично і лякаюче. Дівчинка повільно йшла по гравію, який видавав шумний звук, який різко розривав тишу посеред двору. Попереду неї був невеликий садочок, найголовнішою прикрасою якого була розкішна 300 річна гліцинія. Її буйний пурпурний квіт повільно опадав на два крісла та невеликим журнальним столик, який стояв під нею.

- Ларрі, ти де? Я не буду знов повертатися в минуле для того, щоб побачити куди ти заховався.

- Ну добре, добре. Почувся голос одразу позаду Адель.

Неначе з повітря почав з'являтися високий та стрункий силует хлопця 18 років. Його блондинисті кучері прикрашав високий чорний капелюх на якому красувався невеличкий бузковий камінь. Цей капелюх був головним атрибутом гардероба Ларрі Стюарда, без неї він не міг виходити у світ: вся загадка полягала у цьому камінчику, саме завдяки йому він міг ставати невидимим у будь-який момент, йому треба було лише забажати цього.

Він був одягнений у дорогий чорний сюртук та класичні чорні штани, його чорні чоботи з зеленими гранками дуже гарно пасували до його яскраво-зелених очей. Його батько був відомим генералом, і відрізнявся міцною статурою та здоров'ям. На жаль його син не успадкував від нього жодну з цих якостей. Він був надто хворобливим, блідним та постійно мучився від затяжного кашлю після того, як в дитинстві перехворів на пневмонію, проте навіть це не заважало йому користуватися величезною популярністю серед людей : його гарні манери та вміння фантастично малювати зробило йому не абияку славу серед школярів елітної школи Святого Варфоломія.

Після того як його тіло через декілька секунд з'явилося з туману він швидким шагом підійшов до Адель та поцілував її руку.

- Ти що, забула що зараз вересень? Де твоя пелерина? - Лагідно та з усмішкою запитав хлопець.

- Мені зовсім не холодно, до того ж хворію я набагато рідше ніж ти,-  у трохи глузуватому тоні відповіла дівчина.

- Я зрозумів, настрій у тебе не дуже гарний, можливо я якось можу допомогти?

- Не думаю, що ти зможеш відремонтувати мою улюблену арфу..

- Ти маєш рацію. До речі, зовсім забув, я закінчив писати твій портрет.

- Вже??? Але ти почав тиждень по тому..

- Деяких людей хочеться малювати весь день

- Ти мені лестиш, але мені приємно, дякую. Можливо цей день не настільки поганий. Зовсім забула... Вчора моя мати зробила просто неймовірні печива з шоколадом - твої улюблені.

- Як я розумію, ви вже все з'їли...

- Так, але мені здається я можу розв'язати цю проблему, - вона лагідно посміхнулася та підморгнула хлопцю.

- Я почекаю тебе тут, - Ларрі повільно опустився на крісло, дістав свій невеликий альбом з олівцем та почав малювати дерева та листя, яке повільно злітало з дерев під легкими підмухування вітру.

Адель відійшла на декілька кроків назад і дістала з потаємної кишені своєї темно-синьої сукні невелику блакитну стрічку. Неначе відчуваючи зміни у часовому просторі, вітер почав гнати хмари з неймовірною силою. Її осінній жовтий капелюшок ледве не відірвався від її голови. Вона зняла її та почала зав'язувати стрічку у химерний вузол, він нагадував бант, але був набагато складніший і вимагав великої спритності для того, щоб пальці не заплуталися у ній. Як тільки вона затягнула останній вузол, гучно прогримів грім та через декілька секунд, разом із блискавкою, дівчина розчинилася у повітрі. Відкривши очі, вона опинилася на кухні, де вже повільно остигало печиво. Діставши з невеликої шухляди невелику тарілочку, вона поклала туди солодощі. Запевнившись, що вона нічого не забула, вона знову зняла капелюшок та розв'язала вузол. Після чого глибоко зітхнувши знову почала зав'язувати магічну стрічку.

Ця стрічка була відмінною рисою сім'ї Аллісонів. Лише століття по тому їхні предки, були звичайними людьми, які просто виробляли шляпи та стрічки на замовлення. Але одного дня її дідусь знайшов метод алгоритм зав'язування стрічки, яка допомагає подорожувати у часі. Для цього достатньо лише подумати над тим у яку локацію та в який саме момент часу ти хочеш з'явитися. Коли ти переносишся у часі, то твоє тіло стає матеріальним, і для того, щоб повернутися назад у свій час ти маєш знову перев'язати стрічку.

На жаль матеріальність тіла зіграла поганий жарт з її дідусем. В результаті експерименту йому закортіло перенестися у кам'яні часи, але він погано сформулював своє бажання і в результаті він був забитий на смерть каміння ще до того, як він встиг дотягнутися до свого капелюха. Його дружина після жахливої втрати коханої людини зробила все, щоб ніхто і ніколи не знайшов плану їх виготовлення та застосування, вона знищила всі папери, на які її чоловік витратив половину свого життя. Вона не хотіла більше зазнавати втрат, тому весь залишок свого життя вона присвятила своєму сину - тату Адель.

Едвард Аллісон успадкував увесь бізнес свого батька і почав його розвивати, як тільки йому виповнилося 14. Справи йшли дуже непогано, вони мали гарні прибутки, але їх сім'я ніколи не належала до вищого класу, вони навіть не мріяли про це. Як тільки йому виповнилося 20, він одружився з Мері Браун і через 2 роки у них народилася донька - Адель. Але його мати не встигла побачити свою онучку: померла за 2 місяці до пологів. Оскільки тепер увесь замок належав лише їх невеличкій родині, Едвард вирішив розібратися зі всіма речами які залишилися після його покійного батька та матері. І одного разу, риючись у нижній шухляді шафи він знайшов дивну коробку, вона була занадто малою для взуття, але виглядала дуже розкішно і була запакована неначе на подарунок. Обережно відкривши дивну знахідку чоловік ледве не втратив можливість говорити. Перед ним у три невеличкі ряди лежали обережно складені стрічки : зелена, блакитна, та рожева.

Едвард завжди цікавився дослідженнями батька щодо магічних властивостей стрічок, але після його смерті він мусив ніколи про це не згадувати для того щоб не образити свою мати. Він знав, що магічні стрічки допоможуть йому у багатьох справах - подорожувати у часі це неймовірна здатність, яка могла б йому дуже допомагати у бізнесі. Тому після знаходження стрічок він всіма зусиллями намагався згадати хоча б щось з того, що пояснював йому його батько коли він був маленький.