Епілог. Їхнє спільне назавжди...

​Одинадцять років — це не просто число. Це коротка, як спалах закляття, мить, коли серце батьків завмирає у дивному заціпенінні, усвідомлюючи, що час невблаганно бере своє. 
Драко Малфой-Поттер стояв на широкій білокам’яній терасі їхнього будинку, що велично височів над неспокійним океаном, і мовчки спостерігав, як ранковий туман повільними, сизими пасмами розчиняється над водою. Повітря було наскрізь просякнуте сіллю та ароматом жасмину, який вони з Террою посадили тут у перший рік їхнього спільного життя. 
Сьогодні все змінилося.
Сьогодні їхній старший син отримав свій лист — конверт із важкого пергаменту, запечатаний гербом Гоґвортсу, який став початком кінця його дитинства.

​Драко змінився за ці роки так сильно, що колишні однокурсники навряд чи впізнали б у ньому того гордовитого підлітка. Срібло в його очах стало глибшим, спокійнішим, а колишні різкі, хижі риси обличчя пом’якшали від постійної, ледь помітної посмішки, яку він тепер дарував лише своїм найближчим людям. 
Він став наймолодшим і, за загальним визнанням, найпрогресивнішим Директором Гоґвортсу в історії магії. 
Під його керівництвом школа перетворилася на справжнє місце сили, де стародавнє походження більше нічого не значило, а факультетські стіни нарешті стали прозорими. 
Проте, попри колосальну зайнятість у замку, він дивовижно часто з’являвся в Міністерстві Магії, в таємному відділі, як консультант-аврор.
У кулуарах про це ходило багато чуток, але справжня причина була простою до щему: він не міг довго залишатися далеко від своєї дружини.
Навіть через дванадцять років шлюбу кожен день без неї здавався йому незавершеним.
​— Ти знову замислився про те, як нестерпно швидко він виріс? — пролунав тихий, оксамитовий голос, який завжди змушував його серце битися частіше.

​Терра підійшла ззаду абсолютно безшумно, як справжній мисливець, і м’яко обхопила його за талію, притискаючись щокою до його спини. 
За минулі роки її краса стала гострою, мов бездоганно викуване лезо, витонченою і небезпечною одночасно. 
Керівниця Аврорату та голова Таємної Магічної Служби Великої Британії — від одного лише згадування її імені злочинці по всій Європі здригалися.
Вона була справедливою, безстрашною і абсолютно нещадною до тих, хто наважувався зазіхнути на мирне життя країни. 
Магічний світ бачив у ній прекрасну, владну жінку, і лише одиниці знали істинну правду: за цим обличчям ховається душа того самого хлопця, який колись переміг Темного Лорда.
Бо Поттер завжди залишатиметься Поттером — захисником, воїном, героєм. Але для Драко вона була просто його Террою, його гаванню.
​— Він копія тебе, — прошепотів Драко, розвертаючись у її обіймах і ніжно пригортаючи її до себе. 
— Такий же впертий, такий же непередбачуваний і так само не вміє вчасно замовкнути, коли бачить несправедливість.

​Почуття між ними не просто збереглися — вони загартувалися часом, як сталь у вогні. 
Кожен їхній поцілунок вранці, кожен випадковий дотик у сутінках вітальні був сповнений тією самою дикою пристрастю, що спалахнула між ними ще під час навчання в Гоґвортсі. 
Вони навчилися цінувати тишу і кожну мить, коли обов'язки перед магічним світом дозволяли їм бути просто Драко і Террою.

​З боку воріт, захищених потужними чарами, почулися гучні крики, сміх і тупіт багатьох ніг. 
Це було їхнє традиційне недільне зібрання — те, що тримало їхнє коло друзів разом попри роки та високі посади.
​Першим на у двір зайшов Рон Візлі, нині капітан елітного підрозділу аврорів-тактиків. 
Він помітно змужнів, його плечі розширилися, а на обличчі з’явилося кілька нових шрамів, але його очі все ще іскрилися тією самою хлопчачою пустотливістю.
Поруч із ним ішла Герміона Грейнджер-Візлі, чинна Міністерка Магії.
Її авторитет у Європі був незаперечним, її закони змінювали світ, але зараз вона виглядала як звичайна заклопотана мати, намагаючись вгамувати своїх дітей: дванадцятирічну Розу, яка вже читала складні фоліанти з права, та десятирічного Г'юго, який саме намагався випустити з кишені якусь магічну істоту.

Слідом за ними йшли Джинні та Дін Томас. 
Капітан «Гарпій Голігеда» та головна тренерка юніорської збірної була в неймовірній фізичній формі, а Дін, тепер поважний викладач артефакторики в Гоґвортсі, виглядав абсолютно щасливим.

Їхні діти — Лео та Майя — одразу ж побігли до дітей Малфой-Поттерів, здіймаючи хмару пилу та галасу.

​Проте центром загальної уваги сьогодні був винуватець свята — Арктур Рубеус Малфой-Поттер. 
Хлопчик із неймовірно розпатланим темним волоссям, у якому вже пробивалися рідкісні сріблясто-білі пасма — виразна спадщина роду Малфоїв. 
Його очі, великі, яскраво-зелені та ідентичні материнським, світилися гострим розумом і жагою до пригод. 
Він міцно стискав у руках конверт, і Драко бачив, як його пальці ледь помітно тремтять від хвилювання.
​— Ну що, Арк? — Рон з розгону ляснув небожа по плечу так, що той трохи похитнувся. 
— Готовий рознести цю школу вщент так, як ми колись? Я вже підготував для тебе список найкращих місць для схову від Арґуса Філча, хоча, маючи такого батька-директора, ти, мабуть, просто відкриватимеш двері ногою!
​— Рональде! — суворо вигукнула Герміона, намагаючись надати своєму обличчю офіційного виразу, але сама не втримала посмішки, дивлячись на щасливого Арктура.

​Але справжньою зіркою цього ранку була маленька Андромеда Лілі Малфой-Поттер. Дев'ятирічна дівчинка була ідеальним «дзеркалом» Драко: платинове волосся, від якого віяло прохолодою, витончені аристократичні риси та холодний, оцінюючий погляд сірих очей. 
Проте цей лід миттєво танув, перетворюючись на чисте захоплення, щойно вона дивилася на батька та маму.
Вона була маленькою леді з непередбачуваним характером стихії.
​— Тату, — Андромеда підійшла до Драко й міцно взяла його за руку, дивлячись знизу вгору зі своєю особливою, малфоївською впевненістю. 
— Обіцяй мені одну річ. Коли я через рік  приїду в Гоґвортс, ти не будеш надто суворим Директором. 
Мама постійно каже, що ти — найсправедливіша людина у світі, але я прошу тебе зробити для мене невеличке виключення. 
Бо, чесно кажучи, я планую трохи порушувати правила, як це робила мама у свої золоті часи.