Бонусний розділ 16+. Полум'я на березі океану

​Драко штовхнув важкі дубові двері спальні ногою, не розриваючи їхнього поцілунку ні на мить. 
Це було не просто бажання — це була спрага людини, що роками блукала пустелею і нарешті знайшла джерело.
У цій близькості було щось первісне, відчайдушне, майже релігійне.

Щойно масивний замок за ними клацнув, відрізаючи їх від зовнішнього світу, він притиснув Терру до стіни. 
Холодний камінь за її спиною контрастував із палючим жаром його тіла. Його руки, зазвичай такі стримані, аристократично холодні та виважені, тепер із несамовитою жадобою блукали по її тілу, запам’ятовуючи кожен вигин крізь тонку тканину весільної сукні.
​Він не просто цілував її — він намагався випити її душу, наче вона була єдиною протиотрутою від того крижаного заціпеніння, що він носив у собі з того самого дня, як прийняв Мітку. 
Його стегна щільно втиснулися в її, і Терра видала короткий, горловий звук — суміш стогону та здивування.
​— Більше жодних стін, Террі. Більше жодних масок, — прохрипів він їй у самі губи.
​Він підхопив її під стегна, змушуючи обхопити його ногами за талію. 
Терра відчула шорстку поверхню шпалер своєю спиною, тоді як гарячі долоні Драко стискали її сідниці, підтягуючи ближче, вплавляючи в себе. Шовк сукні безжально м’явся, але нікого це не турбувало. Вона відчувала його збудження — тверде, беззаперечне, що обіцяло кінець усім її страхам.

​Він повільно опустив її на підлогу біля ліжка, але лише для того, щоб одним різким рухом розірвати шнурівку корсета. Коли білий шовк нарешті піддався і зісковзнув із її плечей, оголюючи ніжну шкіру, підсвічену сріблястим місячним сяйвом, Драко завмер. 
У напівтемряві вона здавалася вилитою з місячного світла.
​Перед ним була жінка, яку він кохав понад життя. Цей усвідомлення викликало у ньому спалах такої ніжності, що в нього перехопило подих.

​— Ти така прекрасна, що це майже завдає болю, — прошепотів він, проводячи кінчиками пальців по її ключицях.
​Він нахилився, накриваючи губами одну з її напружених вершин. 
Терра різко видихнула, закидаючи голову назад. 
Вона відчула вогняний жар його язика і легкий укус, від якого внизу живота все стиснулося в тугий вузол. 
Вона почала гарячково розстібати його сорочку, обриваючи ґудзики, не маючи терпіння на малфоївську акуратність. 
Її долоні нарешті торкнулися його оголених плечей — широких, сильних, із чітко окресленими м’язами. 
Вона дряпала його шкіру нігтями, залишаючи червоні сліди, які він сприймав як нагороду.
​Драко переніс її на ліжко.
Холодний шовк білизни здавався льодом під її гарячою шкірою. Він повільно опускався поцілунками нижче, прокладаючи шлях від пупка до внутрішньої сторони її стегон.
Його пальці знайшли її саму — гарячу, вологу, готову. 
Коли він торкнувся її там, Терра здригнулася, стискаючи простирадла в кулаках.
​— Драко... благаю... — прошепотіла вона, втрачаючи зв'язок із реальністю.

​Він підвівся над нею, нависаючи на ліктях. Світло місяця підкреслювало кожну лінію його преса. 
Він зачекав секунду, дивлячись їй в очі. 
У цей момент їхня магія — його сріблясто-холодна та її золотаво-тепла — почала виходити за межі тіл, сплітаючись у дивовижне сяйво навколо ліжка. 
Це була справжня алхімія душ. 
Коли він увійшов у неї — повільно, даючи їй час прийняти себе, — вони обоє одночасно затамували подих.

​Це не було ніжним початком.
Це був вибух. 
Драко рухався ритмічно, з кожним поштовхом заходячи все глибше, наче намагаючись дістати до самої її суті. 
Терра обхопила його ногами, піднімаючи таз назустріч, прагнучи цього вогню. 
Звуки в кімнаті змішалися: важке дихання, тихий стогін Терри, хрипкі слова кохання.
​Його руки блукали по її тілу, стискаючи груди, погладжуючи талію.
Терра відчувала, як напруга всередині неї зростає, натягуючись, як струна. 
Вона бачила краплі поту на його чолі, відчувала смак солі на його шкірі, коли цілувала його шию.
​— Дивись на мене, — видихнув він. — Тільки на мене. Забудь про все, крім нас.

​Коли фінальна хвиля накрила їх, це було схоже на падіння в безодню світла. 
Драко напружувався усім тілом, вигукуючи її ім'я.
Терра відчула, як судоми пронизують її тіло, змушуючи міцніше притиснутися до нього. 
Це було остаточне зцілення.
Кожен поштовх вимивав залишки болю, жаху війни та самотності.

​Пізніше вони лежали, сплетені тілами. Кімната була наповнена запахом жасмину, сексу та океанічного бризу.
Драко накрив її руку своєю. Їхні обручки тихо клацнули одна об одну.
​— Я пам'ятаю, як боявся, що ти — це моє божевілля, — тихо сказав він, перебираючи її волосся. —  Але ти тут. Ти поруч. І ти моя.

​Терра підняла голову, і в її очах відбивався світанок.
— Я завжди була твоєю, Драко. 
Навіть коли ми були ворогами.
Навіть коли я не знала, хто я. Ми просто чекали цього моменту.

​Вона притулилася до нього, відчуваючи його серцебиття під своєю щокою.
Воно було рівним, спокійним — серце людини, яка нарешті повернулася додому. Вони не просто стали чоловіком і дружиною; вони стали єдиним цілим, двома частинами розбитого світу, що нарешті склеїлися.

​За вікном сонце почало фарбувати океан у рожевий колір. 
Це був їхній перший день у новому світі. Світі, де більше не було пророцтв, лише вони двоє.
​— Кохаю тебе, — прошепотіла вона, засинаючи.
— Назавжди, — відповів він, закриваючи їх обох ковдрою і притискаючи свій всесвіт до себе.