39. Я не дам тобі впасти!

​Тиждень промайнув як один шалений золотий спалах. 
Терра часом ловила себе на думці, що життя Гаррі Поттера було довгим тривожним сном, а професор Терра Гаріо — це і є справжня реальність.
​Вдень — заняття, де вона вчила інших боротися з темрявою. 
Ввечері — тренування, де вона літала так, ніби народилася в небі. 
А між цим — репетиції танцю. 
Щодня. 
Без пропусків. 
Без виправдань.
​І кожного разу, коли Драко торкався її руки, коли його долоня лягала на її талію, коли вона відчувала його подих біля вуха — світ переставав існувати. 
Вони рухалися в такт, ніби їх створили одне для одного.
І кожного разу, коли музика закінчувалася, коли він відпускав її руку, коли вона робила крок назад — в грудях щось стискалося.
​Вони обоє знали, що це вже не просто танці.
Але ніхто не наважувався сказати це вголос. 
На них дивилися косо, шепотілися, заздрісно зиркали. 
Але вони просто... танцювали.
І дивилися одне на одного так, що інші відводили погляд.

​Перед грою
​У роздягальні Джинні затягувала ремені на формі Терри.
— Ти вже звикла? — тихо запитала вона. — Що ти… дівчинка?
​Терра зупинилася. Подумала. І тихо сказала:
— У мене таке відчуття, що я завжди нею була. Все навколо… ніби допомагає мені прийняти себе. Наче я нарешті стала собою.
​Джинні усміхнулася тепло, по-сестринськи.
— Я дуже рада, що маю сестру.
Але… будь обережна. 
Дівчата зі Слизерину… вони думають, що Драко відмовився від Пенсі через тебе. Вони злі. 
І вони не пробачають.
​— Я не боюся, — кивнула Терра.
— Я знаю. Але я боюся за тебе.

​Стадіон ревів. Повітря було густе від напруги.
— ГАРІО! ГАРІО! ГАРІО! — скандували грифіндорці.
​Драко стояв на своїй мітлі, погляд прикований до Терри. Він не міг відірватися. Вона була неймовірна. Терра піднялася в небо — і світ зник. Вона літала так, ніби небо було її домом, а вітер слухався лише її.
​Драко відчував, як у грудях щось стискається. Не відволікайся, Малфой. Гра. 
Але він все одно дивився на неї.
​Снітч вискочив прямо з-під носа Малфоя, рвонув угору, потім різко вниз і вгору — прямо до Терри. Вона кинулася за ним. Занадто швидко, занадто вверх.
— ТЕРРА! — крикнув хтось.
​Але вона вже не чула. Вітер різав щоки. Снітч був у сантиметрах.
​І раптом — удар.
​Сильний. Підлий. Навмисний. 
Хтось зі Слизерину на повній швидкості штовхнув її в повітрі.
​Терра втратила рівновагу. 
Мітла пішла вбік. Світ перекинувся. Вона почала падати — стрімко, некеровано, з висоти, від якої навіть досвідчені гравці біліли.
​Стадіон завмер у німому, застиглому жаху.
​— НІ-І-І!!! — цей крик Герміони був схожий на скляний хрускіт. 
Вона закрила рот руками, її очі розширилися, наповнюючись сльозами, які миттєво застигли від шоку. 
Герміона бачила траєкторію падіння і розуміла — з такої висоти не виживають.
​Рон Візлі майже збожеволів у ту ж секунду. Його обличчя стало багряним, а потім мертвотно-блідим.
— ТЕРРА!!! ТЕРРА, ТРИМАЙСЯ!!! — закричав він так, що голос зірвався на хрипкий, тваринний рик. 
Він мало не перевалився через перила трибуни, його руки судомно стискали повітря, ніби він міг схопити її на відстані. У його очах палав первісний страх — він уже втратив Гаррі одного разу, і бачити, як його "сестра", його найкращий друг знову летить у пазурі смерті, було понад його сили.

​А Драко…
​Коли він побачив, як вона падає, все всередині нього вибухнуло чорним льодом. 
Час зупинився. 
Світ згас. 
Залишилася лише вона — червона пляма на фоні байдужого неба.
​Ні. Ні. Тільки не знову.
​У його пам'яті спалахнув той день, коли він дізнався про "смерть" Гаррі Поттера. 
Той день, коли він зрозумів, що його сонце згасло, так і не дізнавшись про його почуття. 
Він пів року жив як мрець, поки не зустрів її. Терру. Свого Гаррі.
​І тепер доля знову намагалася його висміяти.
​— ТЕРРО-О-О!!! — його крик розірвав повітря стадіону, сповнений такого відчаю і дикої люті, що люди на трибунах здригнулися.
​Він рвонув униз так, що дерево мітли видало передсмертний тріск. 
Драко не просто летів — він падав швидше за неї, ігноруючи зустрічний вітер, який роздирав йому шкіру.

​«Я не дозволю! Я прокляну саму смерть! Тільки не ти! Тільки не знову!»

​Його серце билося об ребра, як спійманий птах. Страх, такий гострий, що він відчував його смак — залізистий смак крові на губах — засліплював його.
Він летів швидше, ніж будь-коли в житті. Швидше, ніж міг дозволити закон магії.
​«Тримайся за мене... Поттере, тримайся за мене, благаю!» — билося в його голові, поки він простягав руку, намагаючись перехопити її в польоті за лічені фути до неминучого кінця.
​Я більше не втрачу.
Ніколи.
НІКОЛИ.

За секунду до удару, коли смерть уже дихнула льодом у потилицю, срібляста тінь розрізала повітря. Драко, ігноруючи хрускіт власних м'язів, наосліп викинув руку вперед. Він схопив її за талію, ривком стягнув з мітли, що втратила керування, і, міцно притиснувши до себе, повалився на землю.
​Удар був глухим і страшним. Драко прийняв основну силу зіткнення на себе, відчуваючи, як трава та жорстка земля стадіону впиваються в тіло.
​Він — під нею. Вона — на ньому.
​Повітря вибило з обох. Світ перетворився на статичний шум, де не було ні верху, ні низу. Тільки запах її волосся та гарячий пульс, що бився об його груди.
​Тиша.
​На кілька секунд стадіон ніби вимер. Тисячі людей затамували подих, боячись побачити два нерухомих тіла. 
Рон Візлі застиг на півдорозі до поля, його обличчя було попелястим, а пальці судомно стискали паличку.
Герміона закрила очі, з її вуст злітала беззвучна молитва.
Вони не вірили своїм очам. 
Вони бачили смерть... і бачили, як Малфой вирвав Терру з її пазурів.

​А потім — крик трибун.
​Терра розплющила очі.
Біль у ребрах нагадував про себе кожним вдихом, у вухах стояв нестерпний гул, а перед очима все пливло. 
Вона відчула під собою щось тепле і тверде. 
Вона підняла тремтячу руку, розтискаючи пальці.
​У долоні, вмитій ранковим світлом, відчайдушно тріпотів золотими крильцями снітч.
​Стадіон вибухнув так, що, здавалося, замкова гора здригнулася.
— ГРИФІНДОР ПЕРЕМІГ!!! ГАРІО ВЗЯЛА СНІТЧ!!!
​Грифіндорці ревіли в екстазі, перестрибуючи через лави. 
Слизеринці кричали від люті та шоку. Хтось плакав від полегшення, хтось сміявся, не в силах стримати емоцій.